Інтерв’ю з Давідом Сакварелідзе: “Порядній прокурору не шкода виплачувати і 50 000 гривень”

Інтерв’ю з Давідом Сакварелідзе: “Порядній прокурору не шкода виплачувати і 50 000 гривень”

Заступник генпрокурора України — про реформу відомства, зустрічах з президентом, затримання корупціонерів, про свою сім’ю і улюбленому вини, про спецтюрьме для злодіїв в Грузії, чому вивчив японську мову і не вміє водити машину

— Давид, коли вас призначали, генпрокурор Віктор Шокін визначив три напрямки вашої діяльності: кадри, євроінтеграційні питання і реформування ГПУ. Що вдалося зробити, які виникли проблеми?

— Кадри вже четвертий місяць підпорядковані не мені. Що вдалося зробити, так це запустити першу кадрову і системну реформу прокуратури. Вже третій день (на 7 вересня. — Авт.) у п’яти облцентрах проходить тестування. Вперше в історії країни у наших співробітників і зовнішніх кандидатів з’явилася можливість взяти участь у відкритому конкурсі і претендувати на вакантні місця місцевих прокурорів та їх заступників. Адже у нас в цьому році пройшла безпрецедентне скорочення у зв’язку з реорганізацією прокуратур — три тисячі посад. Коли я вступив на посаду, в країні було 18 500 прокурорських працівників, потім з’явився новий закон “Про прокуратуру”, за яким співробітників повинно бути не більше 15 000, і це було зроблено. Але в зв’язку з реформою доводиться скорочувати ще більше двох тисяч працівників. У результаті реорганізації та укрупнення діючих нині 639 міських, районних та міжрайонних прокуратур 178 місцевих, кількість керівних посад у них зменшиться з 2550 до 700. Саме на ці 700 вакантних позицій керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників і був оголошений відкритий конкурс. Тобто на ці посади можуть претендувати і зовнішні кандидати, приблизно 60% заявок надійшло від них. Паралельно йде і процес тестування (дворівневий) претендентів на рядові посади в цих прокуратурах з числа діючих співробітників. З восьми тисяч залишиться 5-5,5 тисячі. Завершити реформування місцевих прокуратур ми плануємо вже до грудня цього року. Загальна чисельність працівників прокуратур усіх рівнів до кінця 2017 року не повинна перевищувати 10 000 чоловік.

— Нам доводилося чути скарги прокурорів низової ланки, що, мовляв, тести складені неправильно. Навіщо чинним процесуальним прокурору знати, наприклад, державне право?

— Нікому не подобається, коли перевіряють його кваліфікацію, ніхто не хоче цього добровільно. Однак у прокурора має бути широкий кругозір. Після тестування на знання законодавства буде другий етап, де перевірять загальні навички кожного претендента. Таким чином, після проходження кандидатами цих етапів тестування ми будемо мати уявлення як про їх професійні якості, так і інтелектуальних здібностях, сильних і слабких сторонах.

— Крім відбору більш якісного складу працівників, які ще проводяться реформи в прокуратурі?

— Треба боротися за більш справедливий фінансове забезпечення наших співробітників. Особисто мені не шкода було б заплатити прокурору, який працює на суспільство, і 50 тисяч гривень. Але я розумію складнощі в державі, бо вважаю, що стартової може бути цифра хоча б 20-25 тисяч гривень. Але не дві-чотири або навіть шість тисяч (в залежності від посади і вислуги), як зараз.

Наступним етапом буде впровадження сучасних методів управління. Плануємо провести ряд навчальних тренінгів для працівників прокуратури. Потім почнеться наступний етап реформування — на рівні регіональних прокуратур. Ми повинні скликати Всеукраїнську конференцію прокурорів. Вона обере органи прокурорського самоврядування. Це Рада прокурорів та Кваліфікаційна комісія, які замість генпрокурора будуть вирішувати питання призначення високих посадових осіб, їх звільнення, дисциплінарної відповідальності і т. д. Будь-якого рівня, крім генпрокурора і його заступників. Причому сама Рада буде складатися з рядових співробітників прокуратури.

