Інтерв’ю голови Конгресу українців Латвії: Порошенко повинен показати приклад з себе

Інтерв’ю голови Конгресу українців Латвії: Порошенко повинен показати приклад з себе

Микола Павлюк поділився досвідом Латвії в очищенні від комуністичного минулого і згадав, як українські чиновникики проґавили німецького мільярдера

На саміт “Східного партнерства” в Ригу 21-22 травня кореспонденти “Сегодня” приїхали на пару днів раніше. Вилітали ранковим рейсом 18 травня: у цей же день після обіду у нас було заплановано два інтерв’ю з головою комісії Сейму у справах Європи Лолітою Чигане і головою Конгресу українців в Латвії Миколою Павлюком.

Організували нам ці зустрічі співробітники посольства України в Латвії, попри чималу завантаженість перед самітом “Східного партнерства”. Залишивши речі в готелі, ми під дощем, запізнюючись, побігли на інтерв’ю Чигане, а потім, біля посольства України в Латвії зустрілися з Миколою Павлюком.

На вулиці було досить прохолодно і вітряно, голова Конгресу запропонував розташуватися в кав’ярні, в двох кроках від нашого посольства. Казав пан Микола на “щиром українському”, а на лівій руці ми помітили золоту печатку з гербом України. Дві години розмови пролетіли на одному диханні: йому було приємно побачитись із співвітчизниками і розповісти, як болить душа за Батьківщину, а нам – послухати, як вже більше 33 років живеться йому, як кажуть росіяни, “загниваючому Заході”.

Всього, за його словами, у Латвії проживає трохи менше 3 млн осіб. Але Латвія, одна з трьох країн Прибалтики, де розуміють, що значить боротися з російською агресією і радянським минулим. Тут проживає 45-47 тис. вихідців з України. Нещодавно своїм указом Петро Порошенко змінив посла України в Латвії. Ним став до недавнього спікер нашого Мзс Євген Перебийніс.

У бесіді з “Сьогодні” Микола Павлюк не боявся критикувати Петра Порошенка (хоча в четвер вдень 21 травня бачився з ним посольстві), розповів, як Латвія пройшла шлях “очищення” від комуністичного минулого, як привозив німецького мільярдера в Івано-Франківськ, і як за свої гроші займається встановленням пам’ятника Тарасу Шевченку в Ризі за 65 тис євро.

Наводимо відповіді Миколи Павлюка (інтерв’ю записували 18 травня).

Новий посол України в Латвії

– Якраз напередодні саміту своїм указом Петро Порошенко призначив нового посла України в Латвії. Ним став колишній спікер нашого Мзс Євген Перебийніс. Вже зустрічалися з ним, про що говорили?

– В Ригу він приїхав в минулий четвер (14 травня – Авт.). Мені відразу ж подзвонили, запросили на зустріч у посольство. Три години поспіль ми сиділи, розмовляли. Я радий, що у нас такий посол – він патріотично налаштований.

 – Як часто проходять зустрічі діаспори?

– В Латвії живе 45-47 тис українців. Але багато з них пасивні. Коли кажеш, що Україні потрібна допомога, у відповідь чуєш: “А що для мене Україна зробила? Чому я повинен допомагати?”. На це я відповідаю: “А що ти зробив для своєї країни?”.

Я тут вже 33 роки, приїхав з однією сумочкою. Зараз є все: бізнес, квартири, будинку, машини. Легше вести бізнес, звичайно ж, тут. В Україні – бюрократія. У Латвії фірму можна відкрити/закрити за дві години по інтернету.

 – Українці мітингують біля посольства РФ в Латвії?

– До речі тут, в Ризі, зустрічі українців частіше відбуваються саме біля посольства Росії. Протестуємо раз-два в місяць. На одному з мітингів мене навіть поліція затримала (сміється – Авт.) з-за мого плаката. На ньому був зображений Володимир Путін і патріарх Кирило з німецькою свастикою і радянськими символами – серпом і молотом. А в Латвії, після декомунізації, використання фашистської та радянської символіки заборонено. Перший суд визнав мене невинним за те, що мене прямо з мітингу забрала поліція. Другий суд зобов’язав виплатити 20 євро штрафу за плакат, на якому була зображена нацистська і радянська символіки. Але я подав апеляцію, скоро має бути розгляд. Це була не реклама радянської та фашистської символік, а викриття Росії, адже вона – країна-агресор.

 – Як українці в Латвії, так і самі латиші відносяться до Петра Порошенка і новим нардепам у Верховній Раді?

