Дивно, але гіпноз виявився чи не найдавнішою лікувальною практикою – з тих, що не втратили актуальності і в даний час. Ким був той перший гіпнотизер, що насолоджувався ефектом від свого втручання в чуже свідомість? Це невідомо. Натомість протягом останніх століть фахівців з наведення трансу, в тому числі медиків, було достатньо, щоб вивести гипнотерапию на заслужено високий рівень.
Шамани, жерці, віщуни та інші гіпнотизери
Гіпноз – особливе стан свідомості. Воно цікавило людей вже дуже давно; немає даних про те, коли з’явилися перші гіпнотизери, але безсумнівно, що це сталося на зорі людської цивілізації. Оточений «могутніми» божествами і знаходиться у владі незнаних йому сил, людина з давніх-давен прагнув відчути в собі такі ж можливості, відчути єднання з духами і з предками. І, виявилося, це можливо, якщо скористатися допомогою спеціального провідника – жерця або шамана і зануритися в особливий стан, як ніби поза реального світу.
У стародавніх культурах гіпноз міг служити інструментом під час відправлення різних релігійних культів, коли через жерців-гіпнотизерів таким чином «передавалася» воля богів і демонструвалися «чудеса» – вже тоді, за твердженням вчених, практикувався масовий гіпноз. Індійські факіри влаштовували гіпнотичні сеанси з метою продемонструвати неможливі для людини вміння – зразок польоту або раптового повного преображення «в іншу людину». Вони ж використовували метод наведення трансу щодо змій та інших хижаків за допомогою блискучих предметів, які вводили тварин в стан, близький до того, що відчуває загіпнотизований людина.
Індійські йоги, факіри, заклинателі змій володіли мистецтвом гіпнозу з давніх часів
Шамани з допомогою гіпнозу зцілювали деякі хвороби, чаклуни Африки і Австралії, використовуючи крім іншого і наркотичні речовини, керуючи волею племені, нібито слухаючи богів.
В античному світі технікою гіпнозу активно користувалися служителі деяких культів, у тому числі жерці богині Гекати. Дельфійський оракул – піфія – теж, мабуть, була навчена основам наведення трансу, завдяки чому могла викликати у відвідувачів відчуття страху і покірності волі богів. Гіпнотичний транс описував у своїх працях перський лікар Авіценна в XI столітті, визначаючи його відмінності від звичайного сну.
Є дані про використання гіпнозу староєгипетськими жерцями
Само собою, з настанням епохи Середньовіччя гіпноз і його вивчення були заборонені, прирівняні до чаклунства і переслідувалися. Та й пізніше церква вкрай негативно ставилася до таких впливів на людську свідомість, і перші серйозні досліди вивчення гіпнозу почалися лише у вісімнадцятому столітті.
У багатьох племенах і зараз шаман – «провідник» в особливий стан свідомості
Від Франца Месмера і його магнетизму – до Зигмунда Фрейда та його психоаналізу
Піонером у вивченні гіпнозу став німецький лікар Франц Антон Месмер (народився в 1734 році, помер у 1815). Один з дев’яти синів лісничого, він зміг піднятися досить високо по соціальній драбині, вигідно одружившись і поступив в учні до придворного лікаря австрійської імператриці, а також випустивши наукову працю, присвячену впливу небесних тіл на самопочуття людини. Месмер проголосив існування «тваринного магнетизму» – форми цього впливу.
Франц Месмер
Все існуюче простір нібито пронизує якийсь «флюїд», і деякі тіла здатні підсилювати його, а інші – послаблювати. Так от, лікування хвороб Месмер зводив до гармонійного перерозподілу флюїду в організмі, а досягав цього ефекту використанням намагнічених залізних предметів, а також дотиками до пацієнта і пасами. Месмеризм, або «тваринний магнетизм», став відправною крапкою для розвитку різних теорій і практик цілительства, а ще міг пояснити механізм телепатії та гіпнозу – невивчених до тих пір явищ. Незважаючи на популярність проводяться Месмером сеансів, при його житті вчення про тваринний магнетизм активно критикувався науковим співтовариством.
Джеймс Брэйд
Сам термін «гіпноз» з’явився в 1820 році завдяки послідовникові месмеризма Етьєну Феліксу д Энину де Кювілье, який, щоправда, заперечував існування флюїду як фізичного явища, надаючи особливе значення психічних процесів. Його термін «гіпноз» популяризував пізніше шотландський хірург офтальмолог Джеймс Брэйд (народився в 1795 році, помер у 1860). Брэйд скептично ставився до месмеристам, але виявив, що присутні на їх сеансах пацієнти ведуть себе особливим чином, будучи явно не в змозі підняти повіки. Провівши власні експерименти, Брэйд зробив висновок, що тривалий всматривание в певний предмет з фокусуванням на ньому уваги призводить до того, що людина засинає глибоким сном. Такий сон Брэйд назвав «нервовим», а пізніше – «гіпнозом». Багато вивчав різні гіпнотичні техніки, Брэйд описав і самогіпноз – стан, що вміли викликати у себе жерці і маги стародавніх цивілізацій.
Один з послідовників Месмера, маркіз де Пюисегюр, став автором терміну «сомнамбулізм» і описав його у своїх роботах як один з видів трансу – ходіння уві сні.
