Як улюблений скульптор Гітлера, врятував життя Пабло Пікассо: Арно Брекер

Арно Брекер за роботою.

Арно Брекер дружив з найбільш відомими художниками-модерністами, захоплювався Ренесансом, прославився як головний скульптор нацистської Німеччини і врятував життя Пабло Пікассо. Улюблений скульптор Гітлера, обласканий владою, після війни він уникнув долі своїх замовників і, за чутками, ледь не відправився працювати в Радянський Союз…

Арно Брекер і його творіння.

Арно Брекер народився в 1900 році в сім’ї каменотеса. Він з юних років спостерігав за роботою батька, який прищепив йому інтерес до роботи з каменем і показав перші прийоми щодо створення скульптур. Звісно, він розумів, що повинен не стільки продовжити сімейну справу, скільки піти далі, шукати себе в тій області, до якої був причетний з дитинства. Він закінчив ремісниче училище, потім поступив в Дюссельдорфську академію мистецтв, а ближче до тридцяти років відвідав Париж, де брав уроки скульптури у багатьох відомих діячів мистецтва. Він обертався в самих богемних паризьких колах тих років – згодом його приятелі опиняться в списку художників «дегенеративного мистецтва». Арно говорив, що лише тоді був щасливий – вся подальша слава, нагороди і визнання не змогли затьмарити спогадів про зустрічі з Кокто і Майолем, про знайомство з Деметрою Мессалой, про дружбу з Пікассо…

Арно подобалися класичні образи, однозначна, зрозуміла краса, його зачаровували античні статуї. На відміну від своїх приятелів-модерністів, він мріяв відродити академічну скульптуру, більше того – вивести зразки високої класики на вулиці, зробити їх частиною міського простору.
Повернувшись у Німеччину, він почав втілювати свої ідеї в життя. Замовників у нього було чимало. Пам’ятники полеглим у Першій світовій, скульптури для церков і громадських будівель, численні портрети, і, нарешті, дві величні статуї для Олімпійських ігор в Берліні. Прекрасно складені атлети з гармонійними, але безпристрасними особами втілювали собою той ідеал, про який мріяли ідеологи німецького нацизму.

Пам’ятники учасникам Першої світової війни.

Через півтора року Брекеру подзвонив Альберт Шпеєр – головний архітектор Гітлера, який працював над проектом Рейхсканцелярії. Він повідомив, що Брекер повинен за тиждень підготувати моделі для скульптур, яким буде прикрашено будівля Рейхсканцелярії. «Фюрер вибрав вас!» – почув Брекер і… не знайшов у собі волі відмовитися.

Суворі арійські воїни Брекера.

Так Арно Брекер почав працювати на уряд нацистської Німеччини – і йому сподобалося. За свідченнями сучасників, він часто носив нацистську форму, прикрашену значками і медалями, якими щедро нагороджував його фюрер. Таке становище дозволяло Брекеру захистити від уваги гестапо свою кохану, чиє походження було не просто «недостатньо арійський» – Деметра Месалу була грекинею з, імовірно, єврейськими коренями. Щоб догодити замовникам, він створював все більш і більш монументальні образи, буквально надлюдей – колосів з бугрящимися м’язами і суворими поглядами.

Праворуч – скульптурний портрет Гітлера.

Створив він і декілька бюстів Гітлера (але той був не в захваті). Коли почалася війна, Брекера визнали національним надбанням Німеччини, що звільняло його від військової служби – такий талант був дуже цінний для Рейху. У листопаді 1940 року він особисто зустрічався з наркомом закордонних справ СРСР В’ячеславом Молотовим, який намагався переманити його в СРСР, де скульптор міг би присвятити себе радянської монументальної пропаганди – Сталін виявився великим шанувальником робіт уславленого нацистського скульптора. Після війни Брекера знову покликали в СРСР, на що він відповів: «Мені вистачило і одного диктатора». Наступні десятиліття ім’я Арно Брекера в СРСР було під забороною.

Аполлон і Дафна.

Разом з Гітлером Брекер відвідував Париж – там же в 1942 році відбулася його персональна виставка.
У майстернях Брекера працювали військовополонені – щоб улюбленець фюрера встигав як можна швидше постачати все нових і нових кам’яних гігантів. І тут необхідно згадати про тій стороні життя Брекера, яку він старанно приховував від своїх замовників-нацистів.

Брекер став офіційним скульптором нацистської Німеччини.

У Парижі в Брекера був будинок, де він зберігав роботи художників «дегенеративного мистецтва» – тих, чия творчість була під забороною в Німеччині. Стіни французької резиденції Арно Брекера були обвішані полотнами Вламінка, Леже, Пікассо… Брекер цінував давні зв’язки, майже відкрито втручався, коли друзям щось загрожувало. У числі врятованих ним, наприклад, єврейка і комуністка Діна Верні – модель Майоля, надалі відома меценатка, допомагала і російським художникам. Коли комуніст Пікассо опинився під загрозою арешту, Брекер наполіг на зустрічі з комендантом Парижа і особисто заручився його підтримкою, щоб вирвати одного з лап нацистів, а коли всі аргументи виявилися марні, як би ненароком обмовився, що фюрер за сніданком говорив про аполітичність художників. Важко сказати, скільки людей було в «списку Брекера», але саме це врятувало його самого.

У 1950 році денацификационный суд визнав Брекера «супутником» нацистського режиму – але не військовим злочинцем. Він виплатив невеликий штраф і зобов’язався безкоштовно зробити фонтан для рідного міста в якості компенсації, про що, правда, благополучно забув. Арно Брекер зберіг і стан, і свободу, і можливість далі працювати. Дуже швидко він сформував нову армію замовників, куди увійшли і члени німецького уряду, і фінансисти, і представники єврейської діаспори. Він створив портрети поета і драматурга Жана Кокто і його улюбленого актора Жана Маре. Брекер після війни зблизився і з Дали – позував для прекрасного бронзового портрета, дуже деталізованого й одухотвореного.

Брекер дожив до об’єднання Німеччини і помер в 1991 році – майже ровесник століття. Він говорив, що не розкаюється ні в одному своєму рішенні, ні в одному своєму вчинку, адже все, що він робив, було заради мистецтва. Безліч його робіт збереглось (в тому числі завдяки зусиллям його другої дружини), але експонувати їх було проблематично з-за співпраці Брекера з нацистами, і тільки в 2006 році спадщина Брекера було представлено широкій публіці.

Багато скульптури Арно Брекера пережили Другу світову війну.

Текст: Софія Єгорова.