Крах радянської державної ідеології внаслідок розпаду Радянського Союзу багатьма верствами населення в колишньому СРСР був сприйнятий з почуттям величезного полегшення.
Тільки ось ці початкові сп’яніння та ейфорія мине зовсім невеликого терміну змінилися раптом болючим протверезінням.
Природа ні в чому не терпить порожнечі. І раптом утворилася ідеологічна порожнеча моментально була заповнена сотнями різних ідеологічних установок, далеко не самого гуманного змісту і часто з найбільш сумнівних ів, включаючи закордонні центри психологічної війни, авторитарні деструктивні секти і просто в результаті «самовираження» психічно нездорових людей, що побажали прославитися завдяки своїм людиноненависницьким поглядам.
Не дрімали і прихильники націоналістичної і відверто нацистської ідеології, благо можливостей донести свої погляди і переконання з розвитком «вільної» преси та Інтернету з’явилася величезна кількість.
Використовувані в останні роки репресивні методи боротьби з деструктивними ідеологіями, звичайно, корисні, але вони не вирішують проблему, оскільки послідовники найбільш небезпечних навчань (сектанти, релігійні екстремісти, терористи) завжди знаходять обхідні шляхи, і з ними держава вже змушений боротися з використанням можливостей спеціальних служб. Це надзвичайно дорого і не завжди ефективно.
Видатний фізик-теоретик Стівен Хокінг, коли його, тяжко хворого, запитали, чи вірить він в Бога, загробне життя і переселення душі, відповів однозначно негативно. Він порівняв людський мозок з комп’ютером, який на якомусь етапі просто відключається.
І це порівняння мені здається досить вдалим.
Прогрес людства на шляху створення штучного інтелекту і поглиблене вивчення будови мозку це зайвий раз підтверджують.
Будь-який комп’ютер починає працювати, якщо в нього закладена певна програма. Стосовно до людського мозку процес цей досить тривалий і являє собою сукупність виховання і освіти. Однак далеко не рідкісні випадки, коли мозок раптом різко «перепрограмується» в результаті впливу на нього психологічних технологій «зомбування» та «промивання мізків».
У всіх на слуху величезна кількість таких випадків, вчинених злочинцями, які привели людей до трагічних наслідків.
Постає законне питання, а чи має держава моральне право надати різним «підступним» суб’єктам можливість формувати і вільно «перепрограмувати» мізки наших громадян? Заборонні і каральні заходи в даному випадку не є достатніми.
У зв’язку з цим виникає питання, чи повинна держава заповнити виник ідеологічний вакуум новою ідеологією, якою вона повинна бути і якими шляхами може затверджуватися в суспільстві?
Один час склалося враження, що влада хотіли замінити ідеологію релігією. Це тупиковий шлях. В суспільстві, де сильно розвинене релігійне свідомість (мусульманські країни), такі спроби неминуче призводять до утворення спочатку клерикального, а далі теократичної держави. У Росії такий шлях неприйнятний з двох причин.
По-перше, товариство вийшло далеко за рівень релігійної свідомості, а православна церква історично завжди мала слабкий політичний вплив на населення.
По-друге, релігійно-ідеологічному плані християнство (православ’я, може бути, особливо розраховане на роботу з індивідуумом («спасися сам, а разом з тобою спасуться тисячі»), а не з суспільством.
Слава Богу, від цієї ідеї влади поступово відходять.
Найрозумніше припустити, що державна ідеологія повинна формуватися на базі національної ідеї.
У філософії вона формулюється як систематизоване узагальнення національної самосвідомості. Національна ідея визначає сенс існування того чи іншого народу, етносу чи нації. Вона може виражатися за допомогою художніх творів або різних філософських текстів.
Олександр Ісаєвич Солженіцин вважає, що термін «національна ідея» не має чіткого наукового змісту. «Можна погодитися, ― писав він, ― що це — колись популярна ідея, уявлення про бажаний спосіб життя в країні, яка володіє її населенням. Таку об’єднавчу уявлення, поняття може виявитися і корисним, але ніколи не повинно бути штучно складено у верхах влади або впроваджено насильно».
3 лютого 2016 року на зустрічі В. о. Путіна з активом Клубу лідерів він зазначив, що патріотизм є національною ідеєю Росії і також уточнив: «Вона не ідеологізована, це не пов’язано з діяльністю якоїсь партії чи якоїсь страти в суспільстві. Це пов’язано з загальним об’єднуючим началом. Якщо ми хочемо жити краще, потрібно, щоб країна була більш привабливою для всіх громадян, більш ефективної, і чиновництво, і держапарат, і бізнес – всі повинні бути більш ефективними. Як Ви сказали, ми працюємо на країну, розуміючи під цим не щось аморфне, як ще в радянський час було, така “давленка” з боку держави – спочатку країна, а потім невідомо хто. Країна – це люди, ось у цьому сенсі “на країну”. Та іншої ідеї ми не придумаємо, і вигадувати не треба, вона є. Пропозиція правильне, треба тільки зрозуміти, як його оформити і запустити».
