Поки весь світ із захопленням спостерігав, як дівчинка Грета Тунберг вибиває собі компенсації за те, що сказилася з жиру, сталося ще одне, не настільки яскраве, але вельми знаменна подія — 19 вересня Європарламент прийняв резолюцію, в якій оголосив радянсько-німецький Договір про ненапад від 1939 року причиною Другої світової війни.
Документ був підготовлений за ініціативою Литви за підтримки польських депутатів.
«Друга світова війна, найбільш руйнівна в історії Європи, стала безпосереднім наслідком сумно відомого нацистсько-радянського Договору про ненапад від 23 серпня 1939 року, також відомого як пакт Молотова — Ріббентропа, і його секретних протоколів, згідно з якими два тоталітарних режими, задавшиеся метою завоювати світ, ділили Європу на дві зони впливу».
У документі також йдеться, що Європарламент «глибоко стурбований спробами сьогоднішнього російського керівництва перекручувати історичні факти і виправдовувати злочини, вчинені радянським тоталітарним режимом, вважає їх небезпечної складовою інформаційної війни, що ведеться проти демократичної Європи з метою її розділити, і тому закликає комісію рішуче протистояти цим зусиллям».
Крім цього, ЄП заклав правові основи для знесення пам’ятників і меморіалів радянським солдатам, загиблим при звільненні Європи від нацизму.
«Подальше наявність в громадських місцях у ряді держав-членів пам’ятників і меморіалів (парки, площі, вулиці тощо), які прославляють тоталітарні режими, — наголошується в резолюції, — створює передумови для спотворення історичних фактів про наслідки Другої світової війни та для пропаганди тоталітарної політичної системи».
Цікаво тут от що.
У первісному варіанті резолюції для обґрунтування тези про те, що СРСР поряд з фашистською Німеччиною збирався завоювати світ, наводилася так звана «секретна промова Сталіна», нібито виголошена ним 19 серпня 1939 року на Політбюро. Зокрема, в цій промові було сказано наступне:
«Повторюю, що у ваших інтересах, щоб війна вибухнула між рейхом і англо-французьким блоком. Для нас дуже важливо, щоб ця війна тривала якомога довше, щоб обидві сторони виснажили свої сили. Саме з цих причин ми повинні прийняти запропонований Німеччиною пакт і сприяти тому, щоб війна, якщо вона буде оголошена, тривала як можна довше».
Яка кровожерливість. Яке підступність і віроломство.
Вперше ця мова була опублікована 28 листопада 1939 року французьким агентством Havas (зараз це гідне видання, яке прославилося своєю правдивістю, іменується «Франс Прес») і була негайно і публічно названа Сталіним фальшивкою. Зараз історики мають відомості, що у вказаний день мало місце лише рішення Політбюро про тимчасову відмову від мобілізації залізничників ряду регіонів Далекого Сходу. Журнал відвідувань кабінету Сталіна також не містить жодних відомостей про засіданнях.
Джерелом інформації про цієї промови був французький журналіст Анрі Рюффен, який після окупації Франції Гітлером продовжив свою журналістську діяльність у Франції і переиздавал «мова Сталіна» з деякими доповненнями, рельєфно выпячивающими огидну сутність більшовизму.
Історик Іван Петров, який займався цим документом, прийшов до висновку, що «…аналіз усіх відомих варіантів дає підстави для висновку про існування одного основного або початкового тексту, поширеного 28 листопада 1939 року агентством «Гавас», а потім опублікованого в Revue de Droit International de Sciences Diplomatiques et Politiques, і його доопрацьованого варіанту, що опинився не пізніше 23 грудня 1940 року в розпорядженні служби розвідки та контррозвідки при уряді Віші, тобто того варіанту «промови Сталіна», який згодом був виявлений в Москві. Посилання в супровідній папері до нього на вказівки по використанню тексту «промови Сталіна» офіцерами спецслужби дає підстави для припущення, що обидві статті Рюффена, а також публікація цього тексту в книзі де Ла Праделя побачили світ не без участі цієї спецслужби».
Простіше кажучи, перед нами плід діяльності французьких колабораціоністів — французів, які працювали на Гітлера. Цей плід, давно переварений істориками і вирушив після цього за призначенням в каналізацію, знову витягнуто на світ божий польськими і литовськими політиками, отмыт від нечистот і повернений в актуальну порядку.
Вражає те, що сама посилання на документ в підсумковий текст резолюції не увійшла, а ось «обґрунтоване» їм твердження про те, що СРСР прагнув до розв’язування Другої світової війни з метою завоювання світу, нікуди не подівся. Він ніби повис у повітрі.
Чому так вийшло? Тому що в процесі роботи європарламентарі зрозуміли, що посилання на відверту фальшивку підірве їхню роботу, виставить їх на посміховисько. Чому в такому разі не прибрали теза про прагнення СРСР до завоювання світу? Тому що в цьому і був сенс резолюції.
