Хроніка пікіруючої України

Події навколо виборів останнього президента України говорять про швидке закриття даного проекту

Є розуміння, що навіть відомі персонажі, які вважають себе активними суб’єктами історичного процесу, насправді є лише його об’єктами. Ще цікавіше спостерігати на тлі «марионеточности» колишньої влади України. Але подивимося більш конкретно відповідні дати-події.

28-29 січня 2019 р. – “Порошенко оголосив про намір балотуватися на другий термін на заході “Від Крут до Брюсселя. Ми йдемо своїм шляхом”. І в якийсь момент на екранах з’явилося зображення російського і українського президентів з написом: “Або Порошенко, або Путін”.

І вже тоді незримий дух інформаційного поля, сприймається як інтуїція, ніби шепнув багатьом мудрим людям – добром це для Порошенка не скінчиться. Як би натякаючи на відому малоросійську приказку: “Не буди лихо (біду), поки воно тихо”.

Тому що Володимир Путін людина скромна, але справедливий. Якщо він не давав дозволу користуватися своїм ім’ям, то й не треба! Причому Володимир Путін дуже виразно озвучив, що “не хоче навіть спілкуватися з Порошенком по телефону, тому що не збирається допомагати йому, не буде брати участь у його виборчій компанії!».

А оскільки ще й з’явилося безліч повідомлень, що Порошенко під час виборів сподівається на масштабні фальсифікації, то і я поерничал – що раз він таким чином з нашим Путіним вирішив позмагатися, то нічого у нього не вийде.

31 березня 2019 р. – відбувається перший тур виборів на посаду президента колишньої України. За офіційними даними, Зеленський набирає 30,26%, Порошенко – 15,92%. Тобто останній з великим трудом, з “підставою” Юлії Тимошенко кандидатом Юрієм Тимошенко, з фальсифікаціями на ряді ділянок, з використанням бюлетенів і даних не голосували виборців з бунтівного Донбасу, проходить у другий тур.

9 квітня 2019 р. – Порошенко, вкінець втратив нюх, ще раз бездумно повторює стару ідею, вивішуючи банери зі своїм і портретами Путіна. Після чого навіть до самих тупих виборців доходить, що переможе Володимир Зеленський.

21 квітня 2019 р. – Зеленський перемагає, і при цьому з розгромним рахунком. Тому що Порошенко мало того що тупий, так він ще й не читає газет! А адже навіть в Росії ми знаємо і пам’ятаємо “про повідомленні української газети «Неделя.иа» точніше про результати як би екзитполу віртуальних виборів “цього українського видання. Його керівництво… виявилося у делікатній ситуації, коли провело опитування серед жителів країни. Учасникам пропонувалося відповісти на питання: «Яким політику ви б довірили управління своєю країною?» І лідером опитування став російський президент, який набрав близько 85% читачів українського ЗМІ”.

Потім починається наступний “акт Марлезонського балету”. Київський тріумфатор виборів Володимир після неділі відпочиває і поки “не при справах”, кремлівський тріумфатор Володимир інцидент не коментує, займаючись своїми справами, поїздками по країні і світу і зустрічами з світовими лідерами. Проходить понеділок, вівторок…

24 квітня 2019 р., у середу Володимир Путін видає указ про “надання за спрощеною процедурою громадянства жителям народних республік Донбасу”. В результаті Порошенко разом з “гадючником” Верховної Ради, і необандеровцы, і США разом з іншими світовими русофобами – все в повному ауті”. Всі волають, пищать, виходять піною як біснуваті. Володимир Зеленський теж як би незадоволений.

25 квітня 2019 р. – трапляється довгоочікувана подія для всіх “украинствующих” і (або) всіх необандерівців колишньої України, активних і пасивних. “Верховна Рада України 278 голосами при необхідному мінімумі в 226 голосів прийняла закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Закон забороняє використання російської мови у всіх сферах життя, крім приватного спілкування та релігійних обрядів. Застосовувати тільки українську мову будуть зобов’язані не тільки державні чиновники, а також вчителі, медпрацівники, адвокати та нотаріуси. Він буде обов’язковим в судах, армії, поліції, рекламі, в ході передвиборної кампанії і проведення референдумів.

Тобто ситуація для нових дій Володимира Путіна ще більше підготовлена. Останні російськомовні жителі колишньої України, які ще на щось сподівалися і (або) вірили обіцянкам кандидатів у президенти перед другим туром виборів, повільно прозрівають – їх дітям і онукам уготована доля людей “другого сорту” без якісної освіти, працівників аграрної супер-держави” і мийників польських туалетів.

