Маленька, тендітна іспанка Африка де Лас Ерас (псевдонім Патрія) — добре законспірований радянський розвідник-нелегал. Вона боролася з фашистським режимом Франсіско Франко Баамонде, брала участь в організації замаху на побіжного лідера опозиціонерів Льва Троцького, а після перекидання в СРСР багато зробила для своєї нової батьківщини (в роки війни була радисткою в партизанському загоні, а після створювала і керувала нелегальними резидентурами за кордоном). Вона одна з небагатьох іноземних агентів, хто удостоєний за особливі заслуги перед країною, орденом Леніна. Після повернення в СРСР Африка де Лас Ерас виховала не одне покоління учнів – майбутніх розвідників-нелегалів. Цікава, яскрава особистість з надзвичайно розвиненим почуттям справедливості, кришталевою чесністю, сильна духом.
Народження легенди, або як ткаля Африка де Лас Ерас долучилася до комуністів?
Африка де Лас Ерас 45 років свого життя віддала роботі в радянських органах безпеки./Фото: 24runews.ru
Батьком її був військовий архіваріус Сойло де Лас Ерас Хіменес. А народилася майбутня зірка-радистка» в іспанському Марокко. Але вчилася Африка в Іспанії (вона закінчила коледж в Мадриді, навчалася в монастирській школі в Мелільї). Самостійна життя дівчини починається рано: після смерті батька і їх з матір’ю переїзду в столицю Іспанії Африка влаштувалася на текстильну фабрику. 1928 році, в 19 років, дівчина вийшла заміж. Але її сімейне життя не склалося: надто різними були у них з чоловіком політичні переконання, їх єдина дитина помер маленьким, і їх більше нічого не пов’язувало, вони розлучилися.
На ткацькій фабриці дівчина зблизилася з комуністами, стала членом партії і навіть виконувала різні доручення. Була в рядах тих, хто готував повстання гірників у провінції Астурія (приймала участь в організації поставок зброї і його розподіл, налагоджувала зв’язок між загонами). Після його придушення пішла у глибоке підпілля. Вона завжди займала активну політичну позицію і була вірна своїм переконанням.
Як Африка потрапила в Радянський союз і чому їй довірили готувати замах на Троцького?
Керівник об’єднаної Соціалістичної партії Каталонії Рафаель Видьелла, радянський партизан Хосе Грос і Африка де Лас Ерас Гавілан./Фото: vpk.name
У 1936 році з початком громадянської війни в Іспанії Африка вже билася на боці республіканців, а значить проти режиму Франко. У 1937 році розпочала співпрацю з радянською зовнішньою розвідкою (саме тоді вона отримала свій псевдонім «Патрія», що в перекладі з іспанської означає «батьківщина»). Її підключили до операції проти збіглого революціонера Льва Троцького, заради чого вона проникла в його найближче оточення. Після першого невдалого замаху на нього відбувається друге. Його виконавцем став Рамон Меркадер, що позиціонує себе раніше як прихильник Троцького, насправді ж, як і Африка де Лас Ерас – агент радянської розвідки. Він завдав Троцькому удар льодорубом по голові, той прожив після цього ще добу, а потім помер в реанімації.
У 1938 році, побоюючись бути ліквідованим у зв’язку з репресіями щодо співробітників зовнішньої розвідки, стає неповерненцем куратор Африки де Лас Ерас – Орлов. Але агента «Патрії» він не видав, проте її все ж відкликають з-за кордону в СРСР.
У 1939 році Африка прийняла радянське громадянство. Деякий час вона працювала в текстильній промисловості, але їй не вистачало боротьби. Зрозуміло, з початком Великої Вітчизняної війни вона стала домагатися відправки на фронт. Тендітна дівчина не справляла враження людини, який легко перенесе військові тяготи. Тому якийсь час ці спроби потрапити на передову не вдавалися. Допоміг їй у цьому питанні друг – один з керівників Комінтерну, болгарин В. Димитров.
Радистка «Патрія» на фронті
Розвідник Микола Кузнєцов, 1942 рік./Фото: cdni.rbth.com
Спочатку Африка була зарахована в медичний взвод мотострілецької бригади НКВС. Але, закінчивши курси радистів (крім радіоделом він включав фізичну та військову підготовку: марш-кидки з повною викладкою, стрільбу з різних видів зброї, стрибки з парашутом), вона потрапляє в розвідувально-диверсійного загону «Переможці» під командуванням Дмитра Медведєва.
Інтернаціональний загін, у складі якого були болгари, іспанці, поляки, закинули в глибокий тил противника в Західній Україні. В загоні всі любили цю іспанську дівчину, звали Марусею, Машею, Марією Павлівною. Завданням Африки була передача радіограм, що містять зібрані разведгруппами дані. У тому числі відомості від легендарного розвідника Миколи Кузнєцова (під прикриттям – німецького офіцера Пауля Зіберта). Його повідомлення особливої важливості довіряли передавати саме Африці, він так і називав її ласкаво – «моя радистка».
Для передачі повідомлень, щоб не наражати на небезпеку загін, радистки йшли трьома групами (у супроводі одного-двох автоматників) у різні боки на 15-20 кілометрів. А потім одночасно починали передачу на різних хвилях, щоб ускладнити німцям роботу по їх виявленню. Крім рації, вони брали з собою дві гранати, револьвер і фінку – здаватися ворогові в їхні наміри не входило. В разі загрози полону вони повинні були знищити рацію і коди, а якщо знадобиться, то і себе.