– Люди у нас терплячі. Не знаю, скільки вони будуть терпіти, але цього може прийти кінець. Я не кажу, що всі у Верховній Раді погані. Але таких – більшість. У 2004-му Майдан стояв, тепер Віктор Ющенко приїхав до Риги (на закрите дводенне нарада колишніх глав держав і урядів країн ЄС і пострадянських держав 18-19 травня в Ризі, у нього ми також взяли інтерв’ю – Авт.). Ви знаєте, кожен президент України голосно говорить, мовляв, ми щось зробимо, а коли справа доходить до діла, нічого не робиться. Я був спостерігачем в Україні на президентських виборах. Люди вибрали, майже 10 млн (віддали свої голоси на президентських виборах за Порошенка – Авт.), ми повинні поважати цей вибір. Але, щоб щось міняти, Порошенко повинен показати приклад з себе (за офіційними даними тільки київська кондитерська фабрика Roshen за 2014-й збільшила прибуток у 9 разів – Авт.).

Микола Павлюк зустрівся з Петром Порошенком 21 травня у посольстві України

 Безвізовий режим

 – В Україні кажуть, що безвізового режиму нам не бачити, поки на Донбасі не закінчиться війна: європейці бояться непідконтрольного нам ділянки кордону з РФ та незаконної міграції.

– Не зовсім так. Україні потрібно багато чого змінити, прийняти нові закони, провести реформи. Почнемо з боротьби з корупцією…Що зроблено? Практично нічого! І також ми можемо сказати і щодо інших реформ. Кажуть добре, кричать, що ми будемо прекрасно робити, іншого…У сьогоднішніх українських чиновників залишився радянський стиль: виходять на трибуну, всі гарно говорять, а не роблять. Чому в минулому році багато талановиті люди пішли з уряду (приміром, Павло Шеремета, екс-міністр економіки – Авт.)? Вони прямо сказали, що не можуть працювати в цьому уряді. Я вважаю, що Україні потрібен новий прем’єр.

 – А Ви особисто когось бачите в кріслі глави Кабміну?

– Не Наталю Яресько…(зараз очолює Мінфін – Авт.).

 – А що, в Латвії ходять чутки, що можуть призначити Яресько?

– Тут Не стільки, скільки в Україні, коли я приїжджав. Також я дивлюся з новин в інтернеті, де періодично з’являються такі новини. Я вважаю, що це (призначення Яресько – Авт.) не самий кращий варіант. Є багато прекрасних і талановитих українців, які працюють за кордоном. Всього в різних країнах вихідців з України близько 20 млн осіб. Вони прекрасні фахівці, яких варто було б запросити в Україну. Але немає пропозицій (не надходять від нинішньої влади – Авт.).

 Війна

 – Українці в Латвії допомагають армії? Можливо, відправляєте посилки на Донбас?

– Коли був Майдан, ми спільними зусиллями через наше посольство відправляли медикаменти. Пізніше, після моїх консультацій з Мзс Латвії, 9 хлопців (поранених – Авт.) з Майдану приїхали на лікування в Латвію. В минулому році я часто бував в Україні. У цьому – тільки один раз. Після початку війни на Донбасі, яка користь від моїх поїздок в Україну? Я краще на ці гроші посилку на передову передам – медикаменти: медхалаты, шприци, бинти, одноразові операційні простирадла. Намагаюся раз на місяць надсилати допомогу.

21 травня Микола Павлюк відзначав День вишиванки у посольства України

 Україна – Латвія

– Як латиші ставляться до українців і того, що відбувається в Україні? Можливо, є люди, які, надивившись “правдивого” російського ТБ, Вам доводиться переконувати в протилежному?