25 квітня 2019 р. – Володимир Зеленський, паралельно засуджуючи затягування старою владою оприлюднення результатів виборів, теж як би обурюється і обіцяє проаналізувати новий закон про мову на предмет дотримання конституційних прав. Після чого повідомляє про гостру необхідність свого відпочинку, нехай і короткострокового, і відлітає разом з сім’єю з цього дурдому на пляжі Туреччини.

26 квітня 2019 р. – в Донецьку і Луганську до уповноваженою вже шикуються черги на здачу документів для подальшого отримання російських паспортів.

27 квітня 2019 р. – Путін заявив, що Москва думає над спрощенням надання громадянства не тільки жителям самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, але і всіх громадян України. Завіса…

Після чого можна констатувати – всі ці дати-події навколо виборів останнього президента колишньої України говорять про швидке закриття даного проекту Анти-Росії.

***

Післямова

Хочеш-не хочеш, київської влади – як би новою, а по суті як і раніше маріонеткової – доведеться зрозуміти, що стара схема колишньої України-Анти-Росії зламана, що тепер вже для них вибудувана “пастка, з якої немає виходу”.

А тим жителям колишньої України, які ще вчора називали себе українцями і навіть говорили, що є нащадками “древніх укрів”, доведеться згадати, що насправді вони є росіянами, дуже спокусливі перспективи у них при наявності російського паспорта відкриваються. Звичайно, є тут неоднозначні моральні моменти, але геополітично нова ситуація все одно буде більш правильною. Тим більше, якщо буде повне усвідомлення даних моментів російською владою і вироблення відповідних заходів, за типом анти-«либерастических».

Однак не можу не додати чайну ложку дьогтю в цю блискучу бочку меду – перспективи є тільки для тих, хто пройде перевірку. Хоча, по-перше, на території “неньки” багато тих, хто себе заплямував злочинами. По-друге, вже давно в Росії розробляється програма раззомбирования (з використанням досвіду цього ворожого зомбування).

І, по-третє, навіть якщо якомусь новому володарю російського паспорта, за злочини проти народу, доведеться якийсь час попрацювати на свіжому тайговому або найчистішому полярному повітрі в плані виправлення працею, народ “у цілому” змін все одно буде дуже радий.

До речі, тепер щодо дерусифікації мешканців колишньої України, після того, як у них поголовно з’являться російські паспорти, можна буде тільки посміятися («привіт» колишній вчительці російської мови Ірини Фаріон). І взагалі, якщо через деякий час на території виявляться тільки громадяни Росії, за рідкісним, прагне до нуля винятком, то як вони самі її (цю територію) будуть ідентифікувати? Правильно – частиною Росії.

Спочатку, звичайно, при наявності як би «української влади», вибори депутатів-представників території в Державну Думу доведеться проводити по інтернету, але це не так вже й складно – є номер паспорта, є електронний підпис. А там і вибори генерал-губернатора підтягнуться… Звичайно, посаду завжди була тільки що призначається, але у такому винятковому випадку можна наполовину обирається.

“Алэ, це таке – все це тільки якщо нова київська влада не “схамэнеться” (не прийде в себе). На що, природно, є надії, але є великі сумніви в цьому…

Кажуть, що ілюзії, у тому числі з усіх сценаріїв вибирати самий хороший, більше дітям властиво будувати. Але, до речі, не тільки дітям, а й жителям колишньої України – не один уже раз вони наступали на одні й ті ж «граблі», вважаючи, що ось це і ось це, а ще ось це і ось це… президент був поганий, але ось цей-то вже буде хорошим, адже куди ж ще гірше?! Гірше Януковича бути не може! – говорили багато наприкінці 2013-го, під час чергового Майдану.

А ще тут обов’язково згадається і розмова песиміста з оптимістом, коли перший каже: “Ні, так зараз погано, що гірше вже бути не може!” А оптиміст йому життєрадісно: “Може-може!” Тим більше, при усвідомленні адекватними людьми істини, що з самих перших років “самостійництва” колишньої України соціально-еволюційний відбір її еліти був негативним – вчорашні начальники підтримували тільки тих, хто дурніший і менш вправний (щоб не підсидів), хто може “глибше лизнути” і «побільше занести»…

Але нічого, та якщо з сирійськими “бармалеями” і, відповідно, їх американськими начальниками Росія розібралася, то невже з українськими прислужниками останніх і їх маріонетками, неволящими частина нашого єдиного народу, не впораємося?!