Жан Беро і Едгар Дега: Чому здаються такими схожими такі різні художники

Жан Беро і Едгар Дега. Француз з Петербурга і революціонер-основоположник імпресіонізму з Парижа. Творчість Беро було близько до творчості Дега, з яким його крім загальних інтересів пов’язувала дружба. Вони були єдині у своєму захопленні мінливим виглядом Парижа, але відмінні в передачі характерів своїх героїв і обраної панелі. Як розпізнати авторство цих художників і не заплутатися?

Жан Беро

Французький художник російського походження Жан Беро – найбільш відомий своїми картинами паризького життя і портретами вищої еліти. Його стиль був схожий на стиль Едгара Дега. Це золота середина між традиційної академічної живописом, яку можна побачити в паризьких салонах, і рано імпресіонізмом. Народився 12 січня 1849 року в Санкт-Петербурзі. Його батько працював скульптором в Ісаакієвському соборі, після смерті якого вся сім’я переїхала в Париж, де він повинен був отримати освіту адвоката. Після закінчення франко-пруської війни Беро кинув юридичну школу і зайнявся живописом. Він навчався у Леона Жозефа Флорентин Бонната в Школі витончених мистецтв. Художник користувався успіхом у салонах Парижа протягом всієї своєї кар’єри, а сьогодні роботи Беро знаходяться в колекціях кращих Художнього інституту Чикаго, Лувру в Парижі, Метрополітен-музею в Нью-Йорку, Національної галереї в Лондоні та інших музеях.

Едгар Дега

Едгар Дега – французький художник, відомий своїми роботами в живопису, скульптури, гравюри і графіки. Він вважається одним із засновників імпресіонізму, хоча вважав за краще, щоб його називали реалістом. Дега відомий своїми роботами з темами танцю, балету і…побутових жіночих сюжетів. Його портрети вважаються одними з найкращих в історії мистецтва. На початку свого кар’єрного шляху Дега збирався стати істориком (він уже був підготовлений до цього напрямку завдяки академічною освітою і ретельному вивченню класичного мистецтва). Однак, в свої тридцять з гаком років він кардинально змінив курс і, застосувавши традиційні методи історичного художника до сучасної тематики, став класичним художником. У Дега свій особливий стиль, що відображає його глибока повага до старих майстрів і захоплення Жаном Огюстом Домініком Енгром і Еженом Делакруа. Він також був колекціонером японських гравюр, чиї композиційні принципи вплинули на його творчість, так само як і енергійний реалізм популярних ілюстраторів.

Творчість Беро і Дега

Творчість Беро було близько до творчості Едгара Дега, з яким його крім загальних інтересів пов’язувала дружба. Дега і Беро були єдині у своєму інтересі до змінюється вигляд Парижа, в своїй любові до швидкого нанесення фарби (швидким мазкам). Вони часто відображали одні й ті ж сюжети і одних і тих же героїв. Але Жан Беро був більш занурений у класичні традиції живопису. Він демонстрував нетрадиційні біблійні сцени в несподіваних композиціях, створивши величезний шквал емоцій у публіки того часу. При всьому при цьому, він був любимо глядачами салонів і викликав захоплення. А ось роботи Едгара Дега протягом всієї його кар’єри отримували різну оцінку: і презирство, і захоплення. Будучи багатообіцяючим класичним художником, Дега представив в салонах Парижа ряд своїх картин (вони отримали похвалу від П’єра Пуви де Шаванна і критику від Кастаннари). Незабаром Дега об’єднав свої сили з імпресіоністами і відкинув жорсткі правила і елітарність салону – точно так само, як салон спочатку відкинув экспериментализм імпресіоністів.
Для порівняння стилю й творчості художників розглянемо найбільш близькі сюжети у їх роботах:

«Абсент» Дега і «Випивають» Жана Беро
Перше, що кидається в очі глядачеві – палітра. Едгар Дега (перша картина) використовує більш бляклий палітру, більш гірчично-болотні, темно-зелені кольори (болючі, як і сам алкоголь). Відвідувачі цього кафе – втрачені в житті люди, з порожнім і навіть безнадійним поглядом. Багато видають ніяково виставлені ноги героїні (вона не турбується про чужому думці, вона вся заглиблена в свої думки і життєві перипетії). Також приречено виглядає її сусід, неакуратно і неохайно одягнений чоловік років 40 з бородою. Що стосується самого закладу, це не елітне кафе, а швидше забігайлівка для часто випивають верств суспільства.
У різкому контрасті знаходиться картина Жана Беро. Недарма його називають художником «блиску і лиску». Адже навіть випивають люди з його картини – зокрема жінка – акуратна і добре одягнена. На голові у неї гарна капелюх і рукавички в тон сукні. Її сусід (більше схожий на героя з картини Дега), по всій видимості прийшов не з нею. Занадто вони різні. Він не акуратний, на його обличчі вже багатоденна щетина. Він також курить сигарету, як чоловік на картині Дега. Вони обидва не зняли капелюх як того вимагає етикет. Жінка не п’яна, вона навіть не допила свій келих. Навпаки, вона з нудним запитуючим поглядом дивиться на глядача. У цьому ще одна відмінність Жана Беро і Едгара Дега: у першого герої картин дивляться на глядачів, художник немов створює діалог. А у Едгара Дега герої зайняті своїми щоденними справами, художник немов зловив момент і зобразив їх. Заклад Беро значно відрізняється інтер’єром (воно розраховане на еліту). Палітра Беро більш яскрава і контрастна, не створює відчуття хворобливості або приреченості.


«Оркестр Опери» Дега і «Сцена в театрі» Жана Беро
Друга пара картин, близьких за сюжетом, пов’язані з темою оркестру. Знову ж впадає в очі різниця в палітрі (Дега використовують більш бляклі фарби, Беро більш контрастні і яскраву палітру). Едгар Дега зробив акцент на оркестрі і, якщо бути точніше, на дорослому музиканта з вусами, який грає на саксофоні. Глядачі бачать його в найяскравіший момент його гри, коли щоки музиканта надуті в прагненні зіграти по нотах. Глядачі бачать лише ноги балерин, виконуючих свою композицію. А ось Жан Беро зробив акцент на веселому округлому чоловікові на сцені, який буквально підстрибнув від сміху. Неспроста картина називається «Сценка» (а не «Сцена»). Цілком можливо, що сюжет цієї сценки комічний, що і викликало таку бурхливу реакцію чоловіка.


«Урок танців» Дега і «Паризьке кафе» Жана Беро
На третій парі картин стає вже ясною улюблена палітра двох художників: глядачі вже знають, що Едгара Дега тягнуть темно-бежеві, болотні відтінки, а Жан Беро любить червоно-білу палітру. Знову впадає в очі різниця в обличчях героїв: у Едгара Дега танцівниці зайняті своєю репетицією, вони уважно слухають настанови свого викладача. А ось на картині Жана Беро танцівниці немов заграють з глядачами, дві жінки в самому процесі своїх танців дивляться прямо на спостерігача, запрошуючи приєднатися до їх веселощів.
Найголовніше відмінність двох майстрів в тому, що Дега описують побутові ситуації, щоденні рутинні, а Жан Беро демонструє блиск, блиск, еліту, життєрадісність