Ердоган розбушувався

Цього разу турецькому лідеру здалося образливим і несправедливим відсутність у його країни ядерної бомби

Президент Туреччини Ердоган продовжує радувати світ новими заявами, від яких волосся стає дибки не тільки у політиків, а й у військових. Причому – по обидві сторони океану…, повідомляє ТГ-канал “Військово-політична аналітика”.

Цього разу турецькому лідеру, марив лаврами нового батька всіх турків, здалося образливим і несправедливим відсутність у його країни ядерної бомби.

Виступаючи перед однопартійцями, Ердоган виступив з різкою критикою на світову систему обмежень розповсюдження ядерної зброї. За його словами, таке є сьогодні майже у кожної розвиненої країни.

А ось Туреччину в «ядерний клуб» чомусь не пускають і такий стан він назвав неприйнятним. При цьому скромно промовчав, що його держава підписала всі міжнародні договори – про нерозповсюдження ядерної зброї в 1980 році і про всеосяжну заборону на його випробування в 1996 році.

Аргументом на користь придбання Анкарою ядерного статусу Ердоган згадав наявність такого у Ізраїлю. Під відмовою від ЯО Ізраїль, на відміну від Туреччини, ніколи не підписувався, його розробку не підтверджує, але і не заперечує. Що не заважає безлічі арабських угруповань здійснювати атаки проти цієї країни.

Схоже, що справа не у військовій складовій, а в політиці. Взявшись оснащувати свою армію сучасними озброєннями, Туреччина все більше входить у смак. Про придбання російських ЗРК С-400, західні ЗМІ згадують з обуренням, вітчизняні – з натхненням, але всі обходять стороною питання реальної необхідності для Анкари такої зброї.

Гострої потреби в ньому у Туреччині немає. ЗРК такого рівня, як і винищувачі Су-57, знадобляться їй у конфлікті не з курдськими формуваннями, а з армією однієї зі світових держав.

Або для зміцнення статусу регіонального лідера, до якого наполегливо прагне Анкара. А на Близькому Сході, де збройні конфлікти не вщухають ніколи, зайняти лідируюче становище можна тільки військовою міццю.

Основним інструментом Анкари при вирішенні спірних питань з союзниками є шантаж – не даєте нам Patriot, купимо у російських С-400. З програми F-35 нас викидаєте, візьмемо у російських Су-57. Працюють подібні трюки і з Євросоюзом: «Не підтримуєте? Ми зараз відкриємо кордони – і замучить нових мігрантів у себе розміщувати!»

Анкара з атомною бомбою стане великою проблемою для всіх. Незважаючи на закупівлі російських ЗРК сваритися з НАТО, Ердоган не має наміру. Туреччина і США домовилися щодо Сирії і навіть почали там спільне військове патрулювання на схід від Євфрату, де згодом планується створення якоїсь «зони безпеки» під американсько-турецьких контролем. Все це – всупереч крайнього невдоволення Дамаска.

І трохи економіки. У 2019 році Туреччина на 36% скоротила імпорт російського газу, зате на 364% збільшила закупівлю СПГ із США, ставши другим у Європі його імпортером. Обсяги непорівнянні з 8 млрд. кубометрів нашого «блакитного палива», проти менш мільярда з Америки, але тенденція очевидна…

При певному збігу обставин співробітництво Росії з Туреччиною може обернутися проти нас. Не враховувати таку можливість було б наївно. Росія повинна бути першою з країн, які виступають проти спроб Анкари отримати атомну зброю. Нам ще ядерного Ердогана в союзниках не вистачало.