Доларовий мільйонер ексцентричного поведінки
Екстравагантний мільйонер міркує про те, як змінилася бізнес-середовище за останні роки, анонсує свою участь у президентських перегонах і намагається продати журналісту НВ торговельно-розважальний центр “Dream Town”.
Гарік Корогодський, мільйонер, відомий епатажними вчинками, з’являється в київському ресторані Ronin з невеликим запізненням. Його волосся пофарбовані в червоний колір, а ось синій спортивний костюм виглядає понуро звичайним. Втім, Корогодський поспішає це виправити.
– Мені переодягнутися? – діловито запитує він відразу після привітання.
– А що у вас з собою є? – цікавлюся я.
– Рожевий костюм ковбоя, з задоволеною посмішкою повідомляє він у той момент, коли широкоплечий мовчазний юнак вносить в зал закладу пакети і вішалки.
– Звичайно, переодягайтесь! – схвалюю я, радіючи, що в невеликому обідньому залі ми одні.
Мій співрозмовник негайно приступає до перевдягання, делікатно перебравшись у дальній кут залу. Я також делікатно роздивляюся меню, по звуках здогадуючись, що процес переодягання стрімко рухається до завершення.
Корогодський – відомий київський персонаж. Співвласник ТРЦ Dream Town, один з найбільш забезпечених рантьє країни і доларовий мільйонер, входить у сотню найбагатших людей України за версією НВ із станом $ 49 млн. Втім, більш відомий він своєю ексцентричною поведінкою.
Зірка Facebook зі 100 тис. передплатників, він якісно, нехай і пішло жартує, яскраво одягається, любить проводити час у низькопробних пивних спальних районів міста та організовує благодійну індустрію допомоги київським пенсіонерам Життєлюб. А ще пише книги, грає в театрі і пародіює власну участь у мерських виборах у Києві. Загалом, займається всім тим, чим українському бізнесменові зазвичай не приходить в голову займатися.
Інакше Корогодського нудно, а нудьги він не любить і боїться.
Ми швидко замовляємо страви, скоріше для картинки, ніж для їжі, оскільки обидва не голодні. Мій співрозмовник вибирає салат з креветками, я доповнюю замовлення локшиною з морепродуктів і куркою.
В останній раз критично оглянувши свій костюм, він ставить на ніс окуляри з наклеєними на них густими чорними бровами і тільки потім оголошує, що до інтерв’ю готовий.
– В який момент і чому вам так сильно набридло займатися операційним бізнесом? Втомилися? – цікавлюся я у бізнесмена, який не раз заявляв, що гроші йому цікавіше витрачати, ніж заробляти.
– Все просто. Я приблизно знаю, чим закінчиться кожна ділова зустріч. Вже не радує, – знизує плечима він.
– І на який заробленої суми перестало радувати? — допитуюся я.
– Ну ось ваш журнал недавно оцінив мій стан, – раптово широко посміхається мільйонер і впевненим голосом зменшує цифру: – Так от, я згоден на половину.
І тут же додає вже з нестримним веселощами:
– Більш того, на половину від названої суми майже кожен погодиться зі списку.
Втім, бізнесмен лукавить: активи, якими він володіє разом з двома іншими давніми партнерами по бізнесу, оцінюються в добру сотню мільйонів доларів.
– А може, час інше прийшло? Чула, ви говорите, що за часів президента Януковича бізнесу працювалося легше, – зауважую я.
– Я не говорив, легше, я говорив, зрозуміліше, – миттєво реагує Корогодський. – Бізнес-середовище була більш бізнесової, а зараз вона стала аморфною, мало грошей, знизилася купівельна спроможність і капіталізація бізнесів. Бізнеси вже не заробляють, а виживають, і це досить нудно.
– Ваш непогано виживає, – нагадую я Корогодського про 25% зростання його активів в цьому році.
– А я талановитий, – без удаваної скромності заявляє він.
Відпивши води, я пропоную поговорити про ті якості, які допомогли йому досягти успіху.
– Тільки краса, – з посмішкою відповідає бізнесмен. – От повірте, я не підключав все інше – працьовитість, розум. Вистачило тільки краси, і з кожним роком я тільки доброю.
Визнавши, що перший раунд обіду залишається за Корогодським, ми переривається для того, щоб офіціант розставив на столі страви.
– Адже ви збираєтеся продати Dream Town, – починаю я.
