Як головний редактор газети «Правда» допоміг Сталіну здолати Троцького в партійній боротьбі і за що був розстріляний на полігоні «Комунарка»

Постать Миколи Івановича Бухаріна – одна з найбільш суперечливих в історії російської революції початку ХХ століття. Вдумливість і совісність освіченої людини поєднувалися в ньому з пристрасністю, що виправдовує жорстокість, якщо мова йшла про боротьбу з царським режимом; непохитна принциповість – з м’якою інтелігентністю, що приводить до угодовському відмови від своїх концепцій. Спори про особистості Бухаріна та його ролі в історії Росії тривають і донині.

Що призвело гімназиста Миколу Бухаріна до революціонерам

Іван Гаврилович Бухарін, батько Миколи Бухаріна, 1926 р./Фото: upload.wikimedia.org

Микола Бухарін народився в жовтні 1888 року в родині педагогів. Завдяки батькові ще в шкільні роки у хлопчика розвинувся інтерес до природної історії, літератури і живопису, що в подальшому допомогло йому стати компетентним літературним критиком і мистецтвознавцем. На формування політичних поглядів гімназиста великий вплив справили події першої російської революції. У 1905-му Микола примкнув до московської міської організації більшовиків. Через рік випускник гімназії вступив в РСДРП(б). Продовжив навчання в столичному університеті на економічному відділенні юрфаку. Занять приділяв мало уваги, замість цього брав участь у студентських демонстраціях, вів пропагандистську роботу.

Бухарін був одним з організаторів попередниці комсомолу – молодіжної конференції 1907 року. Активна партійна діяльність Миколи привернула до нього увагу розшукної поліції. В 1911 році, після двох арештів, неблагонадійний юнак був відрахований з університету, але без всякого жалю поміняв студентську лаву на членство в Московському комітеті партії більшовиків.

Як реалізовував свій талант названий син Леніна

Микола Іванович Бухарін – видний теоретик партії більшовиків, журналіст і публіцист./Фото: static.tildacdn.com

Після чергового арешту Микола був відправлений на заслання, звідки йому вдалося втекти за кордон. Вільно володіючи французькою, англійською і німецькою мовами, в еміграції працював у більшовицьких і соціалістичних організаціях, вивчав праці марксистів. У 1912-му в Кракові познайомився з Володимиром Ульяновим, який справив на нього сильне враження. Микола Іванович мав неабиякий талант публіциста. З січня 1917 року він очолював редакцію видається в Нью-Йорку газети «Новий світ». Там він познайомився з Львом Троцьким, відносини з яким з самого початку не склалися.

Отримана за кордоном журналістська підготовка знадобилася Бухаріну на батьківщині, куди він повернувся в квітні 1917-го. У той період Микола Іванович був палким пропагандистом ідей Леніна, що дозволило йому отримати статус головного ідеолога партії більшовиків – стати головним редактором газети «Правда». Володимир Ілліч цінував Бухаріна, називав улюбленцем всієї партії і своїм сином. Поважні відносини зберігалися не тільки тоді, коли Бухарін слідував у фарватері ленінських ідей, але і коли він розійшовся з вождем у питанні миру з Німеччиною.

«Особисті друзі» – «Бухарчик» і «Коба»

Сталін з Риковим (ліворуч) і Бухаріним (праворуч). Грудень 1927 р. Через кілька місяців між ними розгорнеться вирішальна битва за владу. У 1938 р. Риков і Бухарін будуть розстріляні./Фото: deduhova.ru

Знайомство Бухаріна зі Сталіним, який втік із заслання, відбулося у Відні. Микола Іванович надав Йосипу Віссаріоновичу величезну допомогу в написанні відомого праці «Марксизм і національне питання». Бухарін взяв на себе не тільки підбір першоджерел та переклад з німецької цитат, але і літературне редагування, після чого робота була схвалена Леніним, а Сталін уславився вельми компетентним знавцем марксизму.

З часом Бухарін став найближчим сподвижником Йосипа Сталіна та його вірним другом. Лише деякі представники вищого партійного керівництва могли дозволити собі звертатися до Сталіна на «ти». Микола Бухарін ж робив це запросто, називаючи його партійною кличкою «Коба». А той, у свою чергу, по-дружньому називав його «Бухарчиком». Такі відносини тривали досить довго, проте стати друзями на все життя Кобе і Бухарчику не судилося.

«Яблуко розбрату» – ідеологія, або чимось не догодив Сталіну лідер «правого ухилу»

І. в. Сталін про Бухарине: «Вчора ще особисті друзі, тепер розходимося з ним в політиці»./Фото: sydsvenskan.se

Після смерті Леніна Бухарін став досить впливовою фігурою в партії більшовиків, хоча сучасники відзначали, що у нього геть відсутнє прагнення до абсолютної влади. Тоді ж він уклав тактичний союз зі Сталіним для боротьби зі спільним ворогом – Троцьким. Однак незабаром між товаришами по партії виникли серйозні протиріччя.

Микола Іванович був прихильником розвитку Непу і створення класу заможного селянства, а Йосип Віссаріонович наполягав на прискореній індустріалізації держави. У тривалому політичному протистоянні перевага виявилася на боці Сталіна. Бухарін і його прихильники були ідеологічно розгромлені і звинувачені в «правому ухилі», що виражався нібито у підтримці та захисті куркульського елемента.

Мова – ворог мій, або як «улюбленець партії» Бухарін опинився в числі «змовників» і як склалася надалі його доля

Микола Бухарін з Іваном Скворцовим-Степановим і Левом Караханом./Фото: upload.wikimedia.org

Незважаючи на застереження товаришів, Бухарін не припинив полемізувати на тему перспектив розвитку країни і дозволив собі назвати Сталіна «дрібним східним деспотом». За цим послідували виведення зі складу Політбюро і зняття з посади головного редактора «Правди». І хоч Бухарін публічно покаявся і пообіцяв рішуче боротися проти правих ухильників, опала тривала, а незабаром перетворилася на політичне переслідування. Це сталося після того, як в ході так званого процесу «Антирадянського об’єднаного троцькістсько-зиновьевского центру» обвинувачені Лев Каменєв і Григорій Зінов’єв дали свідчення проти Миколи Бухаріна, і він був заарештований.

В останньому слові Микола Іванович спробував спростувати висунуті звинувачення, але безуспішно: Військовою колегією Верховного суду СРСР йому було винесено смертний вирок. Апеляція з проханням змінити міру покарання на посилання в який-небудь віддалений район була відхилена, і 15 березня 1938 року Бухаріна розстріляли на полігоні «Комунарка». Похований там же.

Ім’я Бухаріна протягом декількох десятків років надавалося офіційної анафемі, і тільки в 1988 році Миколу Івановича повністю виправдали. Одним з тих, хто клопотав про це, був поет Євген Євтушенко, який у 1987-му в своєму листі до Генсека Михайла Горбачова заявив, що сімдесятиріччя нашої держави – найкращий час для реабілітації видатного революціонера.

А адже Микола Бухарін був одним з 7 вищих партійних діячів, які взяли собі в дружини єврейку.