Генерал Барреро: Французький спецназ воює краще росіян та американців

Пентагон вивчає досвід операції «Сервалов» в Малі

Якщо Вашингтону знадобилося чотири роки, близько 9 тисяч рейнджерів, а також 7 тисяч «солдатів удачі» з ВЧК, щоб придушити загони ИГИЛ* в Іраку, то Парижу вистачило півроку і 4 тисяч спецназівців для розгрому забороненого в Росії «Ісламської держави Азавад». У Малі французька армія в ході операції «Сервалов» втратила 9 бійців, знищивши понад 1200 бойовиків.

Все це, на думку генерала Бернарда Барреро, голови Сухопутних сил Франції і автора книги «Нотатки про війну», ставить операцію «Сервалов» до числа найуспішніших в 21 столітті і виводить спецназ П’ятої республіки у безперечні лідери серед Сил спецоперацій інших країн.

Мішель Шуркине, політолог аналітичної корпорації RAND (яку називають мозковим центром Білого дому — авт.), пише, що перевага французів, продемонстроване в операції «Сервалов», полягає у високих бойових якостях експедиційних загонів, якого немає в інших передових арміях.

Як пише Шуркине, в рамках операції «Сервалов» керівництво французького спецназу спланувало серію швидких і сміливих рейдів на великі відстані в пустелі Малі, щоб позбавити супротивника ініціативи. Загони з’являвся там, де ісламісти їх не чекали. У підсумку керівництво «Ісламської держави Азавад» було знищено в найкоротші терміни. Після чого армія бойовиків була дезорганізована і згодом розбіглася.

На запитання американських військових фахівців, як це вдалося, Бернард Барреро з гордістю сказав: «Якщо ви хочете зрозуміти нас, вам потрібно прочитати роман П’єра Шендерфера «La 317e Section» (317-й взвод). В цій книзі, як і в мемуарах «Записки про війну», досить докладно розповідається про структуру і традиціях Експедиційних сил П’ятої республіки.

Французький спецназ, діючий в Африці, складається з окремих підрозділів приблизно за 200 чоловік, включаючи взвод бійців СЗГ, взвод бронетехніки, групу матеріально-технічної підтримки і групу управління (штаб). Керівництво далеко від бази здійснюється на паритетних засадах — офіцером Сил спецоперацій і офіцером взводу бронетехніки. Їм надана максимальна свобода у прийнятті рішень.

Французи назвали пентагоновскую доктрину ведення експедиційних війн, у тому числі в Іраку і в Афганістані, «підозріло наукової» і «схожою на промисловий проект». Свої висновки вони зробили з спільних операцій, в яких бійці ССО США не прагнули до результату, а лише виконували накази штабістів. В американській армії мало що залежить від бойової майстерності і безстрашності солдатів, винахідливості офіцерів, хоча тих ганяють як сидорових кіз. Зоряно-смугасті генерали не вітають ініціативу. Їх кониками є місцевий «гарматне м’ясо», розвідка, супутникове та безпілотне цілевказування і, само собою, ураганна вогнева міць.

Однак навіть такий зарегульований підхід обертається програшем, коли щось одне дає збій. Досить згадати В’єтнам або більш свіжий приклад — Афганістан.

В негласному суперечці, чия армія краще і чий спецназ ефективніше, слід згадати історію Другої світової війни. Париж став легкою здобиччю фашистської Німеччини, тому розповіді Барреро про традиційному героїзм нащадків Наполеона виглядають, принаймні, непереконливо і, напевно, розраховані на внутрішню аудиторію П’ятої республіки.

Тим не менш, експерти RAND знайшли логічне пояснення, чому був з легкістю розгромлений фанатичний Азавад. На їхню думку, протягом останніх 150 років Франція мала дві армії — континентальну і колоніальну. Перша була великою і зніженої. Її солдати і офіцери вважали своїми головними заняттями «кар’єру, любовні втіхи, гуляння та ігри в карти». Участь в НАТО дещо зміцнив дисципліну, але в цілому стандарти бойової підготовки не можна назвати високими. Друга французька армія складалася з Іноземного легіону, морської піхоти і різноманітних полків, набраних з європейських поселенців і жителів корінних народів колоніальних країн.