Дж. Е. Мілле. «Сомнамбула»
Протягом першої половини XIX століття дискусії вчених зводилися до підтримки ідеї «флюїду» або її критиці. В подальшому навчання щодо гіпнозу ускладнювалися і в другій половині століття в медицині сформувалися дві головні школи: паризька і нансийская. Невролог Жан Мартен Шарко, представник паризької школи, вивчав вплив гіпнозу на хворих з істерією. Для занурення в транс він використовував раптові сильні подразники – світло, звук, температуру, атмосферний тиск. В поле його зору виявлялося застосування гіпнозу для пацієнтів з неврозами, і тому
гіпноз він називав «штучним неврозом», вважаючи, що особливий стан свідомості досягається лише фізичними впливами.
Жан Мартен Шарко
Що стосується другої, нансийской школи, то її представники, в першу чергу Іполит Бернгейм, лікар-невропатолог з Ельзасу, стверджували, що весь ефект гіпнотичного впливу цілком пов’язаний з особистістю гіпнотизера. «Гіпнозу немає, є навіювання» – проголошували прихильники нансийского підходу. Головний фактором успіху при введенні людину в транс, Бернгейм вважав наявність у випробуваного уяви разом з готовністю до навіювання.
Лікування гіпнозом в XIX столітті головним чином застосовувалося до хворих істерією
Вивчення гіпнозу присвячували час і російські вчені. Володимир Бехтерев стверджував, що гіпноз можливий в результаті навіювання, яке відрізняється від переконання відсутністю логіки і доказів. Проводилися і досліди над тваринами – з’ясувалося, що ввести в транс можна різні їх види, від раків до птахів і ссавців. В 1896 році за участю Бехтерева відбулося слухання по першій судовій справі, пов’язаній з гіпнозом: дочка селянина Буравова нібито вбила батька під впливом наведеної на неї лікарем трансу.
Зигмунд Фрейд
Зиґмунд Фрейд, вивчаючи несвідоме, на початку своїх досліджень активно користувався досягненнями гіпнотерапії, звертаючись до досвіду паризької, так і нансийской шкіл. Гіпноз допомагав відновити пригнічені спогади, правда, пізніше Фрейд визнав більш значну для цього цінність психоаналізу. Тим не менш, для прискорення терапевтичного процесу він і далі допускав використання гіпнозу.
Мілтон Еріксон
Одним з найпопулярніших гипнотерапевтов XX століття був Мілтон Еріксон (народився в 1901 році, помер в 1980). Якщо попередники Еріксона впливали на пацієнта прямими вказівками, то він вводив у транс побічно, через метафори, приховані смисли і подвійні значення слів. Цікаво, що сам Еріксон з дитинства страждав порушенням сприйняття кольорів і не міг розрізнити звуки по висоті або розрізнити музичну мелодію. До того ж після перенесеного поліомієліту він виявився прикутим до інвалідного крісла. Власний стан здоров’я змусило Еріксона шукати шляхи для власного лікування, багато з них пізніше стали частиною еріксонівського методу гіпнозу. Він створив свою мову гіпнозу – мову образів, поетичний, м’яко впливає на свідоме і несвідоме, що враховує бажання пацієнта. У своїй терапевтичної діяльності Еріксон звертався до несвідомого людини, «витягуючи» з його психіки заблоковані розумом події.
Навіщо гіпноз потрібен сучасній людині
Альберт Ейнштейн практикував самогіпноз, використовуючи трансові стану для отримання нових наукових ідей
Гіпноз в даний час знаходить широке застосування в медицині і не тільки. Він використовується головним чином при лікуванні різних видів залежностей, особливо тяги до куріння, алкоголю, переїдання. Крім того, гіпноз застосовують щодо страждають депресією, шкірними захворюваннями, оскільки ті часто носять психосоматичний характер, а також для контролю над болем. Ще під час Громадянської війни в США 1861 – 1865 роках введення поранених в транс заміняло анестезію при проведенні операцій.
Американський актор Брюс Вілліс з допомогою гіпнозу позбавився від заїкання і страху публічних виступів
Важлива особливість гіпнозу полягає в тому, що людина не може бути занурений в транс крім власної волі. В цьому схожість гіпнотерапії з ефектом плацебо, який теж має ефект лише за умови віри пацієнта. Під гіпнозом люди, як правило, ведуть себе у відповідності зі своїм характером, загіпнотизований людина не зробить того, що йде врозріз з його життєвими переконаннями. Піддаються гіпнозу не всі, властивість сугестивності – вроджене, воно варіюється у різних людей аж до повної її відсутності.
Церква ставиться до гіпнозу обережно, думка деяких її діячів зводиться до того, що це – втручання в людську психіку, а, отже, схоже чаклунства. Відповідно до іншої точки зору, гіпноз – лише одна з медичних практик і має право на існування нарівні з іншими.
Існує теорія, що в стані гіпнозу людина може згадати свої попередні життя
Не припиняються спроби підтвердити за допомогою гіпнозу теорію про реінкарнацію – трансовий процес занурення у спогади, які не відбувалися насправді, вважається регресом в минуле життя – що з точки зору науки неможливо і спростовується.
Історики вважають, що навичками гіпнозу мали багато історичні особистості, особливо ті, що могли повести за собою тисячі прихильників. Однією з таких персон, мабуть, була Жанна д’арк.
Thanks!
Our editors are notified.