В зомбі взагалі і політичних зокрема є одна неприємна і шкідлива риса: вони іноді повертаються. І можуть налякати оточуючих, внісши ще більше сум’яття в і так не дуже стрункі ряди оточуючих. Особливо під владу, яка намагається щось зробити, але не знає, що і як робити. Так і з Арсенієм Яценюком.
Цього фігуранта, екс-прем’єра і лідера партії «Народний фронт» сьогодні активно намагаються гальванізувати, влити в нього нове життя і повернути на політичну авансцену. І тому піарять на всіх телеканалах в якості повноцінного перспективного гравця, який типу щось може. І Арсеній, до якого всі давно звикли, як до «Кролика Сені», готовий повернутися. Він всіляко демонструє цю готовність, ходить по телеканалам, клопочеться особою і метушиться під софітами. І тому, звичайно ж, важливо знати, в чому причина такої активності?
Це важливе питання. Тому що на меншу роль, ніж «рятівник Вітчизни», наш Сеня самовпевнено не претендує з тих пір, як його, 27-річного ботана в окулярах з двома вищими освітами юриста та обліковця-аудитора, помітили в Криму в 2001 році. І призначили в. о. міністра економіки Кримської автономії, а потім і затвердили на цій посаді. Ось з тих пір він і отримав псевда «Кіндер-сюрприз». А також репутацію ділової людини, який подає надії і справляється у ситуаціях, коли потрібні нестандартні кроки і якийсь прорив кудись.
Ким з тих пір тільки не був Яценюк. І першим заступником, а потім в. о. голови Нацбанку України, і главою МЗС, і працівником секретаріату президента Віктора Ющенка, і заступник голови Одеської облдержадміністрації, і по черзі міністрами економіки та закордонних справ України, і навіть спікером її Верховної Ради. Захистив дисертацію кандидата економічних наук на тему «Організація системи банківського нагляду і регулювання в Україні», а через 10 років доктор філософських наук, професор Тетяна Пархоменко знайшла в цьому геніальному опусі 70 сторінок плагіату і 7 сторінок підрядкового перекладу з англійського оригіналу із порушенням, до того ж, правил цитування.
Але ніщо не завадило зірці Яценюка стрімко зійти на вершину політичної орбіти під час держперевороту-2014. До того часу він очолював партію «Батьківщина», бо її «мамка» Юлія Тимошенко сиділа в підземних казематах «промосковського режиму тирана Віктора Януковича» на дев’ятому поверсі харківської лікарні залізничників. І там, в окремій палаті в капцях на 11-сантиметрових підборах, страшенно страждала під цілодобовим наглядом дужих прихованих камер і охоронців авторитаризму в спортивних штанях. Вона, вражаючи всіх навколишніх феміністок, вкрай мужньо передавала «листи свободи» своїм соратникам і Яценюку особисто, а охоронці, за її словами, за це били її своїми кулачищами в пах так, що їй доводилося, імітуючи перед відвідувачами синці близько причинного місця, бруднити своє біле тіло примітивним йодом. Моторошно було до одуру. Тодішнього президента Литви Далю Грібаускайте, яку пустили до «побитої» Юлі на постільній білизні у велику смужку, чи не приводили до тями нашатирем. Ось так нестерпно страждала українська демократія.
І ці страждання у вигляді синців жовтого кольору на тілі лідера вплинули тоді на Яценюка. Сильно, але своєрідно. Він, скориставшись ситуацією, практично розвалив «Батьківщину» – і значну частину її активу на чолі з Олександром Турчиновим, багаторічної «правою рукою Тимошенко», подгреб під себе і повів прямо на «євромайдан», де поряд з лідерами партій «УДАР» Віталіком Кличка і «Свобода» Олегом Тягнибоком став однією з голів триголового вождя майбутньої революції гидности». І типу переміг, а Юлю прямо з катівень потім на інвалідній колясці вивезли на майдан, де захоплені перемогою і пролитою кров’ю майдауни грубо освистали її при перших же слова «любі мої» (в сенсі — «дорогі мої»).
І ці подробиці дуже важливі, бо саме там, на евромайдане під час здійснення держперевороту, Яценюка і помітили головні спонсори та організатори це дійства — американські чиновники-демократи з оточення президента Барака Обами і їх союзники з числа соросят-грантоїдів. Вони і вирішили, що вирвану з рук зрадника і боягуза президента Януковича верховну владу і повинен очолити саме Яценюк. Помічник держсекретаря США Вікторія Нуланд, особисто кормившая майдаунів печенюшками і гамбургерами, тоді вчила безпосереднього куратора майдану — посла США в Україні Джеффрі Пайєта: «Я думаю, що Яц володіє економічним досвідом, працював в уряді… необхідно, щоб Клич і Тягнибок залишилися осторонь. Йому потрібно лише зустрічатися з ними чотири рази в тиждень. Я от вважаю, що якщо Клич увійде в уряд, він опиниться на одному рівні з Яценюком, а це працювати не буде».