«Ці формування залучали офіцерів іншого роду, ніж тих, хто йшов в столичну армію, — зазначає Шуркине. — В ній служили люди, які шукали пригод і слави. Багатьох з них досі дратує застійна військова культура континентальних сил. У свою чергу колоніальна служба мала і має ліфт можливостей для просування по службі, хоча і є небезпечною».

Все це, звичайно, цікаво, але, безумовно, не годиться для битв високої інтенсивності. Справа в тому, що французький спецназ діяв в Малі проти невеликих угруповань чисельністю до 100 чоловік. Тоді як в Моссуле і в Ракка з’єднання ИГИЛ досягали 10 і більше тисяч мотивованих і обстріляних багнетів. Нескладно уявити, що було б з хваленим Іноземним легіоном, якщо б «герої Барреро» увійшли в ці міста б артилерійської і авіаційної підтримки.

До речі, американці і справді «науково» підійшли до штурму Моссула, направивши на ісламістів гарматне м’ясо іракської «Золотий дивізії», половина якої було вбито або поранено у вуличних боях. Самі бійці ССО США воліли працювати під надійною охороною снайперами або наводчиками-операторами артилерії і авіації. При цьому цивільні жертви вважалися природним супутником великої війни.

Можна сміливо констатувати, що сьогодні найголовнішим інструментом Сил спецоперацій США є набір і підготовка «загонів самогубців» з числа місцевих жителів. Але в кожному конкретному випадку янкі діють з урахуванням національної специфіки. В тому ж Іраку вони ставили тільки на гроші, не скуплячись на долари — точно так, як і вербувальники ИГИЛ, заманюючи більшість молодих чоловіків «готівкою». А ось на Україні цю задачу вирішує Інститут національної пам’яті і керовані ним ЗМІ, розпалює русофобські настрої серед малограмотною молоді. У підсумку гарматне м’ясо «незалежної» обходиться дешевше, ніж іракська «дружня армія».

Що стосується російського спецназу в Сирії, то в наших військах робиться ставка на формування дружньої середовища в країні — за рахунок більш терпимого ставлення до населення. Така традиція була узагальнена ще в період звільнення Східної Європи від фашизму.

Але що впадає в очі, так це висока обізнаність бойовиків в зіткненнях з російськими спецназівцями, тоді як французи, навпаки, атакували захоплених зненацька ісламістів. Якщо «хтось» зливав інформацію лідерам «Ісламської держави Азавад», то можна не сумніватися, що генерал Бернард Барреро не відбувся як звитяжний письменник. Доводиться тільки здогадуватися про неохайності американців в Сирії, втім, для них це «всього лише проксі-війна».

Так, французи добилися великих і швидких успіхів в операції «Сервалов», однак, в Малі раніше діють потужні ісламістські угруповання. Гірше того, їх боєготовність зростає, а дисципліна міцнішає. Тепер вже не вийде вночі увірватися в сплячий табір, тільки тому, що командир не виставив охорону, вважаючи, що противник далеко.

З високою ймовірністю може статися рецидив «Ісламської держави Азавад», причому на цей раз повторити успіх операції «Сервалов» не вийде. В цілому втрати французів склали Малі вже 26 військовослужбовців, що, безумовно, багато, оскільки проти них воює невелика заборонена в Росії угрупування «Джамаат Наср аль-Іслам» чисельністю до 800 бойовиків, а також інші банди поменше.

«Удар по французьким баз та баз ООН в Малі став останнім проявом зростання джихадистського терору, незважаючи на спроби стабілізувати ситуацію в країні в основному французькими збройними силами», — зазначає канал France24.

У доповіді ООН від 2018 року щодо ситуації в Малі говориться, що «асиметричні» атаки ісламістів у країні більш ніж подвоїлися в порівнянні з роком раніше. А в квітні 2019 року Agence France Presse повідомило про жорстоке вбивство бойовиками 160 цивільних жителів тільки за один місяць. «Насильство триває, незважаючи на присутність сильного французького військового контингенту, миротворців ООН і створення в Сахельском регіоні збройних сил з п’яти країн», констатує Париж.

Все це ставить під сумнів успіх операції «Сервалов», яку Бернард Барреро поспішив назвати самою успішною.

Олександр Ситніков