— В якому стані створення Спеціальної антикорупційної прокуратури, без якої не може діяти Національне антикорупційне бюро?

— Я особисто не входжу до складу комісії, що створює цю прокуратуру, там задіяні інші заступники генпрокурора. Процес йде. Зараз чекаємо представників ВР, щоб комісія запрацювала (там має бути сім представників ГПУ і чотири — від ВР). Сподіваюся, що на наступній сесії ВР визначить своїх представників. У положенні про створення цієї прокуратури передбачено кілька варіантів відбору кадрів: або просто співбесіда з кандидатами на посаду, або такі самі етапи, як зараз проходять кандидати на посади в місцевих прокуратурах. Але відмінність в тому, що кандидат, який хоче працювати в антикорупційній прокуратурі, в обов’язковому порядку повинен мати п’ятирічний досвід роботи в прокуратурі. Тобто зовнішніх кандидатів не буде. На мій погляд, з-за цього кандидатів може виявитися дуже мало. Що стосується безпосередньо моєї діяльності, то при моєму участь у складі ГПУ була створена Генеральна інспекція (або управління з розслідування справ, пов’язаних з працівниками прокуратури. — Авт.). В ній два управління, одним, слідчим, керую я, іншим, процесуального супроводу, мій колега Віталій Касько. Зараз ми працюємо над розширенням штату Генинспекции, бо сім слідчих і три процесуальних працівника — це дуже мало. Це повинна бути замкнута структура з окремим будинком, своїм внутрішнім розслідуванням, слідством, процесуальної частиною, секретною частиною… Ми вже довели, що ця служба потрібна і вона працює (наприклад, гучне затримання першого заступника начальника ГСУ ГПУ Шапакина і заступник прокурора Київської області Корнійця — їх рук справа. — Авт.).

— Ваш колега Касько нещодавно заявляв, що був тиск і перевірки співробітників Генинспекции. Вони стосувалися лише його людей або ваших теж? Це було у зв’язку з затриманням прокурорів?

— Ми одна команда, так що стосувалося всіх. Так, були певні перевірки та проблеми після того затримання.

— А хто може перевіряти Генеральну інспекцію?

— У ГПУ є декілька підрозділів, які мають повноваження проводити внутрішні розслідування. Крім внутрішньої безпеки, є Головне слідче управління…

— …очолюване паном Столярчуком, який курирує підрозділ, заступника керівника якого ви затримали… Які у вас з ним стосунки?

— Ми з ним не перетинаємося, у нього один напрямок роботи, у мене інше. Хоча зараз він голова комісії з тестування у Львові. Можна сказати, що з тих днів (затримання прокурорів і все, що було. — Авт.) у мене з ним не було ніякого контакту. Може бути, він на мене ображений, але я вважаю Столярчука порядною людиною і хорошим слідчим. Взагалі, на роботі треба думати про роботу, а не про образи.

— Однак справи проти ваших співробітників порушували люди Столярчука?

— Куратором цього напряму дійсно є Юрій Столярчук.

— Прибувши з-за кордону після скандалу з затриманням прокурорів, генпрокурор Віктор Шокін закрив справи проти ваших співробітників?

— Кілька справ, які були відкриті після затримання, зараз вже, за моєю інформацією, закриті.

— Після Шапакина і Корнійця були ще затримання прокурорів вашої Генеральною інспекцією?

— Затримання були і ще будуть. Був міжрайонний прокурор в Полтаві, був прокурор у Львові, якого взяли на хабарі, був прокурор, який продавав наркотики, були інші… Зараз в розробці шість-сім цікавих справ. І на днях, думаю, буде цікава реалізація. Зараз чекаємо розширення нашої служби, зокрема, щоб була своя секретна частина, щоб не було витоку інформації.