– Якраз латвійці прекрасно розуміють і знають, що на Донбасі – російські солдати. Іноді вмикаю російське ТБ, щоб почути, що вони там брешуть. Нещодавно мені дружина каже: “Ти хоч подивися, що вони там говорять для порівняння”. Там 98% брехні. Я пам’ятаю, коли в 2008-му Путін став прем’єром, великі гроші він викинув на інформаційну сферу. Для чого все це? Він готувався до дій. Тоді ще до чеченській війні: ми пам’ятаємо як розповідали, що там вбивали російськомовних. Вже тоді Росія випробувала новий вид війни – інформаційний. Вона приносить набагато більше жертв, ніж військове протистояння. Тут, в Латвії, я багато з ким спілкувався: і з бізнесменами, і з послами, і з радниками, які працюють там – у верхах. Але, у них сьогодні немає інформації від української сторони. Тому я наприкінці минулого року під час візиту в Київ пропонував зробити інтернаціональний канал (телевізійний канал мовлення, у який би увійшли країни Прибалтики – Литва, Латвія і Естонія, і Україна). І після цього планувалося приєднання Польщі, Німеччини і Фінляндії. Коли я був в Україні на засіданні РНБО, Вікторія Сюмар (нардеп від НФ, відповідальна по цій темі) не прийшла на зустріч, а прислала помічників. З-за цього процес загальмувався. Сподіваюся, до осені в Латвії такий канал запустять. В Україні кажуть, що грошей немає. Якщо так, менше б крали: 7 млрд грн, кажуть у Кабміні покрали (за словами екс-голови Держфінінспекції Миколи Гордієнка, Кабмін Арсенія Яценюка прокрався як раз на цю суму – Авт.). Але в Кабміні все заперечують. Але, якщо це не так, поясніть, уявіть результати аудиту і звіти.

 Корупція

– Напевно, Ви і з Латвії бачите, як повільно відбувається боротьба з корупцією в Україні…

 – Я знаю багатьох депутатів, і з попереднього, і нинішнього скликань.

Приміром, деякі колишні “регіонали” “проганяли” гроші через Латвію. У лютому минулого року, як тільки я про це дізнався, написав лист в Сейм і МЗС, щоб заарештували ці рахунки. Потім особисто відвозив всі звернення в письмовому вигляді в Сейм. В підсумку гроші на рахунках заарештували.

Зараз в Україні, незважаючи на дію, а по суті – бездіяльність закону про люстрацію, як ніби переставляють одних і тих же людей з місця на місце. І також з Антикорупційним бюро: багато кричали, що от-от створимо, а за фактом – нічого. Ми вже зрозуміли, що ця влада (в Україні – Авт.), а особливо це уряд, – не зацікавлене щось міняти. Я вважаю, що в Україні варто заборонити людям колишньої влади займати керівні пости. Для цього потрібно прийняти відповідний закон. А хто проти самих себе буде приймати такі закони? Зараз у Верховній Раді грубо порушується регламент. Тоді як депутати можуть вимагати від народу виконання законів, коли самі їх порушують? У Латвії після розпаду СРСР також було багато “москалів”, які сиділи у владних кабінетах. Заходиш, а вони – “пальці віялом”… В Латвії після розпаду СРСР на керівні посади брали людей навіть без вищої освіти, з вулиці.

 – Навіть якщо в Україні і проводяться відкриті конкурси на заміщення вакантних посад у вищих ешелонах влади, найчастіше, туди потрапляє “своя” людина.

– Це дуже погано. Якщо така людина потрапляє у владу, значить він чийсь протеже. А раз так, така людина обов’язково повинен брати участь у схемах і повинен працювати так, як йому скажуть. І по-іншому не буде. Складається таке враження, що в Україні немає інших людей: їх перекидають з посади на посаду, з регіону в регіон. Відбуваються шахові перестановки у владі.

 Декомунізація

– Як у Латвії проходив процес декомунізації?

– В Латвії, цей процес відбувався дуже швидко. Назва вулиць змінювалося, реєстрація у паспортах теж. Але це відбувалося одночасно з заміною паспортів: латвійці переходили на новий формат “корочок”. В Україні, я вважаю, декомунізацію потрібно було провести набагато раніше. Мені здається, такого б (війни – Авт.) не було.

Нещодавно ми подали запит в Сейм Латвії про заборону використання георгіївських стрічок. Депутати вже навіть оформили наша пропозиція в відповідний законопроект. Чекаємо розгляду.

 Торгівля

– За час роботи ЗВТ з ЄС (у квітні 2014-го ЄС відкрив для України свої ринки в односторонньому порядку) якісь українські виробники вийшли, наприклад, на латвійський ринок?

– Дуже мляво все проходить. На мій погляд, українські бізнесмени вважають, що Латвія-маленька країна, і розвивати бізнес тут невигідно. Хоча в минулому році група українських бізнесменів купила металургійний завод “Лієпайський ” металург”, який зупинив свою роботу у 2013-му (випускає близько 800 тис т прокату в рік – Авт.). Зараз там працює близько 900 осіб. Незабаром вони планують розширюватися, додати ще близько 300 робочих місць. Але це великі підприємства. Що стосується малого і середнього бізнесу України в Латвії, його мало. Деякі продукти Росія купує в Україні, переклеює свої наклейки, і продає в Латвії. Українцям треба добре подумати: туди, в Росію продавати, або сюди – в ЄС, і клеїти свої наклейки. Адже українські товари тут користуються хорошим попитом: цукерки, горілка “Хортиця”, кетчупи.

