Деякі критики і дослідники творчості Булгакова вважають, що роман «Майстер і Маргарита» побудований на ідеях зарубіжних класиків і філософів. При детальному вивченні сюжету дійсно можна помітити численні алюзії й відсилання до Гете і Гофману, спостерігати злегка вловимий інтонації Дюма, Данте і Майрінка. Світова класика, безумовно, могла надихнути Михайла Опанасовича і в деякій мірі вплинути на «промальовування» персонажів і діалогів. Але неможливо заперечувати, що сам сюжет «Майстра і Маргарити» унікальний і неповторний. Це дозволило йому отримати звання шедевра літературного мистецтва і знайти своїх шанувальників у всьому світі.
Відгомони філософської драми Гете «Фауст»
Ілюстрація до драми Гете «Фауст». Мефістофель є Фаусту./Фото: rodoni.ch
Роман Булгакова володіє великою кількістю пластів. «Фаустовский» пласт, мабуть, один з найбільш впізнаваних. Алюзії до «Фауста» супроводжують весь сюжет — епіграф, задає філософське питання про добро і зло, описи героїв, прямі цитування і т. д. В бібліотеці Михайла Опанасовича було видання 1902 року, опубліковане в Петербурзі в прозовому перекладі А. Л. Соколовського. Але більше всього Булгакова надихала не сама драма Гете, а опера французького композитора Шарля Гуно, написана за мотивами твору. Сестра письменника Надія Земська розповідала, що в Києві Михайло Опанасович бачив оперу 41 раз. А його перша дружина Т. Н.Лаппа згадувала, як автор любив наспівувати куплети Мефістофеля і інші уривки з опери.
Вибираючи ім’я одного зі своїх головних героїв, Булгаков розглядав кілька варіантів, але в підсумку узяв його з «Фауста», а саме зі сцени «Вальпургієвої ночі», де Мефістофель вимагає у представників нечистої сили звільнити дорогу юнкеру Воланду.
Ще одна аналогія роману Булгакова з драмою Гете — несподівана поява диявола в сценах бесіди учня і вчителя. Мефістофель приходить в особі чорного пуделя під час прогулянки Фауста з Вагнером, а Воланд підсаджується на лавку до Берліозу і Бездомному.
Кидається в очі і схожість героїв. Опис булгаковського Воланда: сірий берет, тростина з ручкою у вигляді голови пуделя, очі різних кольорів, одна брова вище іншої. Те ж саме і у Гете — бере, тростина, різні брови та очі.
Є ще один «фаустовский» персонаж, який міг вразити письменника, — це нещасна Гретхен (одна з варіацій імені Маргарита). Гретхен, покинута Фаустом, втопила немовля після свого вигнання з міста. За це їй призначили кару і уклали в темницю на страшні муки.
Деякі критики вважають, що саме цю сюжетну лінію Булгаков взяв для створення образу другорядної героїні Фріди, яка вбила свою дитину. Маргарита виявила співчуття до нещасної жінки, і попросила Воланда пощадити її.
Так засуджена на вічні страждання в «Фаусті» дітовбивця отримала «друге життя» у Булгакова.
Творчість Густава Майрінка
Фотографія Густава Майрінка./Фото: pbs.twimg.com
Радянський і російський культуролог С. Т. Махлина вважає, що Булгаков, як і інші шанувальники містичного реалізму XX століття, міг шукати натхнення у творчості австрійського експресіоніста і драматурга Густава Майрінка. На її думку, прообразами булгаковських героїв могли стати реставратор Анастасиус Пернат і його кохана Міріам з роману «Голем», які теж не змогли знайти щастя в цьому світі.
У Росії «Голем» був опублікований у 1922 році в перекладі Давида Выгодского. Пізніше його визнають одним з видатних пам’яток літератури експресіонізму. У романі головний герой возз’єднується зі своєю коханою на кордоні між світом реальним і потойбічним. У книзі «Ангел Західного вікна» простежується схожа структура — дія розгортається в двох тимчасових пластах. На думку російського публіциста Б. В. Соколова, це твір наклало глибокий відбиток на «Майстра і Маргариту». Прообразом Воланда міг стати герой Іль — демон пустелі Азазила. А в ранніх версіях роману Булгакова князя темряви звали не Воланд, а Азазелло. Втім, останній все одно зайняв своє місце в сюжеті, ставши одним з основних членів свити.