– Так. А знаєте чому? Тому що він дуже хороший, – підхоплює він, відриваючись від вивчення вмісту тарілки.
– Хороший, але морально застарів! – наполягаю я.
– Ну не скажіть! – парирує Корогодський.
– За останні роки відкрилося кілька нових ТРЦ – широких, світлих, просторих, без запорошених декорацій з кактусами і ковбоями. Конкуренція явно не на вашу користь, – не здаюся я.
– Якщо ми подивимося, скільки відкрилося на ринку видань, то вас би давно вже з’їли! – не стримуючи емоцій зауважує Корогодський – і дає маху. На відміну від торгових центрів, суспільно-політичні видання протягом останніх років в Україні лише закривалися.
Відчувши невелику перемогу, я вирішую змінити тему:
– В які бізнеси в Україні ви б порадили інвестувати кошти? – цікавлюся я, пробуючи салат.
– А про які суми йде мова? – миттєво стає серйозним мій співрозмовник.
– Ну давайте про десятки мільйонів для початку, – пропоную я.
– Купіть Dream Town! — негайно знаходиться Корогодський.
ДОРОГА БАБУСЯ: Гарік Корогодський з недавніх пір захопився акторською майстерністю. На фото — в образі прибиральниці у виставі за його книзі Як витратити мільйон, якого немає
Деякий час ми їмо, і я запитую свого візаві про його політичні вподобання. Корогодський – публічний опонент Майдану і не приховує того, що українці і росіяни для нього досі народи “братні”.
– Не краща порядок денний для людини, який вибрав жити в Києві, – не втримуюся я від зауваження.
– Я за Росію, але проти сьогоднішнього режиму в Росії, проти Путіна, проти того, що там відбувається, – уточнює мій співрозмовник.
– У чому тоді ваші ідеологічні розбіжності з Майданом? – цікавлюся я.
На пару секунд Корогодський замовкає.
– Хтось із класиків сказав, що в житті кожної людини є тільки одна революція – перша. Ось моя була у серпні 1991 року під Білим домом в Москві. Ми тоді йшли за ті ж речі, що і революціонери в Україні в 2004-му і 2014 роках, – проти совка, за свободу і демократію, проти херні і за все хороше, – нарешті цілком серйозно говорить бізнесмен, але тут же скочується до іронії: – А виявилося, що революція – як колишня дівчина: зустрівся один період життя і у другий раз вже нецікаво. Я тепер вірю в еволюцію.
Відклавши прилади, Корогодський все ж заявляє, що виступати проти чинної влади йому завжди приємно.
– Я такий дисидент по життю, але завжди повинен бути гідний опонент, а зараз не про кого говорити.
– Тим не менше минулого мерської кампанії в Києві ви добре повеселилися, – згадую я пародійні передвиборні білборди Корогодського зі слоганом Я – твій самовисуванець. Тоді про існування ексцентричного мільйонера дізналися навіть кияни, далекі від соціальних мереж і модних перформансів.
– То зараз на президентських виборах буде! – досить потирає руки мільйонер і тут же анонсує, що чергова порція троллінгу для виборів у нього готова.
На власні неймовірні ідеї Корогодський не шкодує ні сил, ні грошей. Ці витрати повертаються до нього впізнаваністю та публічністю, що, на думку бізнесмена, не тільки задоволення, але і ефективний самозахист в епоху соціальних мереж.
Поступово розмова переходить в іншу площину: Корогодський повідомляє, що зараз як раз планує, як витратити свій стан, щоб до кінця життя вивести його на нуль.
– Жити довго доведеться? – цікавлюся я у 58‑річного мільйонера, закінчуючи з локшиною.
– Можна промахнутися, звичайно, але якщо витрачати по мільйону, то ще років на 40 вистачить, — все ж підтверджує публічні цифри свого стану бізнесмен. Втім, тут же зауважує, що витрачати таку суму з кожним роком буде все важче, навіть на благодійність.
– Сили і бажання згасають? – іронічно питаю я.
– Зовсім ні! – ображається Корогодський. – Діти дорослішають, і витрати скорочуються, доведеться придумувати щось нове.
Ми закінчуємо з їжею, і я цікавлюсь у співрозмовника його наміром стати громадянином України. Його він, громадянин Ізраїлю, декларує без помітного результату вже чотири роки поспіль.
– Це чисто технологічна річ, – різко вимовляє Корогодський. – Громадянство України я отримаю вже в грудні-січні і відразу ж виграв мерські вибори в Києві, а потім протягом двох років відмовлюся від громадянства Ізраїлю.