 – І як зацікавити українських виробників виходити на ринки ЄС?

– Скажу чесно, за якістю і смаком українські товари більш натуральні. Багато запитують, чому українці не продають свої товари в Латвії? Є проблема в розкручуванні товарних назв, багато грошей потрібно витратити на те, щоб бренд почали впізнавати. Але, приміром, Білорусь, активно штовхає свої товари тут. Чому Україна не може?

Мої знайомі, які зараз живуть в Норвегії, вже пропонували поставляти до них українські мариновані огірки, компоти. Цікавилися навіть нашої меблями. Але цим треба займатися. У нас в Україні як: ти мені зараз дай грошей, заплати, а завтра я тобі привезу товар. А завтра не вийшло привезти. І так постійно.

Нещодавно один мій знайомий попросив допомогти вийти на європейський ринок. Я тут за нього гроші заплатив (за оформлення – Авт.), і по сьогоднішній день мені ніхто нічого не віддав.

 – Добре, якщо українські підприємці такі пасивні, може латвійці цікавляться виходом на наші ринки?

– Пару років тому, ще за президентства Віктора Януковича, я привіз до Івано-Франківська німецького мільярдера. Він хотів орендувати 30 тис землі в області, займатися аграрним бізнесом. Ми ходили до тодішньому губернатору Михайлові Вишиванюку (очолював ОДА, до листопада 2013-го – Авт.), три дні провели в Івано-Франківську. І всі три дні “потрібно” було їздити по ресторанам: спочатку поснідати, потім пообідати, потім повечеряти (за рахунок німецького мільярдера – Авт.). А під час ходіння по ресторанах, відповідно, потрібно було брати дуже хороший (дорогий – Авт.) віскі (сміється – Авт.). І за всі три дні чиновники нам не показали жодного шматочка землі (який би німецький мільярдер зміг взяти в оренду – Авт.). А в кожен гектар землі, щоб був урожай, за попередніми розрахунками, потрібно вкласти 300 євро. Порахуйте: 30 тис гектарів та на 300 євро – 9 млн євро. У підсумку, з Івано-Франківська ми поїхали ні з чим. По дорозі назад я бачив, як німець психував: три дні годувати і поїти, і за це чиновники жодного разу не пощастило і не показали жодного шматочка землі. І по приїзду, я думаю, цей мільярдер розповів свій сумний досвід колегам і друзям в Німеччині. Ось так і формується образ України.

Пам’ятник Тарасу Шевченку в Ризі

 – Коли у Вас з’явилася ідея встановити пам’ятник?

– Ідея встановити пам’ятник Шевченку виникла на початку 2011-го, коли я побудував будинок в Латвії. І перше, що я привіз в побудований мною будинок, – зображення Шевченка. Пам’ятаю, дружина мені тоді сказала: “Що це ти мені привіз? Що за старий”. Потім я пояснив, що Тарас Шевченко – видатний український поет, символ боротьби України за незалежність.

Потім я звернувся до тодішнього посла Анатолію Олійнику, пояснивши, що процес встановлення пам’ятника зможе об’єднати українців, які проживають в Латвії, а після установки українці зможуть збиратися біля нього в пам’ятні дати. Але різні люди є. Встановити пам’ятник недешево. На все про все потрібно 65 тис євро. Своїх я вклав вже 13 тис. Силами діаспори вдалося зібрати лише близько 5 тис євро. Але люди, в основному, пасивні. Я і фінансує Конгрес, в основному, за свої гроші. І пам’ятник…Але я ж усім допомогти не можу. У мене рік пішов на те, щоб отримати дозвіл на встановлення пам’ятника. Довелося оббігати 14 різних інстанцій, переконувати чиновників. Спеціально для цього я перечитав багато документів і книг з біографії Кобзаря, його працям. Дозвіл я отримав у 2012-му, якраз під Новий рік. Встановити пам’ятник я хотів якраз до 200-річчя з дня народження Кобзаря. Я навіть був готовий сам, за свої гроші побудувати пам’ятник. Але мені люди сказали: “Микола, це буде твій пам’ятник. А потрібно, щоб громада вкладала гроші”. Але вони дуже пасивні до цього: хто-то 3 євро дасть, хтось 5 євро.