Руйнівний слід в історії людства залишили не тільки війни і стихійні лиха – землетруси, повені, урагани. Величезними спустошеннями «відзначилися» пандемії та епідемії чуми. Хвороба, іменована чорною смертю, чорним мором, моровою виразкою, злий лихоманкою не раз здійснювала руйнівні набіги на нашу планету. І кожен раз число її жертв обчислювалася мільйонами людей.
Як епідемія чуми проникла в Росію в 1770 році
Епідемію чуми 1770−1772 років, яка лютувала в Москві, називають останньою масштабною спалах цієї небезпечної хвороби./Фото: avatars.mds.yandex.net
За що дійшли до нас джерел, перша пандемія «чорної смерті», що охопила багато країн, виникла в VI столітті в Єгипті («Юстиниановая чума»). Спалахи цього жахливого повального захворювання періодично повторювалися на різних континентах. Не чума обійшла стороною і руські землі, кілька разів відвідавши їх протягом XIII-XIV століть. Тоді постраждали Новгород, Псков, Київ, Смоленськ, Чернігів. Але найбільший «урожай» морова виразка зібрала в Москві у 1770-1771 роках, під час царювання Катерини II.
Можна сказати, що чума в’їхала в Першопрестольну на солдатських багнетах. В ході війни з Туреччиною російські частини, які опинилися на території Молдавії, де тоді лютувала чума. В похідного життя немає часу на особисту гігієну; на біваку, як правило, панують скупченість і антисанітарія. Так солдати і офіцери ставали «транспортом» для бліх-носіїв чумної палички. Переносниками зарази ставали також трофеї й іноземні товари. Чума швидко поширилася по Україні, захопила Брянщину і Тверську область, а в грудні 1770-го перші її ознаки виявилися у поранених в московському госпіталі на Введенских горах.
Які заходи вживала влада, щоб локалізувати поширення чуми
Генерал-поручик Петро Єропкін./Фото: pbs.twimg.com
Московський губернатор Петро Салтиков розпорядився проводити всі відомі на той час дезінфекційні заходи: обкурювати приміщення ялівцевим димом, спалювати речі померлих, обробляти оцтом гроші і предмети побуту. Проте дієвих результатів це не принесло, і в березні 1771 року розпорядженням імператриці всі повноваження по боротьбі з чумою були передані генерал-поручику Петру Єропкіну.
Але найбільш значимий внесок у ліквідацію епідемії вніс опальний до того моменту фаворит Катерини II граф Григорій Орлов, який отримав від імператриці необмежені повноваження.
Крім здійснення традиційних знезаражувальних заходів, з його ініціативи у столиці почали діяти санітарні загони, що забезпечують евакуацію хворих і поховання померлих у спеціально відведених місцях. Гвардійці Орлова припиняли мародерство і торгівлю пожитками померлих, не допускали значних скупчень людей. Вулиці очищалися від померлих людей, їх майно та будинки спалювалися. Осиротілих дітей направляли в особливий притулок.
Генеральний сухопутний госпіталь./Фото: pbs.twimg.com
На околицях і за межею міста були засновані спеціальні карантинні лікарні. Лікарям поклали подвійне платню. Добровільно звернулася за допомогою при виписці видавалося солідне грошове і речове посібник. Громадянам, приховував хворих, загрожувала вічна каторга, а ось донесшие на таких матеріально заохочувалися. Закрилися всі фабрики, вітальні двори і торгові ряди регулярно окуривались ялівцем. Особлива увага приділялася стану богаділень і їх мешканців. Всього на заходи по локалізації чуми з казни було виділено 400 тисяч рублів.
Чому москвичі повстали і вбили архієпископа Амвросія
Архієпископ Московський Амвросій./Фото: avatars.mds.yandex.net
Незважаючи на титанічні зусилля влади, смертельна недуга здавав свої позиції досить повільно. У відчаї люди були готові на будь-які безумства. Охопила Москву істерія вилилася в низку трагічних кривавих подій, які отримали назву «Чумний бунт».
У вересні почали проводитися стихійні молебні перед іконою Боголюбської Божої Матері, яка була встановлена на стіні у Варварських воріт Китай-міста. Це сталося після того, як хтось розпустив слух про нібито віщому сні, в якому Богородиця поскаржилася на те, що біля її образу не возжигаются свічки і не правляться молебні. Господь за це вирішив покарати віровідступників, обрушивши на них кам’яний дощ, але за молитвами Заступниці пом’якшив покарання, наслав моровицю.
Правлячий архієрей Амвросій (Зертис-Каменський) категорично проти цього. Служіння молебнів у не призначеному для цього місці простими мирянами, тобто людьми, одягненими у священицький сан, він назвав безбожних позорищем. Крім того, Владика Амвросій побоювався, що збіг до ікони натовпів народу може сприяти подальшому поширенню епідемії. Тому він прийняв рішення перенести святий образ в розташовану неподалік церква Кира та Іоанна, а ящики для пожертвувань опечатати і передати в сирітський будинок.
Дізнавшись про це, Єропкін розпорядився змінити цільове призначення грошей, направивши їх на боротьбу з чумою. З’явився у скриньки з грошима військовий караул спровокував народ на бунт. У натовпі лунали вигуки про те, що грабують Богородицю. Озброєний дрекольем і камінням люд напав на військових. Кричали, що у всьому винен Амвросій. Бажаючи зігнати на ньому злість і відчай, народ кинувся до оселі архієпископа в Чудовому монастирі. Попереджений Амвросій втік в Донський монастир, однак врятуватися йому не вдалося: розлючені бунтівники витягли його з церковного вівтаря, де архієпископ намагався втекти, і до смерті забили киями.
Як вдалося придушити повстання, і хто поніс покарання за «богомерзкое позорище»
Після придушення повстання для наведення порядку уряд направив у Москву війська під командуванням Григорія Орлова./Фото: pbs.twimg.com
Заколотники не обмежилися погромом монастиря і вбивством архієпископа. Бунт покотився по Москві, виплеснувся на вулиці. Проти кількох тисяч вбитих городян влади могли виставити всього 130 гвардійців. Тому після того, як мирно домовитися з бунтівниками не вдалося, в хід пішли гармати. Кілька сотень людей загинули 250 осіб були заарештовані, інші втекли. Слідство у справі про заколот і вбивство архієпископа Амвросія не змогло виявити конкретних винуватців заворушень. Однак для острашки бунтівників суд «призначив» винних. Чотирьох засудили до повішення, до шістдесяти підсудним застосували вирізання ніздрів, публічне биття батогом, посилання на каторжні роботи. Близько півтори сотні людей були відпущені на свободу.
Чумний бунт (акварель Ернеста Лисснера, 1930-ті роки)./Фото: nzherald.co.nz
Процес над бунтівниками став поворотним моментом в судовій практиці держави Російського. До цієї події існував негласний мораторій на смертну кару, введений під час правління Єлизавети Петрівни. Але «Чумний бунт» був настільки кричущим злочином, спрямованим проти священства, а значить, проти Бога, що Катерина II зважилася на повернення вищої міри покарання.
До речі, багато хто до цих пір не можуть однозначно сказати, ким був червоний маршал Котовський – революціонером або банальним злочинцем?
Thanks!
Our editors are notified.