Побут загону перший рік був налагоджений погано – життя у землянках, недоїдання, недосипання. Особливо важко було взимку. Африка була южанкой, абсолютно не підготовленою до життя в таких суворих умовах. Але вона все терпіла. У загоні до неї ставилися з розумінням і турботою. Їй виготовили валянки за розміром на маленьку ніжку, а Кузнєцов роздобув їй і всім радисткам кожушки, Африці ж подарував ще й розписний кашемірову шаль – вона нагадувала їй сонячну Іспанію. У загоні була сувора дисципліна, але разом з тим панувала атмосфера братства, відданості справі та один одному. Африка згадувала ці два роки життя в загоні з великою вдячністю, незважаючи на негаразди, які довелося витерпіти.
Служба зовнішньої розвідки після війни
Джованні Антоніо Бертоні, псевдонім «Марко»./Фото: teleqraf.com
Повернувшись 1944 р. до Москви, вона отримала пропозицію про роботу в зовнішній розвідці як нелегального агента. Після спеціальної підготовки її відправили під чужим ім’ям і з «нової» біографією (біженка з франкістської Іспанії, нелегально перейшовши кордон) під Францію. Крім іспанської та російської, вона досконало володіла ще й французькою мовою. Не отримала хорошої освіти, вона багато працювала над собою і була напрочуд сприйнятлива в питаннях культури, розбиралася в живопису і знала історію мистецтв, була цікавим і інтелігентною людиною.
Крім того, вона володіла чудовим смаком – в країні, де мода цінувалася і було багато знавців у цій сфері, вона успішно відкрила модний дім і швидко набула солідних клієнтів. Агент передавала в центр великий обсяг корисної інформації. Це було ідеальне прикриття.
У 1948 році агент «Патрія» за наказом керівництва вирушила в Латинську Америку. Допоміг їй виїхати з голодної тоді Європи в країну, де були зерно, м’ясо і фрукти, її майбутній чоловік – латиноамериканський інтелектуал з обширними зв’язками. Він допоміг їй роздобути дозвіл на в’їзд. Спочатку працювала модисткою, мала прислугу в будинку і помічниць в майстерні. Потім розлучилася і відкрила модний будинок. Вона позиціонувала себе як консерватора в питаннях політики, як ділову жінку – енергійну, активну, діяльну. Її клієнтами знову були високопоставлені люди, а її зв’язку дуже допомагали роботі.
Крім збору цікавить центр інформації, вона здійснювала керівництво і координацію роботи інших агентів-нелегалів за кордоном, створювала заново агентурну мережу, втрачену в цьому регіоні за роки другої світової війни. У 1956 році їй прийшло завдання – вийти заміж за іншого агента – Джованні Бертоні (псевдонім «Марко»), радянського розвідника італійського походження.
Все повинно було виглядати натурально – знайомство, роман, шлюб і сімейне життя. А насправді вони повинні були разом здійснювати агентурну діяльність. І у них все вийшло – вони прожили разом вісім років, багато що встигли зробити на благо своєї нової Батьківщини. Їх прикриттям стала торгівля антикваріатом (центром були виділені кошти, щоб вони відкрили у фешенебельному районі міста антикварний салон і залучили впливових людей). Але в 1964 році «Марко» раптово помер. Африка важко переживала втрату, але роботу не припиняла. Вона була агентом у цій країні ще три роки.
Останні роки життя Африки де Лас Ерас
Орден Червоної Зірки, орден «Леніна», медалі «За відвагу» і «Партизану Вітчизняної війни» 1-го ступеня – такі нагороди отримала за виконання завдань Африка де Лас Ерас./Фото: itd3.mycdn.me
Латинську Америку Африка де Лас Ерас залишила в 1967 році за станом здоров’я. Однак робота в нелегальної розвідки для неї не закінчилася – було ще кілька закордонних відряджень. З 1971 року вона займається підготовкою молодого покоління розвідників. Вона була добрим і великодушним людиною, багато хто з її учнів стали для неї «дітьми», в яких вона вкладалася з повною віддачею, успіхам яких раділа, як своїм. А їх діти були її «онуками». В цей же час їй, нарешті, дозволили спілкування з товаришами по партизанському загону. Вона отримувала хорошу зарплату і допомагала їм від щирого серця матеріально.
Ця жінка прожила гідне життя, повну вагомих і важливих справ і вчинків. Вона щиро любила свою нову батьківщину – Радянський Союз, була вдячна цій країні за те, що саме в ній вона жила так, як мріяла – яскраво, діяльно і з максимальною користю для загального блага. У 1976 році вона була нагороджена орденом Леніна – найвищою нагородою країни. Африка де Лас Ерас пішла з життя 8 березня 1988 року, в день, коли колеги повинні були вручити їй нагрудний знак «Почесний співробітник держбезпеки». Вона назавжди залишилася в серцях своїх учнів і продовжувачів її справи.
До речі, історія Іспанії досі овіяна міфами. Омани про іспанських конкістадорів досить популярні.
Thanks!
Our editors are notified.