Власне, патріотизм як національна ідея пронизує всю історію нашої держави з моменту його зародження. Змінювалися часи – змінювалося і саме поняття патріотизму в залежності від історичної ситуації. Про це свідчать і гасла минулого, які сьогодні на пам’яті: «За Бога, Царя і Отечество!», «За Батьківщину, за Сталіна!», «Социалистическое Отечество в опасности!»
У російській історії багато прикладів того, як влада намагалася використовувати природне почуття патріотизму людей в своїх далеко не патріотичних цілях.
Це знайшло відображення у висловлюваннях видатних російських письменників.
Ось як пише про це М. Е. Салтиков-Щедрін: «На патріотизм стали напирати, мабуть, прокралися». “Багато хто схильний плутати два поняття: “Вітчизна” і “Ваше превосходительство””.
А ось відомий вислів Л. Н. Толстого: «Патріотизм ― почуття аморальне, тому що замість визнання себе сином Бога, як вчить нас Християнство, або хоча б вільною людиною, руководящимся своїм розумом, ― кожна людина під впливом патріотизму визнає себе сином своєї вітчизни, рабом свого уряду і здійснює вчинки, противні свого розуму і своєї совісті».
По суті справи, і М. Е. Салтиков-Щедрін, і Л. Н. Толстой А. і В. Солженіцин, і В. о. Путін звертають увагу на одну небезпеку для патріотизму: насадження його зверху.
У цьому зв’язку хочеться поміркувати над тією частиною висловлювання Ст. Ст. Путіна, де він говорить: «Пропозиція правильне, треба тільки зрозуміти, як його оформити і запустити».
Як видається, патріотизм змінює своє наповнення і зміст залежно від історичної епохи. В окремі періоди історії це поняття переважно означати боротьбу з наступаючим на державу ворогом, боротьбу за національне визволення, боротьбу за «світле майбутнє для нащадків» і т. п.
Яке наповнення, прийнятний для більшості населення сучасної Росії, може отримати патріотизм як основа національної ідеї?
Свідомо не зупиняюся на такому самому очевидному прояві патріотизму, як захист вітчизни в разі зовнішньої загрози. Тут все ясно.
Нині найбільш важливим завданням є вирішення проблеми патріотичного виховання молоді, та й просто її виховання.
Проблема дуже серйозна. Після розвалу радянської освітньої системи і «скасування» радянської ідеології сучасні школи, за рідкісним винятком, самоусунулися від виховного процесу дітей.
І далеко не в кожній сім’ї діти отримують належне виховання, а найчастіше взагалі не отримують. Вони виховуються на вулиці, в кращому випадку – в Інтернеті. Там вони і знаходять відповідь на запитання «Що таке добре, а що таке погано?».
У всіх на пам’яті негативні і просто жахливі приклади того, до чого це часом призводить.
Тому повернення патріотичного виховання дітей у школі є найважливішим завданням.
Які проблеми слід було б включити в програму патріотичного виховання школярів на уроках історії, літератури, російської мови та окремих цільових позакласних заходів?
Ось як їх класифікує і використовує у своїй викладацькій і виховній роботі зі своїми учнями один досвідчений педагог-русист, аналізуючи твори російської класичної літератури.
ФІЛОСОФСЬКІ
загальні питання розвитку суспільства, природи, людини, мислення:
– сенс життя; пізнання і самопізнання; свобода і відповідальність; людина й історія, людина і культура.
СОЦІАЛЬНІ
пристрій і життя суспільства:
– соціальна справедливість/несправедливість; створення правової держави; дотримання прав людини; прогрес і суспільство; наука і суспільство.
ПОЛІТИЧНІ
діяльність державної влади в міжнародній, громадської, управлінській сфері:
– політика в житті суспільства; громадянське суспільство; демократія; міжнародні конфлікти; роззброєння; тероризм; націоналізм; шовінізм.
МОРАЛЬНІ
духовне життя людини, взаємовідношення людей:
– егоїзм і гуманізм; доброта і твердість; духовність і бездуховність; честь і безчестя; інтелігентність і хамство; дружба і зрада, любов і ревнощі; конфлікт поколінь (батьки і діти).
ЕКОЛОГІЧНІ
взаємодія людини з навколишнім середовищем:
– взаємозв’язок людини і природи; глобальна екологічна катастрофа; споживацьке ставлення до природи; екологія культури, екологія мови.
ЕСТЕТИЧНІ
сприйняття людиною прекрасного:
– сприйняття культури; сприйняття естетичного смаку; духовність у сучасному мистецтві; читання, роль книжки в житті людини; масова культура – телебачення, Інтернет.
В тій чи іншій мірі всі перелічені питання знаходять своє відображення у шкільному курсі літератури. Досить сказати, що значна їх частина присутня в романі Л. Н. Толстого «Війна і мир».
