Еріх Хонеккер: Тепер у вас немає нічого. Насолоджуйтесь

І турків у вас не було. Але вам цього було мало.

Вам хотілося більше. Ви мріяли про розкішних автомобілях, адже «Вартбург» був для вас не занадто витончений. Ви бажали бананів, адже наші домашні яблука вам теж не подобалися. Вам хотілося б мати в гаманці німецьку марку, адже марка НДР не мала для вас великої ціни. Ви мріяли про свободу слова, хоча і в НДР ніхто вам говорити не забороняв, ну, якщо тільки про соціалізм.

Ви рвалися у ФРН, і ви туди потрапили.

Все те, що вам тоді «забуло» розповісти західне телебачення, воно і сьогодні не розповідає. І в ті часи на Заході було заборонено відкрито міркувати про проблеми, пов’язаних з іноземцями. Подвійні стандарти панували у ФРН і в минулому. Було право для німців, і воно було прописано в законах.

Але було й інше право для іноземців – їм маніпулювали політики для досягнення своїх цілей. Але ви були раді обманюватися. Західна пропаганда була такою ж брехнею, що й у нас, просто вона була красивіше спрацьована. Розкусити нашу пропаганду нічого не варто, тим більше таким затятим хитрунам, як ви.

А ось західне телебачення дурило вас, як хотіло. Подивіться на своє життя. Ви дорвалися до розкішних машин – у борг.

Ви досягли добробуту – в кредит. Ви стали рабами банків.

Так, на «Вартбурги» доводилося збирати, але ви просто платили за них готівкою, як горді вільні люди. Ваші марки НДР на ощадкнижках приносили вам гарні відсотки, і у всіх у вас були солідні накопичення.

Тепер у вас немає нічого. Навіть німецької марки – і того немає.

Пенсія в НДР була вам гарантована. Тепер її занадто мало для життя… та й для смерті. Ваші діти в школах НДР могли читати і писати вже через шість тижнів. Тепер вони не в змозі це робити навіть в третьому класі.

Нікому не приходило в голову чогось боятися навіть у великому місті, в Берліні, і нікого не вбивали на Александерплатц. Сьогодні ви боїтеся вечорами висунути носа з дому в своєму рідному селі, де по вулицях бродять орди афганських «біженців». А наша поліція, наша народна армія! Для вас вони завжди були занадто пруськими, занадто жорсткими. А зараз ви говорите про народному ополченні та обираєте собі вогнестріли, оскільки на допомогу держави розраховувати не доводиться.

В НДР все йшло за планом, навіть ваше життя. Тепер ви не знаєте того, що буде з вами завтра. Сподіваюся, ви хоча б наїлися дефіцитних бананів? Адже свобода слова для вас все так само недосяжна.

Пам’ятаєте, як ви всі кричали: «Відкрийте нам кордону!» Сьогодні ви мрієте, щоб їх закрили. Але не можна закрити те, чого немає.