«Хвостизм» президента. Зеленський робить лише те, що чекає від нього виборець

«Хвостизм» – був такий термін у часи истпарта і діамату. Означав він ситуацію, коли комуніст, замість того, щоб вести за собою народ до світлого майбутнього, прислухався і придивлявся до думки більшості і, виходячи з нього, будував свою лінію поведінки.

Петро Порошенко на посаді президента був справжнім комуністом» – він запускав нові смисли і визначав тренди. Загалом, не просто вів країну до світлого європейського майбутнього, але і пояснював, у чому воно полягає, не даючи збентежити себе такою нісенітницею, що люди з цього його «світлого майбутнього» розбігаються, навіть не чекаючи, коли воно настане.

Зеленського зараз критикують за те, що він не змінює всі раптом і відразу. Він їде до українським військовим, замість того, щоб спілкуватися з населенням або їхати в Донецьк (мені взагалі цікаво – як це можливо?). Він називає донецьких військових «російськими найманцями» і закликає їх жорстко відповідати на провокаційні обстріли». Він проти переговорів з Донбасом. Він їде до Брюсселя і там заявляє про готовність провести референдум про вступ до НАТО.

Між тим, нічого особливого в цих діях немає. Зеленський, як типовий популіст, дивиться на «середню температуру по лікарні» і діє відповідно до неї, що, природно, викликає невдоволення тих, у кого температура вище або нижче норми (хоча у випадку з останніми порівняння, звичайно, кульгає).

Щоб у цьому переконатися, достатньо подивитися на дані дослідження соціологічної групи «Рейтинг», проведеного 29 травня – 3 червня цього року.

У разі проведення референдуму про входження в ЄС 62% опитаних проголосували б за (згідно з поданими на сайті «Рейтингу» даними у динаміці, це рекордний результат з грудня 2013 року), а 22% – проти.

На першому місці за підтримки вступу до ЄС – виборці партії Порошенка «Європейська солідарність» (96%), в той час як серед виборців партії Зеленського «Слуга народу» підтримка приблизно відповідає масиву (60%).

Така ж ситуація зі ставленням до вступу в НАТО: у разі референдуму за проголосували б 53% (теж рекордний показник), проти – 31%. Для порівняння, в березні 2014 року, до Криму й Донбасу, співвідношення було 34 до 43%.

Тут також звертає на себе увагу центристський положення виборців «Слуги народу» – серед прихильників партії за вступ в НАТО виступають 49%, проти – 34% (як бачимо, позиція їх навіть більш скептична, ніж в цілому по масиву, але більшість, все ж, за).

Коли респондентам запропонували три варіанти зовнішньополітичного курсу, 57% підтримали вступ до ЄС, 10% – вступ у Митний союз, а 24% – третій шлях. Електорат «Слуги народу» займає таке ж положення.

Як бачимо, коли Зеленський говорить про продовження курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію, він зовсім не Порошенко продовжує лінію, а виконує наказ виборців.

Приблизно аналогічна ситуація з дозволом конфлікту на Донбасі. 65% опитаних вважають Росію країною-агресором, протилежної точки зору дотримується 27%. Серед виборців «Слуги народу» результат приблизно такий же — 62 до 25%.

Щодо сценаріїв припинення конфлікту розстановка сил приблизно така:

– 38% опитаних виступають за замороження конфлікту (припинити військові дії і визнати території окупованими);

– 22% – за надання автономії Донбасу (треба сказати, що Мінські угоди ніякої автономії не передбачають, але українська пропаганда виходить з іншого);

– 18% – за війну до переможного кінця;

– 5% – за відділення ЛДНР.

Варіанти залишаються на совісті соціологів, але слід звернути увагу на те, що ні самим соціологам, ні респондентам не приходить в голову запитати, що хочуть жителі Донбасу. Між тим, діалог з Донбасом є ключовим моментом мирного врегулювання.

Навіть при запропонованих варіантах мінімум 56% не вважають за потрібне в принципі про щось домовлятися – треба воювати. Різниця між 18% і 38% в тому, що другі чесніше – вони самі на фронт не збираються, тому готові довірити продовження війни своїм дітям і онукам. Перші, щоправда, теж воювати не хочуть, але сподіваються, що хтось звільнить Донбас від населення замість них.

До речі, виборці «Слуги народу» більш пацифистично налаштовані: 44% – за «заморожування», 13% – за війну, 3% – за відділення і тільки 25% – за автономію.

У середньому, українці не хочуть воювати, але також не хочуть і домовлятися з Донбасом. Власне, саме цю лінію і має намір проводити Володимир Зеленський: війну – припинити, економічні відносини відновити переговорів з «кремлівськими маріонетками» – не вести.

Зрозуміло, «хвостизм» Зеленського впирається в пасивну інформаційну політику – адже нинішнє громадська думка сформована чвертьвіковий прозахідної і п’ятирічної військовою пропагандою. Тому лінія спотворена за замовчуванням.

Тим не менш, навіть такий курс є альтернативою минулого військової істерії. Взяти під контроль ЗМІ значно складніше, ніж Верховну Раду – там сидять військові пропагандисти, вихованими західними фондами. Для них навіть скорочення «мови ворожнечі» неприйнятно… І впоратися з цим поки що не може не тільки Зеленський, але і Трамп.