На позначених питаннях повинно бути особливо сконцентровано увагу учнів, у тому числі шляхом написання творів за вказаними темами, організації їх обговорення на уроках і в рамках позакласних занять.
В освітньому процесі для середньої школи пора остаточно відмовитися від наявності численних шкільних підручників з історії. Провідними російськими істориками повинен бути створений єдиний підручник, затверджений Міністерством освіти і РАН.
Єдиним повинен бути і підручник з російської мови.
Корисним було б запровадження шкільної форми, єдиної для всіх учнів.
Доцільно повернення уроків військової підготовки і праці.
Значне місце слід було б приділити систематичному проведенню міських та загальнонаціональних олімпіад з російської мови, російської історії і географії.
Для підняття престижу таких заходів їх переможці та лауреати повинні мати можливість гарантованого зарахування без іспитів на бюджетні місця у профільні виші.
Зрозуміло, прийнятна для населення патріотична робота не повинна обмежуватися шкільною програмою.
Важливе значення має стимулювання появи книг, сценаріїв художніх та документальних фільмів і телефільмів, театральних вистав, затверджують загальні гуманістичні ідеали, що пропагують сімейні цінності.
Автори таких високохудожніх творів, режисери, оператори повинні додатково заохочувати, в тому числі матеріально, по лінії Міністерства культури, інших зацікавлених міністерств і відомств.
Корисним було б створення в рамках пакету загальнодоступних каналів на телебаченні спеціальних каналів або програм, присвячених питанням історії (художні, документальні фільми на історичні теми, лекції відомих істориків, дискусії вчених на історичні теми тощо) та російської мови (в допомогу школярам різних класів, для вступу в вузи; підтримка російської мови у співвітчизників за кордоном).
Сучасна ідеологія не може обійти питання побудови громадянського суспільства і соціальної справедливості.
Досить сказати, що всі соціальні потрясіння минулого, починаючи з повстання Болотникова, Разіна і Пугачова, а також революції 1905 і 1917 рр.., були викликані в своїй основі прагненням людей до соціальної справедливості при ігноруванні цього питання з боку правлячого класу, впевненого в непорушності існуючого ладу, порядків і стабільності їх місця в такому суспільстві.
Побудова справедливого громадянського суспільства неможливе без участі в цьому процесі підприємницьких структур та окремих успішних в матеріальному відношенні громадян. І не тільки з точки зору їх безпосереднього матеріального участі у вирішенні соціально значущих питань, але і як свідчення готовності будувати справедливе громадянське суспільство.
У суспільстві не може бути (та й не буде ніколи) повної соціальної рівності (як не було його і в Радянському Союзі), але громадяни повинні бути впевнені в можливості досягти соціальної справедливості.
Звернення до президента в ході його відкритих виступів дає таку можливість, але в цьому випадку їм можуть бути розглянуті лише поодинокі кричущі випадки.
Між тим у громадян повинна бути можливість апеляції до певного інституту, який розгляне питання і допоможе в його позитивному рішенні, оскільки безпосереднє звернення громадян до органів виконавчої влади на місцях часто обмежується лише отриманням формальних відписок.
Такою інстанцією могли б стати представники президента у регіонах. При цьому їх обов’язком повинен бути не розбір скарг, а контроль за їх проходженням і виконанням відповідними інстанціями з підключенням, наприклад, до такої роботи структур Народного фронту.
Зрозуміло, рішення всіх зазначених питань не може бути пущена на самоплив. Тому що керівництво шкіл з власної ініціативи не зможе знову взяти на себе надзвичайно складні і відповідальні функції виховної роботи, скорегувати освітній процес шляхом введення туди додаткових предметів (або годин), сприяють патріотичному вихованню.
Непросто буде спонукати олігархів і керівників прибуткових компаній і фірм підключитися до забезпечення різного роду патріотичних заходів і програм. Перед ними за великим рахунком повинна бути поставлена дилема – бути патріотами або перестати бути олігархами.
Власне, нічого нового тут немає: в цьому алгоритмі працюють американські влади, у всякому разі при реалізації своєї ідеологічної лінії і в питаннях зовнішньої політики.
«Оформити і запустити» процес затвердження загального розуміння патріотизму в якості національної ідеї сучасного російського суспільства може лише структура, що володіє достатніми авторитетними і владними повноваженнями.
В сучасних реаліях це може бути або безпосередньо одна з структур Адміністрації президента, або інша авторитетна організація, наділена президентом відповідними повноваженнями, рішення і рекомендації яких будуть обов’язковими (в рамках реалізації конкретної програми, затвердженої президентом) для всіх зацікавлених міністерств, відомств та інших структур.
Передбачаю заперечення, що багато чого з перерахованого вже робиться. На жаль, в основному за рахунок окремих ентузіастів і не на системному рівні.
Розглядаю цю статтю як приватне роздум про проблеми, висловлених президентом з питання визначення істоти національної ідеї сучасного російського суспільства – «як оформити і запустити процес».
Сергій Кузнєцов
Thanks!
Our editors are notified.