Як комісар Філіп Задорожний врятував членів царської сім’ї від червоного терору в замку Синьої Бороди»

Великі потрясіння завжди породжують хаос і безглузду жорстокість до подібних собі. Але навіть в смутні, обагрені кров’ю часи неконтрольованої вседозволеності знаходяться особистості, не відступають від принципів моралі і зберігають кращі душевні якості. Одна з таких особистостей – комісар Філіп Задорожний. Це людина, яка врятувала родичів останнього російського царя від неминучого розстрілу, який чекав їх у Криму в період «червоного» терору.

Чому члени Ялтинського та Севастопольського рад не змогли домовитися між собою про долю сім’ї Романових

Революція в Севастополі, 1917 рік./Фото: /img.rg.ru

Після другої – соціалістичної – революції в жовтні, Крим став регіоном, в якому практично відсутня централізована влада: хоча в кожному місті були Рад народних представників, діяли вони зазвичай на свій розсуд – без оглядки на розпорядження з столиці. Пояснювалося це тим, що серед членів нової влади перебували і більшовики, і колишні чорносотенці, і анархісти, і навіть відверто кримінальні елементи. І керували ними часто дуже далекі від гуманізму та освіченості люди.

Ялтинські ради, у складі яких переважали анархісти прагнули і успішно втілювали в життя нехитру мета: винищувати «буржуїв» без суду і слідства і привласнювати собі всі «награбоване» тими майно. Члени царської сім’ї не стали винятком – їх планувалося знищити тільки за приналежність до вищого стану старорежимного правлячого класу.

Севастопольські ж поради утворилися як органи, що представляють інтереси післяреволюційного Петербурга, задуми якого не входило вбивство царствених осіб. Тому, коли в Криму почалася відверта громадянська бійня, а на горизонті з’явилася загроза вторгнення кайзерівських військ, Севастополь переймався захистом Романових. 25 лютого 1918 року колишньому матросу Чорноморського флоту Філіпу Львовичу Задорожному було дано доручення забезпечити безпеку родичів царя і зберегти їх життя від неминучої розправи спраглих крові радикалів.

Як есер Філіп Задорожний взяв участь у порятунку царської сім’ї

Кримська садиба Дюльбер./Фото: static.auction.ru

Виконуючи наказ, в кінці лютого 1918 року Задорожний зібрав представників династії, засланих Тимчасовим урядом у великокняжої кримські маєтку в одному місці – замку Дюльбер. Колишня резиденція великого князя Петра Миколайовича, прозвана колись жартома його друзями замком «Синьої бороди», мала високі товсті стіни в мавританському стилі і відмінно підходила як укриття.

Після додаткового зміцнення кулеметними гніздами з прожекторами по периметру стіни маєток перетворився у справжню неприступну фортецю. Збройні групи анархістів Ялтинського ради неодноразово збиралися біля воріт Дюльбер, вимагаючи видачі Романових, але на повноцінний штурм і облогу не вирішувалися, побоюючись втрат від добре захищеного загону Задорожного.

Замок «Синьої Бороди» – притулок чи в’язниця для августійших персон?

Великий князь Петро Миколайович, власник садиби Дюльбер./Фото: cdn.turkaramamotoru.com

Противник терору і безглуздих убивств Філіп Задорожний володів чесним і без сумніву справедливим характером. Тим не менш, він був ідейним і педантичною людиною, який без коливання розстріляв би членів царської сім’ї, отримавши відповідний наказ із «центру». Однак подібного розпорядження не надходило, як і вимог перетворити перебування Романових в замку в тюремне ув’язнення. З цієї причини їх знаходження в Дюльбері нічим не обмежувалася – вони вільно пересувалися по території свого притулку і безперешкодно спілкувалися один з одним.

Не виключено, що подібне ставлення до стала ізгоєм сім’ї Романових викликалося людським фактором: у свій час Філіпу Львовичу довелося проходити навчання в авіаційній школі Севастополя, створеною в 1916 році великим князем Олександром Михайловичем. Там він особисто познайомився з «Милостивейшем Государем», які користуються великим авторитетом в офіцерському середовищі, і зберіг з тієї пори до князя особисту повагу. Як би там не було, щирих почуттів Задорожний не видавав і, судячи з історичної інформації, спілкувався з Романовими при сторонніх досить жорстко.

Чому колишні арештанти просили милості своїм наглядачам

Великий князь Олександр Михайлович Романов — російський державний і військовий діяч, четвертий син великого князя Михайла Миколайовича та Ольги Федорівни, онук Миколи I./Фото: yandex.fr

За спогадами того ж Олександра Михайловича: «Великим благом було для нас опинитися під вартою». Не відчуваючи з боку Задорожного утисків і будучи безпосередніми свідками дій його загону за збереження їхніх життів, Романови відчували вдячність до «тюремників».
Прихід німецьких військ означав звільнення царствених осіб, однак німці для них залишалися ворогами вітчизни – перша світова війна не закінчилася, і Німеччина офіційно залишалася головним супротивником Росії. Тому, отримавши від кайзерівського генерала пропозицію про охорону, великий князь Микола Миколайович відповів відмовою, вважаючи за краще залишатися під захистом нехай ідейно і чужих, але зате своїх, росіян. Цим він запобіг арешт і розстріл колишніх наглядачів, які перетворилися з тієї пори в охоронців, оберегавших августійших осіб до квітня 1919 року.

Рятівне вигнання членів царської сім’ї

Крейсер Мальборо. Листівка з автографами Романових./Фото: ic.pics.livejournal.com

Навесні 1919 року членів царської родини очікувала безстрокова еміграція: англійською крейсері «Мальборо» вони відбували в Константинополь, ще не відаючи, що багатьом з них більше ніколи не судилося побачити Росію. У число вигнанців, крім вдовуюча імператриці Марії Федорівни (матері Миколи II), входили великий князь Олександр Михайлович з дружиною Ксенією Олександрівною – рідною сестрою царя – і дітьми, великі князі Петро Миколайович і Микола Миколайович (молодший) з подружжям, а також батьки князя Фелікса Юсупова – граф Сумароков-Эльстон і Зінаїда Миколаївна Юсупова.

Наступного разу «замок Синьої Бороди» «побачив» Романових тільки в 2015 році. Тоді на сходи палацу ступила нога онука великого князя Петра Миколайовича – князя Димитрія Романовича з дружиною, княгинею Феодорою Олексіївною./Фото: chudesenko.ru

Прощання колишніх бранців з людьми Задорожного відрізнялося зворушливістю моменту: наймолодші плакали, а деякі з тих, хто постарше, просили пробачення за грубість, виявлену при першому знайомстві. Сам Філіп Львович, як згадував пізніше учасник подій скульптор Дерюжинский, виглядав пригніченим і виявляв стриманість у словах.

У 2009 році в Ялті з’явився пам’ятник: на його постаменті значилася дата 11 квітня 1919 рік. Саме в цей день сім’я останнього російського імператора назавжди покинула батьківщину і розпрощалася з людьми, з якими доля поєднала їх на два роки, подарувавши тим самим життя.

Вже пізніше, розправившись з Романовими, комісари почали інспектувати мощі святих.