Про президента. “Бачимося часто, без його підтримки реформ б не було”. Фото А. Яремчук

— Давид, вас давно сватають в генпрокурори України. Ви б погодилися?

— Ні, це несерйозно. Взагалі, я вважаю некоректним обговорювати питання про генпрокурорі, тому що він у нас зараз є, його звуть Віктор Миколайович Шокін. Я не бачу себе генпрокурором України.

— А Грузії?

— Я був першим заступником генпрокурора Грузії і пішов у політику, вирішивши, що себе вичерпав.

— Що можете сказати про курування євроінтеграційного напрямку?

— Воно поділене на дві частини. Мій колега Віталій Касько займається питаннями міжнародного управління: екстрадиції, санкції, офіційна переписка… Я ж зосереджений на тому, щоб допомогти підготувати прокуратуру до міжнародних стандартів, щоб отримати від міжнародних організацій зелене світло на наші реформи і розвиток. Головне євроінтеграційний напрямок прокуратури України, на мою думку, — це антикорупційна реформа.

— Ви застосовуєте грузинський досвід при реформуванні прокуратури?

— Реформування прокуратури України — це український процес. Певні напрацювання ми взяли з Грузії, хоча мало, в основному це міжнародні стандарти. Взяти той же електронне діловодство — воно існує в усьому світі, але добре працює і в Грузії, так чому б не застосувати його в Україні?

— Чи Правда, що в Грузії злодій в законі сідає у в’язницю тільки тому, що визнає себе таким?

— Ні, це перебільшено. Є в грузинському кодексі стаття про злодіїв у законі. Визнання себе таким — не єдиний критерій, щоб людину засудити. Повинні бути докази його участі у кримінальних розборках (показання, результат негласних оперативних дій, тобто прослуховування, відео тощо). Для Грузії злодії в законі були великою соціальною проблемою. На пострадянському просторі кожен третій злодій у законі, на жаль, громадянин Грузії. От ви були коли-небудь на злодійських розборках, доводилося спілкуватися з злодіями в законі?

(К.) — На розборках не бував, але з злодіями спілкувався — як журналіст. Наприклад, з вихідцем з Грузії, мешканцем Києва і Одеси Антимосом Кухілавою, якого вважали в Україні “головним” злодієм в законі.

— Ви його запитували, чи вважає він себе злодієм в законі?

— Так, він не заперечував, що він злодій в законі, що його “коронували”, що виступає третейським суддею в суперечках бізнесменів, там, де держава не справляється.

— У 90-х роках підлітком мене викликали на злочинні розборки, хоча я нічого загального зі злодійським світом не мав. Як-то підлітком, граючи у футбол, щось не поділили з однолітками, і злодій виступав арбітром: хто правий, хто винен… Бували і серйозні розборки, спори між бізнесменами, траплялися і побиття і вбивства. І все вирішував злодій… В Грузії злодії управляли в’язницями, тримали на зарплаті деяких міністрів внутрішніх справ… Треба було жорстко реагувати. Є ж в Італії закони про мафію. Подібні закони прийняли і у нас.

— У Грузії дійсно є спецтюрьма для злодіїв у законі?

— Так, була така спеціальна в’язниця, де знаходилися тільки злодії в законі. Так що прибирання в камері робили і свої шкарпетки самі прали, так званих “шнырей” не було.

— Повернемося в Україну. Кілька років тому був прийнятий новий КПК України. Як ви його оцінюєте?

— Цей КПК — хороша маскування, щоб врятуватися від кримінального переслідування. У корумпованих державах найбільш затяті корупціонери як раз і маскуються за євростандартами. У цьому КПК дуже ускладнені багато процедур. На це скаржаться і оперативники, і прокурори. Наприклад, застава, як єдина міра запобіжного заходу для корупціонера, або неможливість негайного затримання. Я завжди ставлю питання професіоналам. Припустимо, у нас на допиті сидить бухгалтер підприємства, захопленого рейдерським способом. І дає свідчення, що організатор рейдерського захоплення з валізою документів і грошей залишає Україну з бориспільського аеропорту через півтори години. Питання: куди слідчому відразу бігти — в аеропорт, щоб затримати підозрюваного, або до суду за дозволом? По КПК — тільки в суд. А рейдер за цей час полетів, тепер шукай його і документи…

— Тобто КПК буде перероблений?

