Ядерний монстр «Pluto» осоромлений російським «Буревісником»

Отримавши надійний імпульсний плазмовий двигун, «ракета Путіна» стане кошмаром для Штатів

Після загадкової аварії з якоїсь силовою установкою, що сталася 8 серпня на російському полігоні Ненокса під Архангельськом, світ кинувся гадати, що за нову зброю в той день відчували росіяни на узбережжі Білого моря?

На думку більшості експертів, мова йде про анонсованої кілька місяців тому Володимиром Путіним новітньої крилатою ракеті необмеженою дальністю польоту з ядерною енергетичною установкою. Мовляв, її движок і рвонув на полігоні, перелякавши все людство.

Зі зрозумілих причин особливий інтерес до цього ПП проявили за океаном. Адже якщо така зброя і буде створено — то, в першу чергу, для залякування Америки. Тому на США пролився просто град коментарів з приводу реальності цього проекту Росії.

Загадкове «нове» ядерну зброю Росії насправді не нове, стверджує Грегг Херкен, професор американської дипломатичної історії Каліфорнійського університету. На сторінках газети The Washington Post він висловився вкрай критично на адресу «ракети Путіна», яку у нас назвали «Буревісником», а на Заході — «Skyfall».

За словами Херкена, міжнародне експертне співтовариство розділилося на скептиків і людей, віруючих в успіх росіян». Один заокеанський фізик навіть вигукнув «Це технологічний прорив і гігантське досягнення». Однак автор публікації The Washington Post нагадує, що американці ще в 60-х роках минулого століття побудували подібну крилату ракету з ядерним двигуном. Роботи велися в рамках «Проекту „Pluto“ (Плутон — авт.)». Але в 1964 році від цієї ідеї відмовилися. Як стверджує професор — з дуже поважних причин.

Між тим, ще до офіційного оголошення президента Володимира Путіна про з’явився в Росії новому високоточному зброю, здатну долати океани, за кордоном з’являлися сигнали, що Росія досить успішно працює над тоді ще тільки проектом.

Так, у другій половині 2017 року французький інститут з ядерної безпеки повідомляв, що ом рутенія-106, сліди якого були зафіксований в Європі, «став якийсь об’єкт з вірогідним знаходженням між Волгою і Південним Уралом, причому з досить потужним випромінюванням». Що важливо: станції та системи радіаційного контролю Старого Світу виявили хмара цього штучного радіонукліда практично в чистому вигляді. Значить, мова не йшла про який-небудь аварії в Росії, а про наукове і, можливо, — військовому випробування силової установки нового типу.

Як правило, ізотоп рутенія-106 застосовується в медицині або у радіоізотопних термоелектричних генераторах, які живлять супутники або навігаційні маяки. Але в даному випадку потужність об’єкта випромінювання була набагато більше. Ось тоді і поповзли перші чутки, що Росія працює над «чимось новим», де потрібен потужний, але компактний силовий агрегат.

Відзначимо, що подібне випромінювання рутенія-106 спостерігалося в Америці в 60-х роках минулого століття, коли Ливерморская лабораторія США працювала над атомною силовою установкою для тієї самої крилатої ракети «Pluto». Замовником виступила ВПС США і Комісія з атомної енергії Міністерства енергетики. До речі, саме про це і написав Грегг Херкен, що сумнівається в ефективності «ракети Путіна».

Власне, нічого нового в публікації професора Каліфорнійського університету на сторінках The Washington Post не було. Вся та ж догма про ракету розміром з локомотив, що летить на висоті п’ятиповерхового будинку зі швидкістю 3 М і приголомшує все навколо 150-децибельным шумом. Для порівняння: космічна ракета «Сатурн V» при повній тязі виробляє рев 200 децибел, інформує Херкен.

Мало того, що наш «Буревісник», за даними Херкена, обов’язково порве всім росіянам, що знаходять на його шляху, барабанні перетинки. Так він ще й «зажарит» їх до стану приготованого в духовці курчати. Справа в тому, що ядерний прямоточний двигун «Pluto» працював при температурі 2500 градусів за Фаренгейтом. Мовляв, навряд чи «ракета Путіна» виявилася кращою.

