Вона була однією з найпомітніших і значимих фігур Срібного століття, але при цьому сама не займалася творчістю. У княжни Соломії Андрониковой було зовсім інше призначення: надихати поетів і художників, бути господинею літературного салону, блищати в суспільстві. Доля подарувала Соломії Андрониковой безліч яскравих зустрічей і незабутніх вражень, але княжна наприкінці життя зізналася: вона здійснила одну непоправну помилку.
Неперевершена Соломія
Соломія Андронікова. / Фото: www.wikimedia.org
Вона з’явилася на світ у 1888 році в Тифлісі, який любила до кінця свого життя. Однак Соломії Андронікашвілі судилося стати зіркою зовсім іншого міста. Дочки кахетинського князя Ніко Захаровича Андронікашвілі було 18 років, коли вона разом з кузиною Тінатін Джорджадзе відправилася в Петербург надходити на Бестужевські курси.
Квартира, в якій жили сестри в Північній столиці, дуже скоро перетворилася на літературний салон, де любили бувати кращі представники творчої інтелігенції: поети і письменники, художники й актори.
Зіновій Пєшков. / Фото: www.wikimedia.org
Знайомство з Зіновієм Пешковым, рідним братом Якова Свердлова та прийомним сином Максима Горького, цілком могло б закінчитися шлюбом, однак батьки дівчини визнали бідного юнака абсолютно невідповідною партією для дочки. Соломія особливо опиратися не стала і з благословення батька й матері вийшла заміж за вдівця Павла Семеновича Андрєєва, великого торговця чаєм та тютюном, який був старше нареченої на 18 років.
Муза Срібного століття
Портрет С. Н. Андрониковой-Гальперн. Робота кисті Зінаїди Серебрякової. / Фото: www.artchive.ru
На жаль, чоловік Соломії Андрониковой був не тільки багатий, але ще і дуже велелюбний. Предметом його чоловічих домагань ставали чи не всі дівчата, які потрапили в поле його зору. Не стала винятком навіть молодша сестра дружини Марія. Соломія не могла довго миритися з таким станом речей. У 1911 році на світ з’явилася донька подружжя Ірина, 1915 Соломія і Павло Семенович вже не жили разом, а розлучення, завдяки якому Андронікова отримала квартиру і пристойну суму відступних, вони оформили дещо пізніше.
Княжна Андронікова залишалася господиня літературного салону. Вона не писала музику, не мала ніякого відношення до театру або літературі, проте була тією, кого називали музою і натхненницею.
Художники вважали за честь написати портрет незрівнянної Соломії, а роботи пензля Зінаїди Серебрякової, Василя Шухаева, Савелія Соріна, Кузьми Петрова-Водкіна і інших портретистів стали справжніми шедеврами. Завдяки Осипу Мандельштаму вона отримала зворушливе поетичне прізвисько Соломинка і вірш з такою ж назвою, їй присвячена.
У Париж за капелюшком
Соломія Андронікова. / Фото: www.sobaka.ru
Літо 1917 року стало останнім в її петербурзької життя. Виїжджаючи разом з дочкою і своїм тодішнім другом поетом Сергієм Рафаиловичем на дачу в Алушту, Соломія навіть припустити не могла, що додому він більше не повернеться. У Криму Андронікова чудово проводила час у звичному колі: поруч відпочивали поети, в тому числі і Осип Мандельштам. Атмосфера вечорами, коли всі збиралися разом, була близька до тієї, що панувала в літературному салоні Соломії в Петербурзі.
В Алушті вона отримала лист від адвоката і палко закоханого в неї Олександра Гальперна. У посланні Гальперн не тільки повідомляв Соломії про зречення Миколи II від престолу, але і настійно рекомендував залишити думки про повернення в Петроград, а вирушати до батьків у Тифліс. Гальперн дуже сподівався, що в Тифлісі неперевершена Соломія відповість, нарешті, на його почуття і погодиться вийти за нього заміж.
Портрет С. Н.Андрониковой, робота Кузьми Петрова-Водкіна. / Фото: www.art-catalog.ru
Але в той же час у Грузії виявився і Зіновій Пєшков, який був послом Франції отримала незалежність після революції Грузії. Забуті почуття спалахнули з новою силою. Коли ж у 1920 році стало зрозуміло, що в Грузії незабаром увійде Червона армія, Пєшков запропонував Соломії Андрониковой поїхати з ним у Париж, наприклад, за новою капелюшком.