Так би воно й було, якби не втрутилися європейці «долбанного ЄС («fuck the EU» — так Нуланд дослівно охарактеризувала своїх європейських колег і соратників), і президентом став, як усім здавалося, «осудний» і слухняний Петро Порошенко. Яценюку (Яцу) ж відміряли роль прем’єр-міністра, Кличко (Клич), не приходячи в свідомість ясна, став мером Києва, а Тягнибока, як неонациста, який з колегами виконав свою роль гарматного м’яса майдану, взагалі послали. За непотрібністю і для відмивання від крові іміджу майданної демократії.
Але і це ще не все. Для більшого балансу та підконтрольності влади Яценюком врівноважили Порошенко. Йому дозволили створити партію «Народний фронт» («НФ»), яка зібрала в себе найзнаменитіше помітне непотріб з майдану після держперевороту-2014 і на парламентських виборах восени 2014-го набрала голосів більше, ніж «Блок Петра Порошенко» («БПП»). Так Яценюк і став прем’єром, а Порошенко знадобилося майже півтора року, щоб сколупнути його звідти і призначити свого Вову Гройсмана.
Потім Яценюк з «НФ» благополучно здохли під вантажем політичної відповідальності, вже не навіть не відсвічують при соцопитуваннях, і зараз їх рейтинги — нижче міської каналізації. Але Яценюк сьогодні, повторюю, блищить в телеефірах, стрімко відроджується і навіть як би пробує себе в ролі якоїсь альтернативи «режиму Володимира Зеленського». У всякому разі, Сеня критикує на всі заставки політику «зе-команди» і пропонує свої рецепти порятунку країни.
Політичне призначення гальванізації Яценюка, в принципі, зрозумілі. З одного боку, напередодні місцевих виборів він повинен знову зібрати біля себе частину упоротого майданного непотребу, яке розчарувалося в Порошенко, Святослава Вакарчука та інших подібних, і або піти на вибори самостійно, або стати комусь політичною опорою. З іншого — Яценюк важливий не тільки для реставрації першої порошенківськоі майданної схеми влади, але й для нової балансування інтересів американських демократів і республіканців на українському терені. Так, на всякий випадок це важливо, якщо американці ще не остаточно втратили свій інтерес до України. Зеленський та його «зе-дебіли» будуть служити Трампу, Яценюк і, може бути, раніше Порошенко — демократам, і можна буде при нагоді не тільки розвести на бабки і тих, і інших, але відвернути від діяльності, власне, українських олігархів.
Ось тому-то і важливі відповіді на більш прикладні питання: під одним клієнтом метушиться Сеня або під багатьма? Під вітчизняними клієнтами або під імпортними він готовий виводити країну з кризи?
Якщо проаналізувати пропозиції Яценюка, то він майже один в один повторює так званий «план порятунку Вітчизни під час коронавіруса» авторства глави МВС Арсена Авакова. Ті ж створення стабілізаційного фонду для компенсації втрат громадян і бізнесу, збільшення дефіциту держбюджету і його секвестр на користь соціальних зобов’язань держави, виділення грошей на армію і охорону здоров’я, пільги на комунальні тарифи від 50% до 75%, зменшення банківських ставок та відстрочка платежів з кредитів, переговори з МВФ і відновлення переговорів про реструктуризацію боргів і нових кредитах для цього, те та се.
Чистий популізм, але від безнадії дуже привабливий. І дозволяє припускати, що за Яценюком, можливо, варто Аваков. І, може бути, навіть його ситуативний союзник олігарх Ігор Коломойський. І вони удвох хочуть врівноважити монополізм зв’язки Рінат Ахметов — Володимир Зеленський. І, не виключено, звалити ахметівського прем’єра Дениса Шмигаля, а на його місце поставити Яценюка. І вже за його спиною вершити, як кажуть, свої звершення.
І зовсім інша справа, якщо полузабытостью Яценюка, але його вічного «перспективністю» і популярністю в американських і європейських колах хочуть скористатися так звані грантоїди-соросята і ті, хто стоїть за ними. Зокрема структури Джорджа Сороса та інших транснаціональних компаній, яким як і раніше потрібна експрес розпродаж України та роль представника яких намагається грати олігарх Віктор Пінчук. Це зовсім інший розклад, інші вектори впливу на Україну і, звичайно ж, інші наслідки для країни.
І ось тут ніякої ясності немає. Зрозуміло лише одне: без зміни курсу і векторів розвитку Україні все одно хана. Залишається лише дізнатися темпи і відповідальних за сповзання її в безодню. З’ясування ситуації з Яценюком дуже навіть може допомогти.
Thanks!
Our editors are notified.