Як груф Лоріс-Меліков рятував Росію від революції і що з цього вийшло

Однією з найбільш значних фігур державної, адміністративної та військової життя російського суспільства другої половини XIX століття був граф Михайло Тариэлович Лоріс-Меліков. У будь-якій сфері своєї діяльності він вважав найважливішим отримати підтримку суспільства. Михайло Тариэлович завжди виходив з того, що Росії потрібні ліберальні реформи, володіючи широкими повноваженнями, він прагнув до їх просування. Він підготував проект програми, відомої як «Конституція Лоріс-Мельникова», яка знайшла схвалення у різних шарах суспільства. Однак, позитивні зусилля цієї видатної людини були нівельовані цілим рядом негативних факторів.

Де народився і вчився, як будував кар’єру військового на Кавказі і за що отримав титул графа Михайло Тариэлович Лоріс-Меліков

Зліва направо: генерал-ад’ютант князь Д. І. Святополк-Мирський, великий князь Михайло Миколайович, генерал-ад’ютант граф М. Т. Лоріс-Меліков (1877)./Фото: img-fotki.yandex.ru

Михайло Тариэлович був вихідцем з родини родовитих і дуже заможних вірмен. У 1836 році він став студентом московського інституту іноземних мов. З 1841 року навчався у військовому училищі в Петербурзі, по закінченні якого в 1847 році був направлений поручиком в Окремий Кавказький корпус. У період з 1848 по 1863 роки воював в Дагестані і Чечні.

Під час Кримської війни Лоріс-Мельникову, знав східні мови та добре вміло ладити з вихідцями з Кавказу, було доручено скласти з таких осіб загін мисливців, який згодом своїми раптовими нападами завдавав великої шкоди турецькій кінноті. У 1856 році отримав призначення начальником російських військ в Абхазії. А через деякий час він вже військовий начальник Південного Дагестану. З 1863 року командував військами і керував Терської областю.

І під час Кримської війни, і за час перебування на Кавказі політика Лоріс-Мелікова будувалася на справедливому ставленні до корінному населенню, турботі про мирних людей. У нього був дар вибудовувати відносини на основі простих і зрозумілих принципів. А найголовніше – Михайло Тариэлович сумлінно виконував покладені на нього обов’язки, не шкодуючи сил і здоров’я. За час своєї військової служби він неодноразово був нагороджений орденами і двічі нагороджений золотою шаблею з гравіруванням «За хоробрість». А за підсумками Кримської війни Лоріс-Меликову був привласнений титул графа.

Харківський генерал-губернатор – приборкувач революціонерів

Михайло Тариэлович Лоріс-Меліков – «диктатор» серця!/Фото: історик.рф

У 1879 році під час спалаху чуми в Поволжі Лоріс-Меліков став тимчасовим губернатором цієї великої території. Їм були виставлені санітарні кордони, прийняті необхідні в такому випадку карантинні заходи. Ситуацію вдалося взяти під контроль. До честі Михайла Тариэловича, відразу після цього він сам попросив дозволу скласти з себе повноваження керівника цих величезних територій та повернув у скарбницю всі надлишки коштів (до речі, з 4-х мільйонів він витратив лише 300 тисяч рублів).

Незабаром після цього він отримує призначення тимчасовим генерал-губернатором в Харків, де лютувала «моральна епідемія» – революційні бродіння, і був убитий князь Дмитро Кропоткін (попередній губернатор краю). У зв’язку з потужним розгулом терору країна була поділена на шість часових територіальних округів, а призначені в них керівники наділені особливими повноваженнями для викорінення крамоли.

Михайло Тариэлович чітко усвідомлював, що з-за загального невдоволення і очікування суспільних змін у країні було багато співчували і навіть сприяли революційно налаштованим громадянам, і що одними поліцейськими заходами ситуацію не змінити. Він брав найжорсткіші заходи щодо тих, чия вина була доведена беззастережно, але не заарештовував всіх підряд з найменшого підозрою, як інші керівники регіонів. За справедливість і неупередженість його поважали навіть в революційних колах, у свій «чорний список» ім’я Лоріс-Мелікова вони не включили.

Програма боротьби з народовольцями, які полювали з бомбами на царя

Вибух в Зимовому Палаці (замах на імператора Олександра II)./Фото: avatars.mds.yandex.net

В кінці 1870-х – 80-х роках в російському суспільстві зростала напруженість. Слідом за студентськими заворушеннями прокотилася хвиля терору. Страти виконавців терактів підігрівали радикальні настрої. Революційна інтелігенція не була єдиною у своїх поглядах, але всіх їх об’єднувало прагнення до насильницьких змін, так як інші засоби здавалися їм вже не ефективними. Таємні товариства виникали з жахливою швидкістю. Головним завданням одного з таких товариств –«Народна воля», була дезорганізація управління імперією через замаху на видних державних діячів і самого імператора. Він, на їх думку, винен в переслідуванні революціонерів-радикалів і придушенні повстань, а його реформи були недостатньо рішучими.

