Президент України Володимир Зеленський, це вже зрозуміло, не збирається зупинятися в справі остаточного перехоплення влади в свої руки. В Офісі президента (ОПУ) вже повідомили, що фактично прийнято рішення про проведення дострокових виборів у місцеві органи влади.
І з точки зору утримання цієї влади, це дуже правильний крок, Зеленському просто необхідно тримати хвилю, на гребені якої він виграв президентські вибори, а його партія – «Слуга народу» («СН») – парламентські. Ці перемоги вже характеризують словом «нищівні», хоча більш підходящим здається «тріумфальні». Але люди знають, що кажуть. Точніше – відчувають, що за нищівною перемогою може слідувати не менш нищівної поразки. Якщо не втриматися на переможній хвилі або дати їй унести себе далі покладеного – в безодню, де ця хвиля і сама гине, і ризикує втопити «наїзника». Не вірите – запитайте у серферів, вони знають.
А в Україні сьогодні – політичний серфінг. А хвиля, яка підносить Зеленського та його «слуг народу», називається інерція. Інерція відторгнення, якщо бути точним. Всього старого і обридлого в політиці. І осіб, і цілих партій, і їх паскудных і брехливих ідеологій, службовців фальшивими обманками і симулякрами для обдурення «піпла» – електорату, який повинен «все схавать».
Тобто, якщо сказати простіше, то громадяни України вже другу електоральну кампанію за інерцією відторгнення і ненависті до минулого голосують не стільки за конкретно «хлопчика Зе» і його «Зе-команду», скільки проти українського минулого і всіх, хто це страшне минуле уособлював. За винятком тих «пасажирів», які скупчилися навколо гладкою тушки свого «фюрера» Петра Порошенка у списку «ПЕСа» (партії Євросолідарність»), рідкісний вірний порохобот або обдовбаний майдаун переміг навіть на, здавалося б, підгодованих мажоритарних округах. Звичайно, засмутив Львів, пропустив у нову Раду Мыколку Княжицького, якого галичани так віддячили за расистський закон про тотальну українізацію (закон про укро-мовою). Пропетлял на Черкащині такий собі Сергій Рудик, на якому за продажну флюгерность клейма ніде ставити. Тупить щось Одеса, де балансує на межі проходження знаний і визнаний евросантехник в зелених рукавичках для чищення лайна (найбільш придатного для нього справи) Леха Гончаренко, якому рідкісний його опонент не «заряджав по фейсу» кулаком (у всякому разі, руки у всіх свербіли і сверблять досі).
А так все нормально: як брудна кришка від бачка з нечистотами, запущена п’яною рукою кондитера-асенізатора, пролетіли над «бачком» всі його і повірники-армійські друзі, і «гаманці», і просто прилипали-підспівувачі. І на президентських виборах всі голосували не стільки за Зеленського, скільки проти колишнього президента. З 73% голосів, поданих за Зеленського у другому турі, «його» 30% максимум, решта – проти «мерзенного бариги», як характеризував свого однокурсника Міхо Саакашвілі. Міхо, до речі, теж пролетів так, що краще б він і не повертався зі своєї Голландії до такої ганьби.
І саме тому Зеленський та його команда повинні, як мені здається, пам’ятати, у них тепер два головних «ворога». Політико-ситуаційних головним чином.
Перший: якщо згаданий «зелений нищівного тріумф» продовжиться і на місцевих виборах (на що явно Зеленський і ко розраховують), то в руках «Зе-команди» і вже їх «фюрера» виявиться не тільки вся повнота влади. Але і вся повнота відповідальності. І тут мова йде і монопартийном уряді, сформованому з членів і симпатиків тільки однієї «СН». І про всієї влади в новій Раді, якщо «слуги народу» підуть по шляху Порошенко-Парубія, які минулого скликання парламенту не дали опозиції жодного парламентського комітету, що посилювало б контроль опозиції. Порошенко і його свинарчукам для більшого крадіжки ніякий контроль не був потрібен. Тепер подивимося на Зеленського та його «Зе-команду», яка прийшла у владу практично злиденного і голодного до прискореного корупційного збагачення. А спокуса, як ви розумієте, ой, як великий!
Коротше, на загальну думку, ні сам Зеленський, ні його «зе-дебіли» будь-якого рівня вже не зможуть вихлять худосочною кормою і петляти при відповіді на питання, чому не робиться те чи інше справа, потрібний і актуальний для країни і народу, а головне анонсоване і обіцяне людям в запалі передвиборчих баталій. Раніше вони говорили: мовляв, влада не вистачає. А тепер що доведеться говорити? І повнота відповідальності, сполучена з відвертою дилетантизм і недосвідченістю, може задавити цих бідних «зелених» профанів, як плита жадібності розчавила порохоботов і самого Порошенка.
Другий «ворог» – менш помітний, але вже відверто намітився. Інерція відторгнення порохоботства, нагадую, успішно продовжувалася і на парламентську кампанію і допомогла перемогти «Зе-команді» і 21 липня цього року. Але саме під час цієї кампанії стало зрозуміло, що повільність і нерішучість, жування соплів замість справ у виконанні і самого Зеленського, і його оточення викликали до життя новий феномен – інерцію відторгнення вже і самій «Зе-команди». Я маю на увазі феномен Партії Шарія (ПШ), яка «розкрутилася» буквально за лічені тижні з нуля і набрала понад 2% голосів. Та й то тільки тому, що проти блогера і лідера партії Анатолія Шарія вели боротьбу всі інші українські політики. І порохоботы, і «зе-дебіли», і нібито «опозиціонери» з партій Юрія Бойка-Віктора Медведчука і Євгена Мураєва-Олександра Вілкула.
