Влітку 1941 року в білоруському в санаторії «Кринки» відпочивали та проходили лікування хлопці молодшого шкільного віку. Більшість – із діагнозом «дитячий енурез». Йшла друга зміна і ніщо не віщувало біди… Грянула війна, і вже на початку липня Осиповичский район зайняли фашистські каральні підрозділи. Санаторій для дітей перетворився на гетто: замість добрих лікарів та вихователів сюди прийшли нацисти…
Дитяча здравниця стала концтабором
У перші дні війни багато батьки відпочивали в санаторії школярів встигли забрати своїх дітей до того, як його зайняли фашисти. Поспішно залишила заклад і велика частина співробітників, а також хлопці старшого віку. Однак єврейських дітей забирати було нікому – їх батьки до того часу вже були в руках фашистів. Всього в Осиповичском районі було організовано вісім єврейських гетто.
До тих хлопців, яких фашисти виявили в стінах санаторію, додали і інших єврейських дітей, звезених сюди в основному з найближчих дитбудинків. На піонерській формі у маленьких в’язнів з’явилися шестиконечні зірки – за наказом фашистів діти пришивали їх собі та дітям на одяг самі.
Дітей змусили пришити собі на одяг шестиконечні зірки. /Фото:jewish.ru
Хлопців змушували збирати для німців буряк і капусту на навколишніх полях, годували дітей залишками – капустяним листям і стеблом. А взимку їм видавали по 100 грамів хліба на день.
Єврейські діти, яких фашисти тримали окремо від інших хлопців, що жили у великому літньому залі санаторію, немов у загоні. Це приміщення було холодним, нежитловим – до війни тут проводили літні заходи. Спали маленькі в’язні прямо на підлозі. Тому коли настала зима, і без того знесилені від голоду і страждань бранці почали хворіти. Багато з них не дожили до весни. Таким чином радянська дитяча здравниця перетворилася на міні-концтабір для єврейських дітей, серед яких, до речі, були й зовсім маленькі, однорічні.
Щоранку, прокинувшись, хлопці виявляли поруч мертвих товаришів. Фашисти виносили їх тіла не одразу і взагалі прагнули до дітей в приміщення заходити як можна рідше: з-за того, що частина малюків страждала енурезом, в залі стояв запах сечі, що дратувало і без того озлоблених нацистів.
На території Білорусії та були й інші страшні гетто ( на фото – витебское), але історія санаторію в Глечиках, мабуть, найстрашніша. /Фото:vitebsk.cc
Лише зрідка дітлахів виводили у двір подихати свіжим повітрям. Там розташовувався скриньку з харчовими відходами, і кожен раз маленькі в’язні кидалися до нього, щоб здобути собі щось їстівне – наприклад, картопляні очищення або недоїдки. Діти намагалися робити це швидко і непомітно, оскільки навіть за такий «проступок» фашисти їх карали. Не менш жорстоко, ніж фашисти, була по відношенню до дітей їх співвітчизниця Віра Жданович, яку німці призначили в гетто завгоспом. Не соромлячись хлопців, вона розважалася з німцями, влаштовуючи гулянки.
Одним з видів покарань для в’язнів був розташований в підвалі карцер. В ньому було набагато холодніше, ніж у дитячому залі, тому що сиділи там хлопцям фашисти спеціально кидали сніг – щоб сильніше мучилися. Багато хто не витримував і двох-трьох днів – мертвих дітей «викидали» у річку, під лід.
Вова Свердлов врятувався лише дивом
У квітні 1942-го всіх, хто не помер взимку, фашисти вирішили знищити. Як пізніше згадував дивом пережив дитяче гетто Володимир Свердлов, одного разу пізно ввечері фашисти звеліли всім зібратися і оголосили, що їх переводять в інше місце. Коли їх вивели з території санаторію, простуючи поруч з Володею хлопчик Яша тихо шепнув йому: «Нас нікуди не переводять. Якщо б ми переїжджали, це було б вдень. Біжи!» Сам Яша тікати не став, оскільки з ним було двоє малюків, яких він не міг кинути. Крім того, як пояснив товариш Вові, з його чисто єврейською зовнішністю в окупованому районі далеко не втечеш. Володя ж за порадою Якова непомітно пірнув у росли біля дороги зарості бур’яну, що його і врятувало.
