У фільмі «Золоте теля» сусіди по комуналці висікли Васисуалія Лоханкина за не вчасно потушенный світло. Історія ця, можливо, і перебільшена, але має під собою досить реалістичну основу. До різок, звичайно, в радянських комуналках справа не доходила, але наразитися на невдоволення «співмешканців» із-за недотримання загальноприйнятих правил було легко. До речі, зведення житлових законів часто йшов врозріз з офіційним законодавством. З колишніми мешканцями сперечатися було собі ж гірше. А новачкам швидко вказували їх місце.
Різношерстість комуналки
Табличка дзвінків біля вхідних дверей./Фото: avatars.mds.yandex.net
Спочатку комунальні квартири замислювалися як тимчасової заходи по поліпшенню житлових умов. Були комуналки в Росії і до революції, вони пережили всю радянську епоху, продовжують існувати і через чверть століття з моменту розпаду Радянського Союзу. Але максимальна популярність прийшла до комунальних квартирах після 1917 року- в період так званих “ущільнень”. Тоді молода радянська держава, вирішила зрівняти громадян в їх правах і благосостояниях, відбирав їх приватну власність. Вилученню підлягали і надлишки житлової площі.
Тому першими мешканцями радянських комуналок стали вчорашні капіталісти, чия власність перетворилася в суспільну. Далі до них приєднувалися ті люди, які окрему квартиру собі дозволити не могли або не хотіли. Так що до середини минулого століття публіка в комуналках зібралася найрізноманітніша. Все це сприяло формуванню вельми специфічної середовища проживання, особливого комунального менталітету, часто грешащего конфліктами, непорядністю, неповагою до чужого особистого простору і навіть доносительством.
Підвалини комунальної «сім’ї»
Дошка пошани і ганьби./Фото: placepic.ru
У Радянському Союзі мав силу універсальний документ «Правила користування жилпомещением». Ця інструкція була створена для регулювання квартирного побуту. В комуналках цей текст часто лежав на видному місці з підкреслені червоними чорнилом пунктами для залучення уваги мешканців. Особливе місце приділялася дотриманню тиші. Наприклад, після 20:00 не можна було голосно дивитися телевізор і розмовляти на підвищених тонах.
Новачків настільки казармені правила часто не влаштовували, але зазвичай їм доводилося миритися з думкою більшості. Безстрашними порушниками такого роду правил були лише алкоголіки, періодично влаштовують в комуналках гучні «виступи» після рясних зловживань. Так що існування регулюючих положень зовсім не гарантувало їх неухильного дотримання.
В якості контролює дотримання порядку інстанції міг бути так званий квартуполномоченный, який обирається мешканцями і виступає сполучною з жеком. При відсутності такої людини мешканців комуналок доводилося самоорганізовуватися. А в силу колективної фантазії і безлічі думок звід правил часто розростався до немислимих тонкощів.
Своє і «нічийне»
Коридори комуналок зазвичай виглядали похмуро./Фото: i.redd.it
Простір комуналок негласно поділялося на своє й загальне. До першої категорії належали окремі кімнати мешканців. Простором без господаря вважалися місця спільного користування – коридори, санвузли та кухня. На ділі зазвичай виходило, що за громадські території ніхто не відповідав. Тому в більшості випадків виглядали такі місця понуро.
Все, що виходило з ладу або набувало непривабливий вигляд на загальних площах, могло не приводитися в порядок роками. У вузьких захаращених коридорах сушили білизну, складували рідко використовуються і непотрібні речі, що заважало підтримання порядку. Прибиралися в загальних кімнатах за графіками чергувань, які часто не дотримувалися. І тоді житловий простір перетворювалося на свинарник. Перед недисциплінованими сусідами пасували навіть самі охайні мешканці, пускаючи чистоту і порядок на самоплив.
До столу – за графіком
У кухні зустрічалися всі мешканці. І не завжди з добрими намірами./Фото: jordin.ru
У самих зразкових комуналках з дружним кліматом люди готували і сідали до столу спільно, попередньо обумовивши меню. Але частіше все ж в загальній кухні встановлювали черговість, що регламентувалася відповідним розкладом на стіні. Багато що залежало від кухонних площі. У дуже тісних кімнатах вміщалися тільки пара плит і один обідній стіл. У таких випадках дільбі піддавалися безпосередньо конфорки – по одній на кожного мешканця. Тому поверхня однієї і тієї ж варильної поверхні майоріла контрастами. Частина її могла міститися в чистоті, відокремлена негласної кордоном сусідського шару жиру.
В холодильнику, якщо такий мався, продукти підписувалися або ж зберігалися на відведених кожній окремій кімнаті полицях. Взимку, щоб уникнути непорозумінь і навіть злодійства, авоськи з їжею можна було вивішувати через вікна своїх кімнат. Яскраві кетяги сітчастих сумок, розкиданих по фасаду будівлі, безпомилково вказували на те, що це комуналка.
Іменні унітазні сидіння
Гігієна насамперед./Фото: thickpolicy.media
Болючими місцями радянських комуналок були туалет з ванною. Ванни у таких квартирах часто взагалі не брали, вважаючи цю процедуру негігієнічною. Обмежувалися звичайним душем встановленої графіком черговості. Скрупульозні сусіди дозволяли собі контролювати «банний» регламент, підраховуючи, хто і коли приходить купатися і як довго перебуває під душем. Надмірна тривалість водних процедур присікалася наполегливим стукотом у двері. Якщо ж купання у ванні у комунальній «сім’ї» допускалося, то можливі черги та вечірні скандали попереджались все тим же погодинним графіком. Причому програма відвідування душу та ванни не була єдиною, так як у другому випадку на кожного мешканця йшло куди більше часу.
Окрема практика стосувалася безпосередньо туалетів радянської комунальної квартири. Стіни цього приміщення зазвичай увешивались іменними сидіннями для унітазу – у кожної родини був свій. За таким же принципом підписувалися і туалетний папір з моменту її впровадження в цивільний побут. З цього приводу існує жарт про те, як в тотально підозрілі сталінські 30-ті жителі радянської комуналки організували донос на сусідів. Останні звинувачувалися у “троцькізмі з правим ухилом” з-за використання в туалеті газет з портретами вождя.
Сьогодні не всі пам’ятають, але виявляється, що комуналки були навіть в Гумі, в самому центрі Москви.
Thanks!
Our editors are notified.