– Навіщо вам мерство, якщо вам вже давно працювати лінь? – дивуюся я.
– Ну, по‑перше, це прикольно, я покажу, що робота мера може бути легкою і веселою, – малопереконливо запевняє мене бізнесмен.
Тут же він починає ділитися планами про перенесення мерії кудись на лівий берег Дніпра і кардинальне скорочення штату її працівників.
– Я розмовляв з великими київськими забудовниками, які на просування будь-якого свого проекту витрачають від $ 1 млн до $ 1,5 млн. Вони кажуть, що економіка дозволяє їм сьогодні платити замість мільйонної хабара 4-5 млн грн по-білому. І знаєте, всім стало цікаво по-білому, так що ми серйозно збільшимо бюджет Києва, – із задоволенням пояснює Корогодський.
Ми майже закінчуємо обід, переходячи до головної пристрасті мільйонера – театру. Вже більше року Корогодський актерствует в антрепризних спектаклях відомих київських режисерів. А з постановкою по автобіографічній книзі Як витратити мільйон, якого немає навіть гастролював по країні. На початку грудня відбудеться прем’єра моноспектаклю Ефект Ба, над яким Корогодський вже попрацював у ролі драматурга.
– Це величезний кайф, але я здорово хвилююся, – майже миттєво змінюється в особі бізнесмен. Театр явно займає значну частину його життя.
– П’єса знову автобіографічна, про падаючому літаку. Це ж з вами сталося? – уточнюю я.
– Навіть двічі, але я вижив, і це хороший привід поговорити про вічне, – сміється бізнесмен, який на вічність має вельми прагматичні плани. Наприклад, любовно проектує фамільний склеп на Берковцях для нинішніх і наступних членів своєї сім’ї.
– Що ж ви залишите після себе, якщо не залишите грошей? – цікавлюся я.
– Ой, скільки хочеться залишити! Це саме те, що мною рухає сьогодні, – книги, спектаклі, благодійний фонд. Може, ще попрацюю мером і провулок який на Відрадному в мою честь назвуть, – зовсім вже захоплюється мріями Корогодський, поправляючи окуляри.
– Волосся до очками самі клеїли? – не витримую цікавості я, поки офіціант приймає у нас замовлення на каву.
– Ні, – ображається Корогодський, що володіє однією з найбільших колекцій очок в країні, а також магазином дивних речей свого імені. – Це я брови з мертвого Брежнєва спиляв!
– У нього вони були сиві, – зауважую я.
– Це ви пам’ятаєте сиве, а я пам’ятаю чорні! – з реготом парирує мій співрозмовник.
Час обіду підходить до кінця, і я ставлю Корогодського питання про те, що з нинішньої життя країни йому резонує більше всього.
– Тільки фізичне насильство. Вже крім цього ніщо так не зачіпає, – враз стає серйозним він.
– А війна? – знайшовши момент, цікавлюся я.
Корогодський знову замовкає на кілька миттєвостей.
– Справа в тому, що я в душі пацифіст. Але не це важливо – я не розумію, як можна вести війну і не називати її війною відкрито. Як однією рукою можна з Росією воювати, а інший вести з нею бізнес, – вже серйозно говорить він.
Кава випита, і бізнесмен піднімається з‑за столу. Ми прощаємося, і як є, в костюмі рожевого ковбоя, Корогодський покидає заклад.
Шість питань Гаріку Корогодського:
– Ваша найдорожча покупка за останні десять років?
– Dream town, якраз десять років вклався.
– Поїздка, яка справила на вас незабутнє враження?
– Їх було багато, наприклад поїздка поодинці на джипі по природним паркам США.
– На чому ви пересуваєтеся по місту?
– У мене два автомобіля, обидва джипи.
– Чого або кого ви боїтесь?
– Боюся нудьги, боюся, що не зможу грати в теніс, я майже рік пропустив після автомобільної аварії.
– Вчинок у вашому житті, за який вам до цих пір соромно?
– Це дрібні вчинки. Сина вдарив одного разу, коли‑то у папи 3 руб. вкрав, виходить, заліз у чужу кишеню.
– І що, більше в чужу кишеню не лазили?
– Тільки за безготівковим розрахунком і дуже глибоко [Посміхається. — ред.]
Цей матеріал опубліковано в №43 журналу Новий Час від 22 листопада 2018
Thanks!
Our editors are notified.