Сумний комік: Про що мовчав геніальний актор Микола Трофимов

Він завжди грав натхненно, в повну силу, чи то вовк у казці «Про Червону Шапочку» або капітан Тушин в «Війні і світі», а його Семюеля Піквіка з «Піквікського клубу» в постановці Георгія Товстоногова знала і любила уся країна. Микола Трофимов був неймовірно талановитий і в той же час дуже скромний. Він украй рідко розповідав про себе, тому мало хто знав про те, що відбувалося в його житті. І вже тим більше не поширювався Микола Трофимов про ту трагедію, яку йому довелося пережити.

Два моря

Микола Трофимов. / Фото: www.yandex.net

Він народився у далекому 1920 році в Севастополі і все життя любив море. Батько Миколи Трофімова був робітником на секретному заводі, де ремонтували кораблі, мама займалася домашнім господарством. Син з дитинства виявляв свої акторські здібності, а в четвертому класі, виконавши чеховську жарт «Про шкоду тютюну», став шкільної знаменитістю.

Уже в 14-річному віці він вперше вийшов на театральну сцену, зігравши в Севастопольському Тюгу крихітну роль невільника в «Хатині дядька Тома». Правда, того разу юного актора нещадно розкритикували: йдучи зі сцени він штовхнув ненависного визискувача. Про свою задумом він нікому не сказав, але зміг переконати режисера дозволити йти йому останнім. Подібна самодіяльність йшла в розріз з режисерською задумкою і з уявленнями рецензента про поведінку пригнобленого підлітка, але Микола Трофимов був дуже гордий собою.

Микола Трофимов. / Фото: www.kino-teatr.ru

Здається, питання про вибір професії перед ним ніколи не стояв: він точно знав, що стане актором. З усіх міст Радянського Союзу, де були театральні Вузи, Микола Трофимов вибрав Ленінград. Просто там теж, як і в його рідному Севастополі, було море. На вступних іспитах у театральний інститут імені Островського майбутній актор показував етюд про базарний злодюжці, а потім читав уривок з «Золотого півника» Пушкіна, і був зарахований до класу Бориса Зона.

Він навчався захоплено й легко, Борис Зон міг поставити йому залік за неймовірно вдалий експромт і пророкував йому велике майбутнє, а Микола Трофимов вже бачив себе на театральній сцені. Але почалася війна і молодий актор відправився у військкомат, проситися на флот, щоб боротися з ворогом. Але його направили в ансамбль «П’ять морів», створений Ісааком Дунаєвським. Необхідно було не тільки воювати, але і підтримувати бойовий дух солдатів, моряків і офіцерів.

Найбільша втрата в житті

Микола Трофимов. / Фото: www.yandex.net

Миколі Трофимову довелося виступати в гарнізонах і безпосередньо на лінії фронту. За час Великої Вітчизняної він був нагороджений бойовими орденами і медалями, і День Перемоги назавжди залишився для нього святом зі сльозами на очах. Адже блокада забрала у нього самого рідної людини.

Коли почалася війна, Микола Трофимов вже не тільки був одружений на своїй колезі Тетяні Глухової, але і разом з дружиною чекав появи на світ їх первістка. Виносити їжу з їдальні нікому не дозволяли, за тим, щоб кожен з’їдав свій мізерний пайок, суворо стежили. Але актор примудрявся винести невеликий шматочок хліба для дружини, віртуозно прикриваючи його порожнім кухлем.

Микола Трофимов. / Фото: www.rtr-vesti.ru

Їх син Євгенчик з’явився на світ в блокадному Ленінграді, але прожив зовсім недовго. Застуда не залишила малюкові жодних шансів, а у молодих батьків не було навіть можливості поховати свою дитину. Вони насилу вмовили взяти холодне тіло сина в похоронну машину, яка їхала на Пискаревское кладовищі. Більше дітей у Миколи Трофімова і Тетяни Глухової не було, хоча вони прожили в любові та злагоді багато років.

Про цю трагедію актор намагався нікому не розповідати. Надто боляче було йому згадувати той важкий час, а рана, що залишилася після цієї втрати, здається, у нього боліла все життя.

Шанс на щастя

Микола Трофимов. / Фото: www.kinopoisk.ru

Після демобілізації в 1946 році Микола Миколайович був прийнятий в трупу Театру комедії під керівництвом Миколи Акімова, де прослужив 17 років. Разом з ним працювала і його дружина, яка в перервах між репетиціями та виставами намагалася нагодувати чоловіка сиром, щоб він не їв в буфеті.

Після відходу Миколи Трофімова в БДТ довелося піти з Театру комедії і Тетяні Глухової. Спочатку вона працювала в Тюгу, а після цілком присвятила себе чоловікові. Про нього вона зворушливо дбала, стежила за його здоров’ям, створювала всі умови для того, щоб ніякі побутові дрібниці не могли завадити творчості артиста.

Микола Трофимов. / Фото: www.mtdata.ru

А ще Тетяна Глухова раптом захопилася мозаїкою і незабаром до її хобі приєднався чоловік. Вони удвох вирізали з пластмасових іграшок та платівок різнокольорові маленькі квадратики й після приклеювали їх на підготовлену поверхню у відповідності з малюнком. Коли ж Тетяна Глухова пішла з життя, Микола Трофимов продовжив робити мозаїчні картини в пам’ять про кохану жінку і своє щастя.

Микола Трофимов з другою дружиною Маріанною Йосипівною. / Фото: www.tunnel.ru

Навряд чи він думав про те, що зможе ще коли-небудь стати щасливим. Однак доля подарувала йому ще один шанс. Через кілька років після відходу дружини актор познайомився зі своєю давньою прихильницею Маріанною Йосипівною. Завдяки їй він знайшов тепло, любов і турботу, а ще затишний будинок і донька, яка не була йому рідною, але стала найдорожчою людиною. Дочка Маріанни Йосипівни Микола Трофимов дуже любив і завжди вважав своєю дитиною.

Комік світового класу

Микола Трофимов в ролі Самюеля Піквіка. / Фото: www.bdt.spb.ru

Миколи Трофімова знала і любила, без перебільшення, вся країна. Він був незрівнянним як драматичний актор, а польський режисер Ервін Аксер називав його «коміком світового класу».

Микола Трофимов і Людмила Макарова у виставі «Ханума». / Фото: www.rg.ru

В БДТ Микола Трофимов прослужив більше 40 років і ніколи не дозволяв собі фальшивити ні на сцені, ні на знімальному майданчику. І навіть Григорій Товстоногов зізнавався, що щасливий працювати з Миколою Трофімовим. Великий режисер любив свого геніального актора і цінував його «почуття органіки, почуття импровизационности в пошуку».

Микола Трофимов. / Фото: www.jimcdn.com

Востаннє Микола Трофимов вийшов на сцену БДТ у виставі «Піквікський клуб» в той день, коли йому виповнилося 85 років. Минуло всього кілька місяців і Микола Трофимов, передчуваючи свій швидкий відхід, попросив, щоб під час його похорону звучав не жалобний марш, а його улюблена пісня «Журавлі» у виконанні Марка Бернеса.

7 листопада 2005 року не стало геніального актора, який вважав своєю тему маленьких людей, непомітно вершили великі справи.

Микола Трофимов був із тих акторів, які здатні навіть крихітну роль зіграти так, щоб залишитися в пам’яті глядачів справжньою зіркою. Їх не даремно називають справжніми королями епізоду. З’явившись на екрані всього на кілька секунд, вони іноді затьмарюють навіть головних героїв.