Розчарування новим президентом ще не настав, але це лише питання часу. За 27 років незалежності України, якщо не вважати перших перехідних років, ще жодного разу не було такого, щоб один політичний клан зміг зосередити в своїх руках всю повноту влади.
Політичний вакуум постпорошенковского періоду дає Зеленському таку можливість. Але як показали вже перші його кроки, він цей колосальний кредит довіри вже дуже скоро втратить. Причому, дуже схоже, що навіть швидше ніж поки що на сьогоднішній день лідер в цій номінації Віктор Ющенко.
Деолігархізації по-майданівськи
Як заробляються гроші в країні. У владу заводяться «свої» люди, які своїми рішеннями «враховують інтереси бізнесу». Але не бізнесу взагалі, а бізнесу конкретно взятої людини. Прикладів на Україні вагон. Наприклад, найпопулярнішою на сьогодні є схема поставок вугілля в країну за формулою «Роттердам+», вигодонабувачами якої були Рінат Ахметов і Петро Порошенко.
Але це окремий випадок, яких сотні, а весь олігархат України ще з 90-х разом користується лазівками законодавства, які дозволяють відійти від внутрішніх податків і виводити свої прибутки в офшори, де ті і легалізуються. Закрити це «пограбування країни» повинен давно обговорюється в суспільстві закон про податок на виведений капітал.
Певним прообразом цього закону був закон про трансферному ціноутворенні, прийнятим, до речі, за часів Віктора Януковича, і швидко похованого прийшли на хвилі майдану «новими чесними владою». Завдяки цьому закону бюджет України повинен був поповнюватися щорічно десятками мільярдів ще тих гривень і бути уздою на всесильних олігархів. І саме це, зокрема, стало причиною того, що багато з них об’єдналися проти Януковича і скинули його взимку 2014 року за допомогою майдану. І найсмішніше у всій цій історії те, що все це відбувалося на тлі розмов і громадських кампаній з деолігархізації. А хто-то це ще навіть вірив.
А потім президентом країни став Петро Порошенко і «боротьба з олігархами» прийняла форми міжсобойчика, де одна їх група просто боролася з іншого за їх активи і контроль над країною…
Зеленський до виборів
А як усе гарно говорилося Володимиром Олександровичем до виборів. І МВФ він пошле … подалі, і на олігархів накине узду, і взагалі Україна стане країною для людей, з справжньої, а не бутафорської демократією, в якій всі корупціонери від минулої влади розсядуться по своїх камерах.
Причому основною фішкою його передвиборної програми поряд з кроками по встановленню миру на Донбасі були саме кроки, які повинні були знищити масштабні корупційні схеми, авторами яких були олігархи в союзі з владою. Ось це і повинен був забезпечити горезвісний податок на виведений капітал.
Зеленський після виборів
Іноді здається, що Володимира Зеленського в кінці квітня просто підмінили фізично. Ну не може один і той же чоловік, у якого є хоч крихта совісті, так швидко відмовлятися від усього, що він говорив ще кілька тижнів тому.
Про світі на Донбасі вже ніхто не згадує, як не згадує про необхідність вирішення проблем з корупцією та олігархами.
Навпаки, сьогодні президент веде з ними відкриті переговори про підтримку і … знаходить спільну мову. А як можна знайти спільну мову з олігархами? Правильно, тільки надавши їм преференції. Адже не по доброті душевній Віктор Пінчук, Рінат Ахметов та Ігор Коломойський будуть розщедрюватися, оплачуючи обіцянки Зеленського. Вони за це отримають цілком собі гарні шматки українського державного пирога.
По-перше, я так розумію, за прикладом першої майданівської влади під сукно буде засунуть закон про виведеному капіталі, про що гранично чітко висловився на нещодавній прес-конференції сам Зеленський. І це мінімум кілька десятків мільярдів гривень щорічно у кишені олігархів.
По-друге, на тлі розмов про скасування формули «Роттердам+», Зе і команда хочуть заблокувати відкласти введення) лібералізацію ринку електроенергії (до речі, закон про трансферному ціноутворенні спочатку теж просто відклали, а потім і забули). І тут якраз повністю збігаються інтереси трьох тих самих українських олігархів-«меценатів» (Коломойський, Ахметов, Пінчук), яких президент, нібито, переконав допомогти країні. Кожен із них щорічно заощадить на цьому від 1,5 до 3-4 млрд. гривень, що, звичайно, не йде ні в яке порівняння з 200 каретами швидкої допомоги від Ахметова або 24 квартирами в користь українських «полонених» моряків від Пінчука (і двох пофарбованих Ігорем Коломойським щомісяця кіосків).
І це тільки перші кроки Зеленського, поки його політична сила має вкрай мало можливостей щось реально змінити. А ось що при цьому буде далі, не важко уявити.
Що буде далі
А далі будуть вибори в парламент, де, як вже було сказано на початку статті, партія «Слуга народу» спробує взяти більшість місць. І тоді вперше в історії України влада не може зосереджуватися в одних руках. Або все-таки не в одних руках?
І тут починається найцікавіше. Якщо ми уважно подивимося на списки партії Зеленського, то побачимо, що крім невеликої групи його друзів по дитинству та «Кварталу 95» (яка нічого вирішувати не буде) в Раду під його ім’ям заходять люди … Коломойського, Авакова, Пінчука. А після переговорів з Ахметовим «Слуга народу» виставляє відвертих політичних лузерів в тих мажоритарних округах, де з 99% ймовірністю виграють люди Ахметова. Таким чином вже зараз формуються передумови того, що наступну Раду будуть вже майже неприховано контролювати кілька олігархів, яким, за словами «гаранта» він не надає жодних преференцій. А навіщо вони їм? Вони їх і так візьмуть вже через пару місяців, коли новий парламент буде приведений до присяги.
І питання, чи буде ця сама нова Рада боротися з олігархами та їх впливом у країні, по-моєму риторичне.
Thanks!
Our editors are notified.