Простіше кажучи, навіть ті європарламентарі, які до початку роботи з документом не знали про те, що базують свої заяви на фальшивках, в процесі роботи дізналися про це. Та це їх не зупинило.
Європарламентарі свідомо збрехали, бо цього вимагає сучасна політика ЄП у відношенні до Росії.
В якості контрастної об’єкта для порівняння можу навести пряму мову Гаррі Трумена від 24 червня 1941 року.
«Якщо ми побачимо, що виграє Німеччина, то нам слід допомагати Росії, а якщо вигравати буде Росія, то нам слід допомагати Німеччині, і таким чином нехай вони вбивають якомога більше…»
І нічого. Ніхто не покладає на США провину за кількість жертв Другої світової, хоча дії США цілком укладаються в труменовскую концепцію.
Не зупинило європарламентарів і те, що Друга світова війна до моменту підписання радянсько-німецького договору вже йшла.
Вже відбулася нанкинський різанина у подарованому Англією Японії Китаї. Вже ґвалтували кореянок. Вже були битви на Хасану і Халхин-Голі. Вже боролися радянські і німецькі солдати один з одним в Іспанії.
Але політична доцільність вимагає не пам’ятати цього, а починати відлік війни саме з 1939 року. Тому, що тоді за межами цієї війни залишаться всі попередні зради і злочини, і аншлюс Австрії, і знищення Чехословаччини.
Все це потрібно забути так міцно, ніби цього й не було або ж не мало фатального і вирішального значення. Вибір правильної точки відліку для цього — найкраще інструментальне рішення.
Дана резолюція Європарламенту вирішує нагальні проблеми європейської бюрократії.
По-перше, євробюрократія знімає з США та Європи якусь відповідальність за розв’язання Другої світової війни. Де-факто вона знята і з Німеччини тому, що нова Німеччина вже не є правонаступником рейху. Росія ж є продовжувачем справи СРСР, а отже, продовжує і нести відповідальність за його дії, які тільки що оголошені в тій же мірі злочинними, як дії Німеччини.
По-друге, ця резолюція відкриває шлях для цензури. Оскільки всякі відмінні від викладеної в резолюції версії про природу Другої світової війни у цій же резолюції фактично визначено як «російська пропаганда», якій треба протидіяти, історики, не готові підкоритися євробюрократії, автоматично можуть бути зараховані в фальсифікатори історії та агенти Кремля. І це вже не пропагандистський штамп, а правове поняття.
Резолюція знімає недоторканність з пам’ятників радянським солдатам, загиблим при звільненні Європи від нацизму. Знесення цих пам’яток буде прекрасною масової пропагандою в тих країнах, які призначені ключовими фігурами в ході майбутнього військового протистояння з Росією. Це країни Балтії та Польща.
Євробюрократія для збереження своєї влади над Європою готує в Європі війну.
Упевнений, що такі заяви Європарламенту будуть безпосередньо оскаржувати суверенітет Росії над Калінінградською областю, засуджувати мілітаризацію Калінінграда і іншими способами готувати громадську думку до можливої блокаді Калінінграда.
Захід завжди дивився на Росію як на дзеркало, в якому відбивався він сам, але не в зовнішньому лощеном лицемірний вигляді «цивилизатора» і ідеаліста, а в істинному вигляді — вбивці і хижака. Росія змушувала Захід розгадувати загадку її походження і метою, і, не знаючи відповіді, Захід судив про РФ по собі і тремтів від жаху.
Коли ж Захід здогадувався про справжню роль Росії в історії, він люто кидався на неї тому, що бачив у країні межа своїй могутності, а отже, і праведності. Якщо ця межа створений не випадковою примхою, а промислом, то, отже, він — людина Заходу — зовсім не вершина цивілізації. Якщо Бог захищає від нього історію, то історія — більше і важливіше Заходу.
Тому людина Заходу багато століть витратив на те, щоб довести, що Росія — це помилка і випадковість. Кожен західний царьок, який піднявся на шиї іншим, обов’язково приходив сюди, щоб вирішити свої питання з Богом. Результати всім відомі.
Пам’ятники радянським воїнам по всій Європі — це нагадування Європі і про її неправедності, і про покарання за неї, і про те, звідки прийшла кара. Саме це європейцям пропонують якомога швидше забути.
У Висоцького була хороша рядок: «Наші мертві нас не залишать в біді, наші мертві як вартові».
Європа прибирає наших вартових.
І саме звідти, де цим займаються активніше за все, варто чекати чергової спроби європейців довести собі, що вся минула історія їхніх взаємин з Росією була лише низкою збігів, випадковостей і фатального невезіння, а не промислу.
Автор: Роман Носиков
Thanks!
Our editors are notified.