Як Гітлеру не вдалося створити найбільший музей у світі: Скарби в соляних шахтах

Історія Великої Вітчизняної війни складається з безлічі окремих епізодів, кожен з яких може стати пам’ятником людського героїзму, великодушності, боягузтво або дурості. Розповідь про колекції, зібраної фашистами в соляних шахтах Альтаусзее, є, мабуть, однією з найяскравіших сторінок в історії, так як, якщо б не щасливий фінал, людство в квітні 1945 року могло б позбутися значної частини своїх культурних скарбів.

Місця дитинства завжди залишаються для нас особливими. Великі тирани і диктатори, судячи з усього, не є винятком. Адольф Гітлер, захоплено прийнятий в 1938 році більшістю австрійців, вирішив зробити містом Лінц, дорогому йому з дитинства, дар надзвичайний по своїй щедрості і розмахом. Було заплановано будівництво гігантського музею мистецтва. У його стінах диктатор хотів зібрати всі твори, гідні жити в століттях.

Виступ Гітлера у Відні перед захопленої натовпом 15 березня 1938 на Wiener Heldenplatz

Мрія настільки захопила Гітлера, що він навіть власноруч зробив початкові ескізи комплексу, який повинен був включати в себе, крім музейних корпусів, ще оперу і театр (диктатор, що не кажи, був все-таки художником і по-своєму надавав мистецтву величезне значення). Називатися майбутній світоч світової культури повинен був «Музеєм фюрера». Для наповнення ще не побудованих стін шедеврами почався масовий збір картин і статуй.

Адольф Гітлер знайомиться з макетом майбутнього музею у Лінці

В основу зібрання лягли скарби родини Ротшильдів – власників найбагатшого банкірського дому. Поки глава сімейства сидів у гестапо, предмети мистецтва з їх особняків вивозили вантажівками. Також почалася масована скупка полотен по всій Європі з приватних колекцій. Правда, слово «купити» на цій акції було більше символічним – власників змушували розлучатися з їх власністю за сміховинно-низьку плату. Величезний приплив експонатів для майбутнього музею дала, звичайно, війна. Дорогоцінними трофеями стали, наприклад, Гентський вівтар братів ван Ейк і «Мадонна Брюгге» Мікеланджело, привезені з Бельгії.

Хуберт ван Ейк, Ян ван Ейк, Гентський вівтар. 1432 р.

Влітку 1943 року, після поразки німецьких військ на Курській дузі і розпочатого наступу Червоної армії, постало питання про збереження безцінної колекції. Трохи пізніше американські війська почали авіанальоти на Австрію, і найбезпечнішим місцем були визнані соляні шахти біля курортного містечка Альтаусзее. Унікальний мікроклімат цих природних печер, розширених людьми, був просто ідеальним для зберігання старовинних раритетів. До речі, розробка солі тут велася ще з XII століття. Всередині шахт досі існує підземна капела, в якій фрески, картини і статуї зберігаються вже кілька століть і знаходяться в прекрасному стані.

Підземна капела Святої Барбари в шахті Альтаусзее

Саме сюди почали вантажівками звозитися шедеври культури, награбовані по всій Європі. Мадонна Мікеланджело, картини Рубенса, Рембрандта, Тіціана, Брейгеля, Дюрера і Вермеєра – всього в соляних шахтах було зібрано близько 4,7 тисяч одиниць найунікальніших експонатів. Пізніше сюди ж вирішили заховати художні скарби з австрійських церков, монастирів і музеїв, щоб зберегти їх від бомбардувань, і під кінець війни в шахтах зберігалися вже понад 6,5 тисяч предметів мистецтва. Крім картин там були численні статуї, меблі, зброя, монети і унікальні бібліотеки. Загальна вартість цього неймовірного зборів оцінювалася в 1945 році в 3,5 мільярда американських доларів. Існує версія про те, що саме тут під час війни сховали і Джоконду, місцезнаходження якої з 1942 по 1945 рік досі невідомо, але деякі суперечності в документах змушують засумніватися в цьому.

«Астроном» Яна Вермеєра та «Мадонна Брюгге» роботи Мікеланджело Буонарроті – шедеври, що зберігалися з 1943 по 1945 рік у соляних шахтах Альтаусзее.