Однак якби ракети «Pluto» і «Буревісник» були б ідентичними, то після пам’ятної недавньої аварії на полігоні під Архангельськом рівень радіації був би порівняти з Чорнобилем. У всякому разі, якийсь «секретний» вчений Ліверморської лабораторії, консультує Херкена, повідомив, що американці, півстоліття тому розробляючи план повномасштабного експерименту з «Pluto», шукали в океанах безпечний маршрут. Так ось: такої ділянки вони не змогли знайти. Розрахунки показували, що гігантська акваторія навіть Тихого океану після падіння прототипу американської крилатої ракети була б на довгі роки «отруєна» радіоізотопами.

Однак після аварії 8 серпня 2019 року під Архангельськом хоч і був зафіксований стрибок радіації, однак фон швидко прийшов у норму. Отже, розміри «ракети Путіна» набагато менше ливерморского монстра. Але при цьому ефективність силової установки «Буревісника» напевно незрівнянно вище.

Втім, це цілком природно. Принаймні, недоречно порівнювати технології практично середини минулого століття (нехай навіть і американські) з нинішніми технічними можливостями Росії.

В цілому, посил The Washington Post про те, що росіяни «зробили те ж, що ливерморцы 80 років тому», повинен заспокоїти американське громадянське суспільство. Мовляв, РФ відстає від США на десятиліття, якщо не на століття. Це — по-перше.

А по-друге, Путін, мовляв, пограти зі своєю ракетою і відмовиться від неї. З тієї ж поважної причини, з якої у свій час за океаном закрили проект «Плутон».

По-третє, за цією логікою, — «літаючий Чорнобиль» завдасть більше шкоди самій Росії, ніж Сполученим Штатам.

Між тим, є публічні сигнали, що «Буревісник» і справді є технологічним проривом. Так, у 2017 році (коли, між іншим, було зафіксовано досить потужне «російське» випромінювання рутенія-106), з’явилася цікава інформація. На форумі «Армія-2017» ОКБ імені Люльки, що входить до складу науково-виробничого об’єднання «Сатурн», показало прототип пульсуючого детонаційного двигуна.

lГлавный спеціаліст ОКБ імені Люльки Олексій Мохов тоді сказав, що «детонаційним двигуном тягою до 2 — 2,5 т можна обладнати легкий літак, не кажучи вже про безпілотник».

За його словами, «літак при цьому може виглядати незвично. Наприклад, у нього залишиться повітрозабірник, але може не бути сопла, що позитивно позначиться на аеродинаміці». Зрозуміло, що цієї ж силовою установкою можна обладнати крилату ракету.

Коментуючи те давнє подія, «Вільна преса» зазначила реальну перспективу створення літакових двигунів з крейсерским надзвуковим режимом польоту, здатних вивести літаки за межі атмосфери.

Нагадаємо, що вперше про таких роботах НВО «Сатурн» стало відомо в березні 2011 року. Після чого раптом США заявили про початок створення свого ротаційного детонаційного двигуна, назвавши його надзавданням. В чесності, Ентоні Дін, співробітник науково-дослідного центру компанії General Electric, один з учасників проекту, навів таке порівняння: «В нинішніх газотурбінних движках обертові лопаті піддаються впливу палаючого газу, температура якого перевищує на 500 градусів точки плавлення використовуються в сплавах металів. Але це дрібниці порівняно з ударною хвилею, яка поширюється в камері з надзвуковою швидкістю — більше 1 км/с і частотою 20 кГц».

При стрільбі в такому режимі навіть самий надійний стрілецький автомат не протримається і тисячної частки секунди. Коротше: щоб розв’язати цю проблему, потрібні нові знання у фундаментальних науках.

Проте вже через 6 років після старту російської і американської програм проектування силових установок нового типу ОКБ імені Люльки показали детонаційна движок з частотою від 15 до 20 кГц. Який, причому, під час випробування пропрацював 10 хвилин.

Повторимося — мова йде про інформації 2017 року.

Так, для досить довгої роботи такого движка (щоб, наприклад, за допомогою крилатої ракети доставити заряд у будь-яку точку Земної кулі) потрібна компактна атомна енергетична установка. І тут у російських науковців є суттєва перевага перед американцями. У Фізико-енергетичному інституті ім. Лейпунського (ФЕІ) 2,5 роки тому почав діяти комплекс спеціальних стендів, включаючи електронний прискорювач МІ-30. Завдяки цьому, час на розробку самих різних ядерних ректорів на швидких нейтронах, як великих, так і мініатюрних, повинно було скоротитися в рази.

Безумовно, мова йде тільки про версії. Тим не менш, вона дозволяє стверджувати, що в Росії ще кілька років тому були створені реальні передумови для розробки реально боеготового «Буревісника», який принципово відрізняється від американського проекту «Плутон».