— Обов’язково. Я говорив з колегами, ми збираємося створити спеціальну робочу групу, підключимо європейців. Був прийнятий закон, який не зовсім відповідає українській реальності. Як не відображав реальність і закон “Про прокуратуру”, в якому були прописані органи прокурорського самоврядування. Уявіть собі прокуратури при Пшонки і органи самоврядування, на що б це було схоже? Тому ми попросили європейців, донорів і парламент дати нам перехідний період, щоб провести реформи і виділити тих людей, які заслуговують перебувати в цьому самоврядування.

— Як часто ви бачитеся з президентом Порошенко, які питання вирішуєте?

— Досить часто. Якби не його підтримка цього процесу, який ми спостерігаємо (тестування та інші реформи. — Авт.), просто не було б. Бо такі системні зміни в такій закритій і захищеною структурі, як прокуратура, без політичної підтримки неможливі. Познайомилися ми з президентом наприкінці минулого року, коли презентували йому концепцію Антикорупційного бюро.

— А з іншими політиками України ви спілкуєтеся? І на які теми?

— Якщо ми вже згадали президента, то можу сказати, що спілкувався і спілкуюся з главою його адміністрації Борисом Ложкіним. Він був ідеологом запрошення в Україну державних управлінців з числа громадян інших держав. Більшість з вчорашніх іноземців, які сьогодні працюють як державні службовці на Україну, з’явилися тут за його ініціативою.

Я готовий спілкуватися з усіма політиками, які підтримують розвиток прокуратури. З кимось знайомий ближче, ніж з іншими. Наприклад, з Юрієм Луценком я дуже давно знайомий, він приїжджав до Грузії, у нас були тісні політичні зв’язки. Наша партія також дружила з УДАРом, Віталій Кличко теж приїжджав до Грузії. Тепер добре знайомий з багатьма депутатами з БПП, “Народного фронту”, “Самопомичи”.

— Наскільки тісно ви спілкуєтеся з земляками, може, любіть у вільний час посидіти в ресторані… Наприклад, з паном Саакашвілі?

— Ну, з ним спілкуємося щодня, не в ресторані, звичайно. Ми були і залишаємося командою однодумців, це головне. Ця ідеологія нас і привела сюди. Так само і з іншими колегами і товаришами.

Про себе. “Дуже не люблю, коли у мене щось не виходить”. Фото А. Яремчук

— Ви вчилися в США і в Японії. Що там запам’яталося, вразило вас?

— Я не ідеалізую ні Америку, ні Європу, ні Японію… Саме головне, що там є —це індивідуальна свобода, можливість самореалізації для людини. Є талант, є енергія — реалізуй сам себе. Впевнений, що таке можливо і в Україні, як тільки корупція перестане заважати реалізації особистості.

— А чому ви поїхали саме до Японії?

— Цікаво було подивитися на цю країну, взагалі на Азію. І коли мені запропонували грант на навчання, я, звичайно, не став відмовлятися. Грант був дворічним, але я провчився там рік, далі не дали, відкликали на батьківщину і запропонували зайняти посаду обласного прокурора.

— Японську мову вивчили?

— Розмовний вивчив, по-іншому там неможливо вижити. Хоча викладання велося англійською, але нас інтенсивному японському навчали викладачі, які ніяким іншим мовою, крім японського, не володіли. І це виявилося найбільш ефективним методом навчання.

— Де живете в Києві?

— Знімаю житло. Хоча подумую продати одну зі своїх квартир у Грузії і купити в Києві. Ціни на нерухомість в Києві і Тбілісі приблизно рівні зараз.

— Ви сказали “продам одну зі своїх квартир”. У вас в Грузії їх багато?

