Християнство, запроваджене на Русі Князем Володимиром у 988 році, фактично поклало кінець розвитку Сонячного культу. Нова релігія ще довго не могла витіснити залишки язичництва з свідомості народу. Одні слов’яни залишалися вірні Даждьбогу, Хорсу і Перуну, інші — змішували дві віри, «зливаючи» своїх богів з християнськими святими, треті — поклонялися домовиком. З’явився такий термін як двовір’я, з яким довгий час боролося духовенство. Щоб «стерти» давньослов’янські традиції, церковні й світські власті забороняли старі свята на офіційному рівні або намагалися підганяти їх під себе.
Заборона старих свят і слов’янського календаря
Хрещення Русі./Фото: phototass3.cdnvideo.ru
І донині в Росії християнство мирно уживається з відгомін язичницьких вірувань. Приміром, марійцям вдалося зберегти споконвічні народні традиції, незважаючи на багатовікове православне господствование в Росії. Формально вони вважаються християнами, але по суті залишилися многобожниками. Окремі етнічні групи, наприклад, чимари, можна назвати незаперечними язичниками. Вони принципово не хрестяться і не приймають релігію, нав’язану іновірцями.
В період становлення християнства двоєвірство на Русі було звичайним явищем, і далеко не завжди воно носило характер мирного співіснування.
Розвиток християнства в той період характеризується високою толерантністю до усталених народних традицій. Але незважаючи на це, князівська влада застосовувала силу до захисників язичництва, наприклад, якщо ті залякували людей і починали сіяти смуту.
Після прийняття православ’я на Русі одночасно діяли 2 системи літочислення — стара і нова. Ні церкви, ні владі не подобалося, що свята відзначаються за двома календарями. Особливе незадоволення викликала плутанина у створенні літописів. Одні літописці працювали за слов’янським календарем, інші — вели записи по новій системі.
Щоб узгодити порядок літочислення по відношенню до юліанським календарем, наказом Івана III у 1384 р. (в Літо 6856 з створення світу) була затверджена дата святкування Новоліття — 1 березня. З цього моменту всі літописці, в тому числі і Нестор працювали тільки за юліанської системі літочислення. Але навіть після заборони старого календаря народ продовжував відзначати Слов’янський Новий рік (1 вересня). У відповідь на гоніння та заборони на Русі почастішали смути, люди не хотіли повністю відмовлятися від традицій і боролися за збереження давнього культу. Іван III був змушений прийняти указ почитати поряд з християнством і стару язичницьку віру предків. Двовір’я офіційно існувало на Русі аж до XVII століття.
Щоб викорінити язичницький культ мирним шляхом і об’єднати якомога більше слов’ян у спільній релігії церква почала «підганяти» календар під повсякденне життя людей і підміняти старі звичаї християнськими святами. Така підміна призвела до змішання християнської віри і язичницьких обрядів, люди почали святкувати церковні свята, шануючи православних святих, але продовжували дотримуватися традиції старої віри предків.
День Іоанна Хрестителя
Пускання вінків по воді в День Івана Купали./Фото: i.mycdn.me
Православне свято Івана Купала прийшов на заміну давньослов’янського Дня Купайлы. Святкування літнього сонцестояння і найвищого розквіту природи — це найдавніша язичницька традиція, коли в ніч з 6 на 7 липня люди прославляли Бога літнього сонця (Купайлы), що вступив в свої права після весни.
Християнське свято Івана Купала (7 липня) отримав свою назву на честь Іоанна Хрестителя, купавшего Ісуса Христа в річці Йордан під час його Хрещення.
На відміну від слов’янського свята в честь Купайлы, день Івана Хрестителя не має ніякого відношення до Бога сонця, а відзначати його покладається в храмі і з молитвами. Але навіть після офіційного скасування дня Купайлы і прийняття нового свята так і не вдалося викорінити багатовікові слов’янські традиції. Незважаючи на засудження з боку церкви, у цей день досі відбуваються масові гуляння з стрибками через багаття, пусканням свічок і вінків по річці та іншими символічними діями.