І муза Срібного століття майже без сумнівів дала свою згоду, незважаючи на відсутність з собою навіть документів. Коли Соломію відмовлялися пускати на борт французького корабля без посвідчення особи, Пєшков зі зброєю в руках довів її право на поїздку у Францію. Дочка Андрониковой Ірина залишилася тоді в Грузії.
Соломія Андронікова з дочкою Іриною. / Фото: www.livejournal.com
Погоджуючись з пропозицією Пєшкова, Соломія абсолютно дала собі праці задуматися про наслідки. Вона оселилася в Парижі на Єлисейських полях, а через рік, в 1921-му, приятелька Соломії привезла в Париж Ірину. До цього часу її цивільний шлюб з Зіновієм Пешковым розпався, проте назавжди збереглися дружні з ним стосунки. Незабаром вона вийшла заміж за свого давнього шанувальника Олександра Гальперна.
Не муза, а куховарка
А. Яковлєв. Портрет Соломії Андрониковой. / Фото: www.artpoisk.info
Знайомство Марини Цвєтаєвої з Саломеєю зіграло воістину доленосну роль у житті поетеси. Княжна у той час працювала в журналі і отримувала досить пристойну зарплату. Побачивши, в якому тяжкому становищі знаходиться російська поетеса, Андронікова-Гальперн стала платити Цвєтаєвої утримання, яке становило, за різними даними, від 200 до 4000 франків кожен місяць, це крім надсилається поетесі одязі та взутті. Андронікова і Цвєтаєва постійно переписувалися, багато їх листи збереглися. Обидві жінки не приховували своїх теплих почуттів один до одного, а Цвєтаєва не втомлювалася дякувати Соломію за те, що та не дала їй загинути в злиднях і забутті.
Марина Цвєтаєва. / Фото: www.servimg.com
Соломія разом з онуком напередодні Другої світової війни приєдналися до Гальперну, трудившемуся в Нью-Йорку. У 1945 році вони переїхали в Лондон, куди отримав призначення чоловік Соломії. У столиці Великобританії княжна залишалася вірною собі: з задоволенням влаштовувала прийоми і приймала гостей. У неї бували представники аристократії і відомі актори. І навіть якщо нікого в гості княжна не чекала, вона ніколи не дозволяла собі вийти до вечері в домашньому платті: виключно вечірній наряд і макіяж.
Портрет С. Н.Андрониковой. Художник Василь Шухаев. / Фото: www.pinimg.com
Аристократка приголомшливо готувала і навіть написала кулінарну книгу. Тоді-то і сказала про себе жінка, яку за кордоном називали виключно музою Срібного століття, свою відому фразу про те, що вона сама себе вважала музою, а виявилося, що вона проста кухарка. На жаль, до кінця життя у неї не залишилося жодного примірника власної книги: всі роздарувала, а останню дала комусь почитати.
Соломія Андронікова. Художник Борис Григор’єв. / Фото: www.artchive.ru
Княжна відмовлялася від будь-яких пропозицій відвідати Росію, пояснюючи це тим, що її серце тут же розірветься від щастя. І з гіркотою говорила про те, що зробила одну непрощенну помилку в своєму житті: залишила Грузію у важкий для неї час. Вона відчайдушно тужила про батьківщину до кінця своїх днів.
Ст. Шухаев. Портрет Соломії Андрониковой-Гальперн . / Фото: www.divo-ra.blogspot.com
Навіть коли Соломія Андронікова практично втратила слуху і зору, вона продовжувала залишатися жінкою. Пишалася тим, що в 90 років їй ніхто не дає більше сімдесяти і щиро вірила, що відсвяткує ще свій столітній ювілей. Але Соломія Андронікова-Гальперн не дожила до сторіччя неповних сім років. 8 травня 1982 року пішла легенда і остання блискуча жінка Срібного століття.
Невідомо, як склалася б доля Марини Цвєтаєвої, якщо б не допомога і підтримка Соломії Андрониковой. Можливо, ми ніколи б не змогли прочитати багатьох проникливих рядків поетеси, наповнила світ особливими віршами про кохання.
Thanks!
Our editors are notified.