— У власності моєї сім’ї дві квартири. Одна — моєї мами, одна — моя власна.

— Розкажіть про батьків, чим вони займаються?

— Вони в розлученні. Мати лікар, напевно, одна з кращих в Грузії медичних управлінців. Керувала лікарнями, пологовими будинками, керувала департаментом у міністерстві… Зараз займається тим, що орендувала руїну в спальному районі і ось вже два роки намагається привести її в порядок, зробивши там мультипрофильную клініку. Поки не дуже виходить… Але головне, що вона при справі і немає часу нудьгувати, хоча вона дуже переживає за єдиного сина, тобто за мене. Взагалі, у нас вся сім’я лікарів, мій дід по батькові був ректором медичного університету… А дід по матері очолював ревізійне управління Аджарської АРСР і славився тим, що за все життя не взяв і гроша хабара. Він цим пишався і казав, що ніколи не сів би за один стіл з хабарником.

— Ви в 21 рік вже представляли інтереси президента в судах. Вам хтось допомагав досягти відразу таких висот?

— Якщо хтось вважає, що я з “золотої молоді”, він помиляється. Я ріс у військовому містечку в двокімнатній хрущовці… Багато ми ніколи не жили, тому що у мами завжди було багато проблем з роботою. Чи не єдину жінку — сильного менеджера в ті роки не особливо сприймали в Грузії, так що була і безробіття… Мама завжди хотіла, щоб я виріс безкомпромісним, сильним, міг би постояти за себе і свою сім’ю.

— На чому їздите? Маєте свою машину?

— На службовому “Тойоті Камрі”. З 23 років я був на різних посадах і мені покладався службовий автомобіль. Свого ніколи не було, і я не думав про це. А коли з прокуратури пішов у парламент, виявилося, що у мене взагалі немає машини. Тоді мій дядько дав мені покористуватися “Шкодою Скаут”. Але і тоді був водій. Машину водити я не вмію.

— Давид, вам дійсно пропонували 10 млн доларів в якості хабара за вирішення певних питань? Написали заяву в правоохоронні органи?

— Так, було таке. Заяву я написав, є кримінальне провадження… Але мої свідчення потрапили в руки народних депутатів і виявилося, що в установі, звідки мені пропонували хабар, немає системної корупції, тому що я запізнився на кілька днів зі своєю заявою… Нехай це буде на совісті людей, які цю інформацію “злили”, а не зайнялися розслідуванням.

— Чи є у вас хобі?

— Ні. Я колись співав, як і багато грузинів, у народному дитячому хорі, одному з кращих в Грузії. Ну, якщо це можна назвати хобі, то люблю плавати.

— Тобто залишається тільки робота?

— Ну чому, немає. Звичайно, робота — це важливий компонент для того, щоб бути успішним. Я перфекціоніст і в будь-якій справі постараюся довести те, що роблю, до досконалості. Дуже не люблю, коли у мене щось не виходить.

— Чи є у вас улюблений тост? Ви ж грузин!

— Ви знаєте, я пішов, як тамада, з “великого спорту”. В якомусь віці мені подобалися застілля і мене часто запрошували як тамаду. Я добре співав, красиво говорив, словом, бути тамадою у мене виходило. І мене стали запрошувати на всі свята, дні народження, весілля, прокурорські корпоративи… зрештою я взагалі перестав отримувати від цього задоволення.

— Але можете випити келих вина або ви тверезий?

— П’ю, звичайно, грузин не п’є? Люблю більше вино, а ось коньяк або віскі — це для мене важкі напої.

— Є улюблена марка вина, скажімо, грузинського?

— Є виноград, який росте тільки в Центральній Грузії, з нього роблять дуже рідкісне вино “Тавквери”. Це рожеве вино, але входить в категорію білих. Взагалі, глечики, органічні, танинные вина для іноземців, які бувають у нас, самі запам’ятовуються, їх не можна знайти в інших країнах. Але їх, знову-таки, мало.