Крім того, він був для них уособленням ненависного їм монархічного ладу. Народовольці з майже релігійним фанатизмом переслідували царя. Замаху на Олександра II слідували одне за іншим. У зв’язку зі сформованою ситуацією імператор у 1880 році віддав розпорядження про створення Верховної розпорядчої комісії, яку очолив Лоріс-Меліков. Головною метою новоствореного державного органу було припинення замахів і припинення спроб похитнути державний і суспільний лад. Лоріс-Меліков мав намір вибити грунт з-під ніг радикально налаштованих революціонерів не тільки жорсткими поліцейськими заходами, а і послідовним просуванням ліберальних реформ. Він відправив у всі губернії спеціальні сенатські комісії, що призвело до скорочення кількості політичних справ і дозволило зрозуміти причину невдоволення – незавершеність розпочатих імператором реформ.

«Диктатура серця» Лоріс-Мелікова

Портрет імператора Олександра II./Фото: mtdata.ru

Реформи 60-х років XIX століття, здійснені імператором Олександром II, поставили Росію в один ряд з сучасними європейськими державами. Суспільне перетворення допомогою реформ відбувалося поступово і вимагало часу. Це не влаштовувало радикально налаштовану частину суспільства. Крім того, консервативно налаштовані державні діячі всіляко гальмували розвиток і втілення ідеї конституційної монархії. Однак, витала в повітрі ідея парламентаризму все ж знайшла своє раннє втілення в реальному проекті, дуже нагадує конституції, його автором був Лоріс-Меліков.

Очоливши Верховної розпорядчу комісію, Михайло Тариэлович отримав, по суті справи, диктаторські повноваження, але інтерпретував їх по-своєму. У всіх ситуаціях він шукав можливість досягти взаємного розуміння всіх сторін. Аналізуючи звіти сенатських комісій, він приходить до висновку про необхідність введення виборного початку при обранні на вищі органи законодавчої влади. «Диктатор» у своєму маніфесті звернувся до поміркованої частини суспільства із закликом до співпраці.

Лоріс-Меліков був націлений на демократизацію суспільних відносин, прагнув до розширення прав земських і розвитку самоврядування. Останнє, що він встиг зробити до загибелі Олександр II – підготував конституційний проект, в якому були представлені ідеї установи парламентаризму.

Хто «поховав» проект Лоріс-Мелікова

Костянтин Побєдоносцев — російський правознавець, державний діяч консервативних поглядів, дійсний таємний радник. Головний ідеолог контрреформ Олександра III./Фото: cdn.net

Проект Лоріс-Мелікова був схвалений імператором. Але після вбивства Олександра II програма Михайла Тариэловича була «похована» під шквалом звинувачень в лібералізмі з боку консерваторів. Головним критиком його проекту конституції виступив обер-прокурор Священного Синоду Костянтин Побєдоносцев, в результаті зусиль якого (і таких як він) мала місце революція 1905 року, тоді як Лоріс-Меліковим пропонувався еволюційний шлях розвитку країни.
Новий імператор Олександр III, далекий від реформаторських ідей батька і вважав причиною його загибелі ліберальне правління, видав «Маніфест про непорушність самодержавства», який виключав можливість реалізації програми Лоріс-Мелікова. Настав час контрреформ і реакції.

Як надалі склалася доля Лоріс-Мелікова

Імператор Олександр III на відправленої в архів «Конституції Лоріс-Мелікова» написав: «Слава богу, цей злочинний і нагальний крок до конституції не було зроблено»./Фото: cultinfo.ru

У 1881 році Лоріс-Меліков подав у відставку. Він ще залишався членом держради, але у знову сформованих умовах вже не міг впливати на державне життя країни. Михайло Тариэлович поїхав в Ніццу, щоб поправити своє здоров’я, що похитнулося. Його консервативно налаштовані опоненти тріумфували, а сам він чудово розумів – зміни, яких потребувала країна, все одно відбудуться. Але його засмучувало передбачення, що заплатити за них доведеться зовсім іншу ціну.

У віці 64 років Лоріс-Меліков помер у Ніцці. Його тіло поховане у вірменському соборі Тифлісу. Це була людина, яка багато зробила для країни, служив її народу вірою і правдою. І сьогодні він являє собою приклад того, яким повинен бути військовий і цивільний керівник – вступник «по совісті і за велінням серця», який дбає про народне благо, як про своє, відкритий до контактів і готовий зрозуміти позицію іншого.

А адже деякі реформи бувають абсолютно недоречними. Як, наприклад, заборона деяких букв у Туреччині на 100 років.