Як відома радянська кіноактриса стала розвідницею і за що була удостоєна вищих нагород: Ірина Алімова

Коли мова заходить про розвідку, найчастіше можна почути, що це суто чоловіча професія, а жінок в цій сфері використовують лише в якості приманки для довірливих осіб, що володіють важливою секретною інформацією. Мовляв, представниці прекрасної статі для такої роботи занадто емоційні і сентиментальні, до того ж не завжди правильно оцінюють реалії. Проте досвідчені контррозвідники стверджують, що саме жінки є самим небезпечним ворогом, якого неймовірно складно викрити. Доказ цьому – діяльність радянської кіноактриси Ірини Алімової, волею долі що стала розвідницею-нелегалом.

Через терни до зірок: як дочки туркменського ювеліра вдалося стати зіркою радянського кінематографа

У 1937 році вся країна побачила Ірину Алімов на екрані. Вона виконувала роль коханої головного героя у фільмі «Умбар»./Фото: feedup.ru

Ірина Алімова (рідною мовою її ім’я звучить Бибииран) народилася на півдні Туркменії, в місті Мари, в червні 1920-го. Її батько був відомий як майстерний годинникар і ювелір не тільки в своєму місті, але й далеко за його межами. Відмовившись від пропозиції отримати роботу в Тегерані, Карім Алімов з родиною перебрався в Ашхабад. Бибииран ще зі шкільної лави почала мріяти про сцену, тому була однією з найактивніших учасниць художньої самодіяльності. І все ж обрала фах ветеринара-хірурга, щоб отримати професію та допомагати родині.

Але від мистецтва вона не відійшла. Красиву второкурсницу робітфаку при Ашхабадському сільгоспінституті помітили працівники кіностудії «Туркменфильм». Від них Ірина отримала привабливу пропозицію – зіграти головну роль в картині «Умбар». У 1937 році фільм вийшов на екрани країни, і Іра стала знаменитістю. Не дивно, що після блискучого дебюту Алімов відправили навчатися акторської майстерності в Ленінград, де їй пощастило познайомитися з багатьма корифеями театру і кіно. А її наставником став знаменитий режисер і сценарист Григорій Козинцев. У 1940-му Ірину розподілили на кіностудії «Узбекфільм», де майже відразу затвердили на головну роль у новій картині. Проте доля розпорядилася інакше, і акторський талант Ірини Каримовны знайшов інше застосування.

Навіщо і коли Ірину Алімов відправили в Країну квітучих хризантем, і хто склав їй компанію

Ірина Алімова і Шаміль Хамзін – розвідники-нелегали./Фото: img02.rl0.ru

З початком Великої Вітчизняної Бибииран пішла добровольцем на фронт. Їй довелося служити у відділі військової цензури. З осені 1941-го дівчина стала співробітником органів держбезпеки. Вже після демобілізації, в Ашхабаді, Ірину залучили до роботи в контррозвідці, а на початку 1947 року її викликали в Москву. На Луб’янці Алімової запропонували стати агентом-нелегалом за кордоном, на що вона погодилася без найменших вагань. Ірину передбачалося направити в Японію для відродження радянської резидентури, практично припинила діяльність після провалу і загибелі Ріхарда Зорге.

За майже 5 років навчання дівчина оволоділа кількома іноземними мовами, ознайомилася з традиціями японців, спіткала їх менталітет. Очолював операцію професійний розвідник Шаміль Хамзін, відомий під псевдонімом «Халеф». У 1952-му Шаміль Абдуллазянович попрямував через Китай в Країну квітучих хризантем. У дорозі до нього приєдналася «Бір» – такий позивний отримала Алімова. Згідно з приписом Центру, розвідники зареєстрували шлюб і стали подружжям Садик. Згодом цей союз перетворився з фіктивного у справжній, продолжившийся і після виходу обох у відставку.

Як «подружжю Садик» вдалося облаштуватися в Токіо, і які дані в Москву відправляли розвідники-нелегали

Ірина Алімова і Шаміль Хамзін одружилися за завданням Центру. Але їх оперативний шлюб виявився напрочуд міцним і щасливим. Разом вони прожили 37 років./Фото: kazved.ru

Першим місцем проживання «Халефа» і «Бір» в Японії став місто Кобе. Потім, придивившись до ситуації, сімейний дует розвідників переїхав в Токіо. В якості прикриття для радянських нелегалів була обрана комерційна діяльність: вони стали компаньйонами торгової фірми, а згодом відкрили власний магазин. Основним завданням подружжя був збір даних про взаємини Японії як з США, так і з СРСР. Також Центр цікавила інформація про темпи мілітаризації економіки і формуванні армії, про співпрацю з військовими силами Сполучених Штатів, зокрема, перспективі втягування її у військові блоки.

Привітні й товариські, Ірина і Шаміль легко заводили знайомства з потрібними людьми, серед яких було багато офіцерів. Алімова була частою відвідувачкою громадського жіночого клубу для дружин іноземних дипломатів і офіцерів, які в приватній бесіді за чашкою чаю часто можна було вивідати чимало корисних відомостей. Особливу подяку керівництва подружжя Садик отримала за аерофотознімки американських військових баз, аеродромів і пунктів дислокації місцевих сил самооборони.

Масштаби разведработы, проведеної подружжям Садик, важко переоцінити. Свідченням цьому може служити їх оперативне справа, яка налічує понад семи тисяч сторінок.

Коли завершилася службове відрядження «Бір» і «Халефа», і як склалося їхнє життя на батьківщині

У Ірини Алімової було кілька імен і кілька професій, вона жила в багатьох країнах і була знайома з безліччю різних людей. Але в її житті був лише один коханий чоловік і одна головна справа, якій вона самовіддано служила./Фото: mtdata.ru

У 1966-му подружня пара радянських нелегалів отримала розпорядження Центру повертатися додому. Це було довгоочікувана звістка для Ірини, здоров’я якої до того часу неабияк похитнулася. Оголосивши знайомим, що відправляються в чергове відрядження, чоловік і дружина залишили Японію і через Європу дісталися до Москви. Через рік Ірина Каримовна вийшла у відставку. Шаміль Абдуллазянович ще 12 років виконував завдання командування. Він налагоджував зв’язки з людьми, які володіють ціною стратегічною інформацією, в регіонах з напруженою політичною обстановкою, постачав відомості про розробку атомної зброї в деяких країнах, повідомив керівництво про створення в країнах НАТО так званого зброї першого удару.

Будучи відставниками, майор Алімова і полковник Хамзін вели активну громадську діяльність. Вони підтримували зв’язок з пресою, передавали свій безцінний досвід молоді, яка прийшла на службу в зовнішню розвідку. Ірина Каримовна ще раз знялася в кіно – на цей раз в документальному телефільмі, в якому прозвучали її спогади про те, як вони з чоловіком виконували завдання Батьківщини в далекому острівній державі.

Батьківщина високо оцінила мужність і результативну роботу Алімової і Хамзіна, про що свідчить безліч бойових орденів і медалей розвідників-нелегалів.

Шаміля Абдуллазяновича не стало у 1991-му, дружина пережила його на 20 років.

А інший радянської розвідниці встановили пам’ятник у Польщі.