В бароні Мюллюре Соловйов бачить прототип Майстра. Причому в обох героїв у вогні згорають рукописи і в обох випадках — чудесним чином повстають з попелу.
Роман не отримав високі оцінки критиків кінця 20-х років із-за занадто складним для сприйняття символіки. Але деякі літературознавці стверджують, що після знайомства з роботами Майрінка смисли «Майстра і Маргарити» стануть для читачів більш прозорими.
Паралелі з «Золотим горщиком» Гофмана
Ілюстрація до казки «Золотий горнець» художниці Ніки Гольц./Фото: etagofman.narod.ru
Радянський культуролог Ірина Галінська знайшла в романі відгомони казки-повісті «Золотий горщик», опублікованій в Росії у 1839 році в перекладі Ст. Соловйова.
Німецький письменник-романтик Т. Е. А. Гофман оповідає про мечтательном студента Ансельме, який в силу обставин отримує покарання від архіваріуса Линдхорста (він же князь духів Саламандр) і виявляється заточеним в кришталевій склянці. Як і в більшості творів епохи романтизму, в «Золотому горошок» особливе місце займає тема любові. У кінці повісті головний персонаж все ж знаходить свободу і щастя з коханою Серпентиной в романтичному царстві поезії.
При детальному порівнянні роману Булгакова і повісті Гофмана можна відстежити цілий ряд очевидних і неочевидних паралелей. У Воланда у звичайній московській квартирі поміщаються цілі зали для балів, а в садах перегукуються зеленохвостые папуги. У маленькому будиночку Линдхорста теж виявляються величезні зали і зимові сади з птахами.
Деякі аналогії можна помітити і в побудові діалогів. «Ну так сиди тут і пропадай!» — кричить Ансельму відунів, коли той чинить опір її чаклунському впливу. «Так пропадите ж ви пропадом. Сидите тут на лавці одна» — в серцях говорить Азазелло, коли Маргарита не приймає запрошення на бал.
Одна з героїнь Гофмана Вероніка, яка намагалася привернути до себе Ансельма з допомогою відьми, вважає, що кіт баби — насправді зачарований юнак. Булгаковський кіт Бегемот у результаті виявляється молодим пажем.
Нарешті, головний сенс повісті Гофмана полягає в тому, що «кожному воздасться по вірі його». Цю фразу Воланд вимовляє в розмові з Бездомним.
П’єр Мак-Орлан і його «Нічна Маргарита»
Кадр з фільму «Нічна Маргарита», знятого в 1955 році за мотивами роману П’єра Мак-Орлана./Фото: f.kinozon.tv
Містичне твір французького письменника було видано в Москві в 1927 році. Головний герой 80-річний Професор Фауст (нащадок того самого Фауста) давно байдужий до життя. Самотній і хворий старий втрачає сили, але відчайдушно заздрить молодим, у яких попереду ціле життя.
Все змінюється після зустрічі з Мефістофелем, який постає читачеві у вигляді наркоторговця Леона, помітно прихрамывающего на одну ногу (як і булгаковський Воланд). Він знайомить Професора з юною співачкою кабаре Маргаритою. Старий безнадійно закохується в прекрасну дівчину і знову хоче бути молодим. Плата за молодість стандартна — віддати свою душу і закріпити угоду кров’ю. Головний герой знову стає 20-річним юнаком, але угоду з Мефістофелем не проходить безслідно — диявольські спокуси змінюють характер і роз’їдають невинну душу Фауста. Життя закоханих перетворюється в кошмар, і щоб припинити його, Маргарита пропонує Мефистофелю нову угоду — віддати душу свою за спасіння Фауста.
Український критик Ю. П. Винничук заявляв про грубе запозиченні Булгаковим ідей з «Нічний Маргарити» Мак-Орлана. Але єдина очевидна аналогія полягає в імені головних героїнь і в тому, що обидві вони вирішили продати душу дияволу заради любові. В іншому сюжети двох «Маргарит» кардинально різняться між собою.
А адже деякі автори намагалися написати продовження цього великого роману.
Thanks!
Our editors are notified.