Всі ці персонажі, на мій погляд, інтуїтивно, підкоряючись гомоном звірячої жадобі влади, зрозуміли, чому люди з червоними кульками при мінімальній організаторській роботі так масово рушили вулицями українських міст, зводячи з розуму не тільки персонально Порошенка, у якого при вигляді червоних кульок геть зносило «вежу». По-перше, це була нова, ніким ще не апробована в Україні технологія впливу на маси, при якій проти «людей телевізора» виступили «люди з Інтернету». Точніше – з соцмереж і «Ю-Тюба». Виступили потужно, креативно і вкрай оперативно. Навіть телек вже не встигав коментувати те, що відбувається так, як виходило у самого розумного й винахідливого Шарія і багатьох його прихильників новоявлених по всіх містах і селах. Вони «робили людей похилого віку», як кошенят недосвідчених.
По-друге, всі мимоволі відчули, що ПШ і сам Шарій не дарма виступають проти всіх, в тому числі і проти «Зе-команди, яка ризикує опинитися м’яким варіантом звичного порохоботства. То є продовженням старої політики тільки більш м’якими і на перших порах прихованими методами. От і пішли люди, відтинаючи вже не тільки порохоботов, але і «зе-дебілів» за їх непослідовність, брехливість, нерішучість і схильність до компромісів, які вбивають саму ідею оновлення України та очищення влади від політичного, вибачте, лайна, яке перетворило країну в нужник і відстійник в одному флаконі.
Ось ця інерція може знести вже і «Зе-команду». І багато, повторюю, це відчувають. А деякі оглядачі вже зараз, передчуваючи імпотентність команда Зеленського та його самого, вже говорять, що ці і президент, і парламент – ненадовго, на 1,5-2 року, а то і менше. І врятуватися ця команда може лише одним шляхом – не стати повторенням у будь-якому варіанті розвитку країни в 2014-2019 роках. Як говориться, відторгнення, так відторгнення.
А що ж ми бачимо зараз, наприклад, в питанні світу в Донбасі? Або у питанні зняття з України клейма країни, де розквітли суто політичні репресії і тотально порушувалися права людини стосовно інакомислячих? Останніх при Порошенко і за людей не вважали і намагалися всіляко «усунути» – небудь запроторити за ґрати, або видавити з країни, або взагалі фізично знищити. Як Олеся Бузину і тисячі інших «дисидентів» – схованих у в’язницю «ватников» і «колорадів» під виглядом «сепаров» і «терористів-зрадників Батьківщини».
І де реакція, повторюю? З матір’ю вбитого Бузини Зеленський цинічно і демонстративно не бажає зустрічатися. Його цікавлять лише вбивці «свого» – Павла Шеремета, який по суті своїй був видатним майдауном-порохоботом, щось не поділив з «господарями». Ті його і убили, що доводять розслідування самих расово правильних журналістів. А тепер їм перейнявся і сам Зеленський. А про Бузину мовчок. І його передбачувані вбивці (в усякому разі, ті, чиї сліди ДНК знайшли в покинутій машині вбивць) як і раніше кошмарят країну і журналістів.
І вже зовсім шикарне остання заява глави «СН» Дмитра Разумкова, який сказав, що бойові дії на Донбасі повинні бути припинені, але ось амністію учасників незаконних збройних формувань в ЛДНР чекати не варто. Бо вона «неприпустима, особливо для тих, хто скоював злочини». «Якщо ми говоримо про амністію для бойовиків, людей, які замішані у військових злочинах, я думаю, що іншого варіанту бути не може, ніякі амністії в даному плані не поширюються ні в Україні, ні за кордоном», – прямо сказав він. І слова його, на жаль, об’єктивно про ті тисячі ополченців, які не погодилися з вибором Києва після держперевороту-2014 і взяли в руки зброю, щоб захистити вже свій вибір. Це повторюю, десятки тисяч ЛДНР. Їх як мирно і на підставі яких законів вписати в «зелену країну» Зеленського? І як Зе-команда» збирається долати колізію і суперечності, викликані тим, що пункт про амністію ополченців ЛДНР – це вимога «Мінських угод-2» про мир у Донбасі, яким типу присягнув сам Зеленський, і поданням до Конституційного суду про визнання неконституційними законів про особливий статус Донбасу і про амністію колабораціоністів і найманців? Такий документ КСУ за три дні до голосування направила фракція партії «Самопоміч», безславно й ганебно издохшей на цих парламентських виборах. А КСУ адже у нас – порохоботский, про це особисто подбав сам Порошенко.
Так що не дарма зверели при вигляді червоних кульок Шарія та «зелені» президента, і жовто-сині порохоботы Порошенко, і коричнево-расові неонацисти і неофашисти з патріотами всіх мастей і відтінків. Деякі упоротые з них навіть з ножами накидалися на мирних людей з кульками. Вони відчували продовження нової хвилі відторгнення, забирає вже їх в небуття.
Тепер це має не відчути, а усвідомити і Зеленський. Ну, раз він зібрався завойовувати і місцеві органи влади. На цих виборах перший дзвіночок від Шарія може пролунати ще голосніше. Особливо якщо місцеві еліти, керовані олігархами, захочуть показати президенту відверту «кузькіну мать». Але це предмет наступної розмови.
Thanks!
Our editors are notified.