Інших дітей неподалік чекала бобруйська розстрільна команда. Їх підвели до виритої ями, поділили на групи і вбили. Причому зовсім маленьких дітей кидали живими в яму і вже зверху розстрілювали. Цей моторошний факт пізніше встановить слідство, як і те, що 2 квітня 1942 року тут було вбито 84 єврейських дитини.
Напис на меморіальній плиті в Глечиках.
Кілька днів 11-річний Володя Свердлов з пошкодженою ногою блукав по лісу, поки не зустрів одного з місцевих жителів. Побачивши на тілі хлопчика слід від зірваною шестикутної зірки, чоловік злякався і прогнав його. Вова знову пішов у ліс. Він був уже майже в непритомному стані, коли його знайшла в лісі мешканка села Макаричи Олександра Звонник (згодом він називав її баба Олеся). Ризикуючи життям, причому не лише своєї, але і власних дітей, вона сховала Вову у себе вдома і виходжувала, протягом усього періоду окупації приховуючи його від фашистів. Вона стала єврейському хлопчикові другою матір’ю.
Згодом ця жінка, а також ще сім мешканців Осиповичского району, були удостоєні звання «Праведник народів світу», заснованого ізраїльським меморіальним інститутом «Яд ва-Шем» – за допомогу, надану євреїв у роки війни.
Володимир Свердлов єдиний, хто залишився в живих після єврейського концтабору в Глечиках. /Фото:міѕһроһа.огд
Більше ніхто з в’язнів гетто не вижив
Володя виявився єдиним, хто вийшов зі стін цього єврейського гетто і залишився живий. Ще до розстрілу один із єврейських хлопців спробував втекти з санаторію і йому це навіть вдалося. Проте, кілька днів проскітавшісь по лісі, він повернувся. Якийсь час діти ховали його від фашистів і підгодовували, але потім дитина був виявлений. Його відвезли з гетто і вбили.
До осені 1942 року євреїв у цій місцевості практично не залишилося. Секретар підпільного комітету КП(б)б району Р. Голант у доповідній записці секретарю Бобруйського підпільного межрайкома повідомляв: «За Осиповичскому району є населення 59 тисяч осіб, єврейського населення немає…».
Батьки відшукали Володю лише в 1947 році. На початку війни мати хлопчика евакуювали, а батько пішов у партизани. Їм сказали, щоб вони не турбувалися за долю сина, тому що санаторій з дітьми, мовляв, не встигли евакуювати. А пізніше їм повідомили, що всі діти здравниці загинули. На щастя, після війни батьки, які вважали Володю загиблим, все-таки дізналися, що він живий.
Володимир Семенович жив скромно і відкладав з пенсії гроші на пам’ятник. /Фото:shtetle.com
До старості Володимиру Свердлову вдалося накопичити грошей на пам’ятник вбитим «Глечиках» дітям. Його встановили на місці їх розстрілу 13 років тому. Переважна більшість загиблих так і залишаються безіменними. Вдалося встановити особи тільки 13 з них. За ініціативою Володимира Свердлова кожен рік біля «Дитячого каменю» (неофіційна назва пам’ятника) стали проводити мітинг пам’яті загиблим тут дітям.
Єдиний, хто вижив у 1942-му в’язень дитячого гетто разом з місцевими жителями біля пам’ятника загиблим дітям. /Фото:proshkolu.ru
Текст: Анна Бєлова
До речі, за словами Володимира Свердлова, жорстокість до малечі у дитячому гетто виявляли і жінки-вихователі. Як відомо, таких садисток під час війни було чимало. А ще були фашистки в спідницях: жінки, які служили в рядах нацистської Німеччини
Thanks!
Our editors are notified.