Пам’ятник жертвам депортації в Латвії. / Фото: www.bessmertnybarak.ru
В кінці березня 1949 року почалася масова депортація жителів прибалтійських республік в Сибір і в далекі північні райони. Більше 90 тисяч осіб були насильно виселені зі своїх домівок і перевезено на нове місце проживання. Переселяли цілими сім’ями, разом з дітьми та стариками, дозволяючи взяти з собою лише особисті речі та продукти. Що послужило причиною для проведення Великої березневої депортації, що отримала назву операція «Прибій» і що стало з депортованими жителями Прибалтики?
Національне питання
Депортація з хутора Сапасе у Вана-Каристе, Вильяндимаа. / Фото: www.estonica.org
Згідно з історичними даними рішення про проведення масової депортації приймав особисто Йосип Сталін. Керівника СРСР категорично не влаштовували темпи колективізації в прибалтійських республіках, тому і побачив світло план, згідно з яким необхідно було очистити Латвію, Литву та Естонію від сумнівних елементів. До них спочатку були віднесені націоналісти, кулаки і колабораціоністи.
Головна мета, якої потрібно досягти, це позбавлення від бандитів і націоналістів, а також співчуваючих їм громадян і членів їх сімей. Сюди ж були віднесені сім’ї посібників бандитів, які вже були репресовані і відбували покарання.
Жертви примусової депортації. / Фото: www.ytimg.com
В першу чергу, на думку керівництва СРСР, слід було позбутися від прибалтійських націоналістів, так званих «лісових братів». Вони користувалися досить великим впливом у суспільстві, так як намагалися відстоювати незалежність своїх республік, чого б це їм не коштувало. При цьому звільнення від комуністичного ладу здавалося «лісовим братам» природним проявом патріотизму, а позбавлення республік Прибалтики можливості самовизначення і незалежності розглядалося націоналістичними формуваннями, як окупація.
Операція «Прибій» проводилася швидко, із залученням великої кількості людей і техніки. / Фото: www.f12.pmo.ee
Однією з найбільш небезпечних для радянської влади організацій була «Relvastatud Voitluse Liit», учасники якої практично відкрито заявляли про свою готовність до співпраці з європейськими країнами у визвольній боротьбі проти комуністичного ладу. «Союз збройних сил» як раз і постраждав від проведення операції «Прибій» найбільше. Але разом з «лісовими братами» постраждало безліч самих простих громадян, які відразу позбулися всього, що вони мали. Зате колективізація після депортації дійсно пішла набагато швидше.
Результат депортації
Операція «Прибій» почалася в 4 ранку 25 березня 1949 року. / Фото: www.dw.com
Мирні громадяни Прибалтики випробували на власному досвіді все те, що довелося пережити російською кулакам ще на початку ХХ століття. В результаті повного і беззастережного приватного права на землю в Сибіру і віддалені райони Півночі було депортовано тисячі громадян.
В Естонії від березневої депортації постраждала майже 21 тисяча осіб, з Латвії було депортовано близько 43 тисяч людей, в Литві депортація торкнулася майже 32 тисячі осіб.
Депортували цілі сім’ї, разом з маленькими дітьми. / Фото: www.delfi.ee
Спочатку передбачалося, що депортовані оселяться на нових місцях навічно. Варіант повернення на батьківщину операцією «Прибій» не передбачався. Для здійснення цієї операції були задіяні тисячі людей, в тому числі оперативники, військовослужбовці, партійні активісти. Під час складання списків на депортацію використовувалися численні доноси сусідів, родичів, знайомих. Люди намагалися заслужити собі індульгенцію і врятувати власні сім’ї, приносячи в жертву чужі.
Операція «Прибій» була проведена одночасно у всіх країнах Балтії і торкнулася близько 90 000 чоловік. / Фото: www.delfi.ee
Операція «Прибій» почалася одночасно: у столицях прибалтійських республік рівно в 4 години ранку, в провінційних районах – в 6 годин ранку. Завершена була операція трохи більше, ніж через три доби: в ніч з 28 на 29 березня 1949 року.
Згідно з наказом 0022 людей до нового місця проживання належало перевозити в обладнаних залізничних вагонах, з повною медичною допомогою і наявністю необхідних ліків. На ділі подавалися часто вагони для худоби, які не були пристосовані до перевезення людей. Медична допомога теж часто була відсутня, тому нерідкі були смертельні випадки в дорозі.
Долі переселенців
Пам’ятник естонцям, жертвам політичних репресій на Томської землі. / Фото: www.nkvd.tomsk.ru
Через деякий час після смерті Йосипа Сталіна депортовані отримали право повернутися на батьківщину. Хто цим правом скористався, але деякі насильно перевезені в Сибір і на Північ громадяни встигли заново вибудувати своє життя і залишилися там, куди їх закинула доля. Вони просто не в силах були знову починати своє життя з нуля.
Акція пам’яті жертв депортації в Естонії. / Фото: www.estonianworld.com
Вже після розпаду СРСР багато партійні активісти та військові постали перед судом і отримали реальні терміни за участь у депортації. При цьому у в’язницю відправлялися навіть ті, чий вік перевищував 80 років, а стан здоров’я було дуже поганим. Навіть майже знерухомлені та слабозорі відправлялися в ув’язнення.
Приблизно в цей же період самі депортовані і їх спадкоємці, які повернулися на батьківщину, могли повернути частину втраченого майна, довівши своє право власності на нього.
В СРСР нерозвинені території воліли піднімати швидко. Для цього була потрібна лише робоча сила, причому добровільна згода трудящих було справою десятим. У 20 столітті Казахстан перетворився на притулок засланців народів різних національностей. Сюди були насильно вислано корейці, поляки, німці, кавказькі етноси, калмики і татари.
Thanks!
Our editors are notified.