Різдво Пресвятої Богородиці
Ікона «Різдво Пресвятої Богородиці»./Фото: i.pinimg.com
До прийняття християнства на Русі, 22 вересня слов’яни традиційно зустрічали День Осіннього Рівнодення (Овсень або Вересень) і дякували Бога осіннього сонця за щедрий урожай.
В період розвитку Християнства замість Овсеня на Русі стали відзначати церковне свято — день Різдва Пресвятої Богородиці, який припадав на 21 вересня. Вважається, що Богородиця опікується хліборобам, посилає благополуччя в сім’ї і допомагає матерям. У східних слов’ян цей день був присвячений святкуванню завершення польових робіт. Тільки замість Бога осіннього сонця за зібраний урожай вшановували й дякували Богородицю.
Різдво Христове
Різдвяні колядки./Фото: podolfitness.com.ua
У всьому світі Різдво Христове відзначають 25 грудня. Російська церква святкує цей день за старим стилем (Юліанським) — 7 січня. Традиція різдвяних ворожінь і колядок, які починаються незмінно 7 січня і закінчується на Водохреща, прийшла до нас з язичницького світу.
З давніх часів 25 грудня слов’яни вшановували сонячного бога Коляду і вітали нове сонце, яке народжувалося після зимового сонцестояння. У день Різдва сонця-немовля люди (переважно сільські жителі) влаштовували стрибки через багаття, співали пісні-колядки і обходили сусідні двори з фігуркою сонця.
З приходом Християнства день Коляди змінився на Різдво Христове, але обрядова частина давньослов’янського свята зберігалися аж до наших днів.
Сирна седмиця
Опудало Марени як головний символ прощання з зимою./Фото: misanec.ru
Православна Масляна (сирна седмиця) походить від старослов’янської Комоедицы. Святкові заходи починалися за 7 днів до рівнодення і тривали ще тиждень після нього. За одним із переказів, назва свята походить від слова «коми» — круглі хлібці або млинці, які пекли старші жінки в сім’ях. За іншою легендою, перший млинець приносили ведмедю. В давнину ведмедів звали грудками, звідси і пішла відома приказка «перший млинець — кому (комам)».
У весняний свято слов’яни влаштовували масові гуляння, щоб задобрити Бога сонця і попросити хороший урожай. У капища накривалися великі столи, а обов’язковою стравою були круглі млинці і коржики у формі сонця. Ще один важливий атрибут — опудало Марени, спалення якої символізувало остаточний відхід злий і холодної зими.
З цим святом церква боролася особливо активно, але безуспішно, тому вирішила адаптувати його під себе і в XVI столітті ввела 7-денну Масляну.
Язичницька Комоєдіца випадала на період посту, коли будь-які розважальні заходи заборонялися церквою. Духовенство «передвинуло» свою сирну седмицю ближче до початку року, тим самим відвівши цього свята тиждень перед постом. В результаті традиційні двотижневі заходи на честь Комоедицы скоротилися до 7 днів. Таким чином був запроваджений новий православний свято замість старого язичницького, але стерти його традиції так і не вдалося. Про це свідчать щорічні масничні гуляння по всій Росії, які точнісінько повторюють обряди Комоедицы.
День Іллі-Пророка
Зображення Пророка Іллі на вогненній колісниці./Фото: zovut.com
2 серпня Православна церква вшановує пророка Іллю, який жив у IX столітті до н. е. Нарівні з Миколою Угодником він належить до числа найпопулярніших святих, вважається покровителем родючості та врожаю.
До прийняття християнства слов’яни відзначали Перунів День, який згодом і «трансформувався» у День Пророка Іллі, увібравши в себе багато давньослов’янські традиції. Ілля, визнаний володарем грому, небесного вогню і дощу, органічно замінив народженого Сварогом громовержця Перуна. На основі цього схожість образів іконописці часто зображували Іллю на золотій колісниці з вогненними кіньми, летять вгору.
В цей день не відбувалося будь-яких знакових обрядів, але здавна в свято Перуна (Іллі-Пророка) люди відкладали будь-яку роботу, щоб висловити повагу покровителя родючості і уникнути покарання у вигляді дощу і грому.
З політичних мотивів навіть християнським візантійському імператорові довелося видати свою дочку за язичника князя Володимира Хрестителя.
Thanks!
Our editors are notified.