Однак, врятовані від бомб союзників, шедеври опинилися під загрозою страшнішою, так як вони потрапили під удар людського безумства. 19 березня 1945 року Гітлер видає «Nerobefehl» – «Наказ Нерона». За аналогією з повелінням стародавнього імператора спалити Рим, фюрер збирався знищити на території Рейху практично все значуще: транспорт, індустрію, міські інфраструктури, об’єкти культури. Цей план, який зараз називають «смертним вироком нації», стосувалося, звичайно, і колекції в шахтах Альтаусзее. Знищити значну частину культурної спадщини людства, зібрану в Австрії, було доручено гауляйтеру Серпня Айгруберу. Цей фанатик був особисто винен у смерті кількох десятків тисяч в’язнів концтаборів, і до підготовки вибуху він приступив без коливань. В шахти доставили вісім ящиків з написом «Обережно, мармур!», насправді містять бомби загальною вагою більше чотирьох тонн. Додатково у штольні розмістили ємності з бензином. 17 квітня мав статися вибух.

Сьогодні історики сперечаються про те, чи дійсно Гітлер через деякий час змінив свій наказ. Судячи з його заповітом, так і було, але в ті тижні безвладдя, коли агонизировавшая система Рейху почала пожирати сама себе, наказ про скасування «Nerobefehl» ймовірно, вже не дійшов до виконавця, або Айгрубер не захотів йому вірити. Зараз дуже важко відновити послідовність подій, але ясно одне, вибух був відвернений та культурні скарби, зібрані в Альтаусзее практично не постраждали.

Колекція предметів мистецтва в шахтах Альтаусзее, 1945 рік

За кілька днів до вибуху ящики з потужними бомбами були з шахти винесено, а вхід у сховище для безпеки запечатали пороховими вибухами. Протягом декількох років після війни тривали суперечки про те, кого людство має дякувати за це. Лінкольн Керстайн, американський мистецтвознавець, одним з перших побував у шахтах після їх захоплення, писав потім: «Незліченна безліч свідків розповідали кожен свою історію, так що чим більше ми дізнавалися, тим менше вірили своїм вухам». Керстайн, до речі, вважав, що героїзм виявили австрійські шахтарі. На його думку, вони випадково виявили айгруберовские ящики з вибухівкою і під покровом ночі винесли їх із сховища. Коли Айгрубер зрозумів, що його зрадили, він «наказав розстріляти всіх австрійців, але було пізно: гору вже оточили американські війська. Це сталося 7 травня».

Групове фото після вивезення бомб, упакованих в дерев’яні ящики, з соляного рудника Альтаусзее, травень 1945 р.

Втім, до порятунку культурного скарбу такої величезної вартості після війни були раді «примазатися» багато: керівники австрійського опору, місцеві чиновники і навіть деякі нацистські лідери. До речі, начальник Головного управління імперської безпеки СС Ернст Кальтенбруннер, судячи з усього, дійсно зіграв у цій справі позитивну роль, хоча і за обіцянку гірників вкрити його потім в Альпах. Є дані про те, що між ним і Айгрубером відбулася телефонна розмова, під час якого Кальтенбруннер кричав у трубку: «- Тупий Серпень, ти що, не розумієш, що війна програна?»

12 травня в Альтаусзее увійшли американські війська і 17 травня перші експонати були винесені на поверхню. Почався тривалий процес їх повернення власникам. Цікаво, що під час порятунку культурних скарбів в шахтах загубилася одна з стулок Гентського вівтаря ван Ейків. Її знайшли багато років потому. Виявилося, що розписну дошку шахтарі пристосували в якості стільниці. Слава богу, зображенням вниз, так що численні сліди кухонного ножа залишилися тільки на задній стороні шедевра.

Гентський вівтар під час порятунку з соляної шахти Альтаусзее, 1945 рік

Мадонну Брюгге Мікеланджело вивозять з соляних шахт Альтаусзее, 1945 рік

Незважаючи на те що мистецтво лежить поза області дипломатії, шедеври часто виявляються втягнуті в політичні ігрища. Так, наприклад, досі залишається болючим питання,Яке відношення композитор Вагнер має до Третього рейху, і чому його музику ніколи не виконують в Ізраїлі.