Як Наполеон Бонапарт намагався стати російським прапорщиком і інші іноземні правителі, які відслужили в армії Росії

Здавна на російську службу надходили офіцери з усіх кінців Європи. Вектор прийняття іноземців у власну армію поставив Петро Перший, хоча заморських добровольців у Росії любили і до нього. Активно продовжувала петровську політику Катерина II, намагаючись забезпечувати імператорську армію найбільш кваліфікованими та ефективними кадрами. Іноземні добровольці внесли серйозний внесок у становлення обороноздатності Росії, розвиток економіки, індустрії. І були серед них не тільки талановиті військові, але й перші особи іноземних держав, для яких військовий досвід в російській армії було справою честі.

Президент Фінляндії Карл Густав Маннергейм та його високі заслуги в царській армії Росії

До своєї політичної кар’єри Маннергейм пройшов безліч полів битв в рядах російської армії./Фото: shkolazhizni.ru

Відомий військово-політичний діяч Фінляндії Карл Маннергейм відомий своєю антиросійською позицією у період радянсько-фінської війни. Але був у його біографії і абсолютно протилежний досвід. Його попередники з покоління в покоління були прихильниками проросійської політики і так чи інакше пов’язували свою діяльність з Росією.

Карл обрав шлях професійного військового, закінчивши з відзнакою Петербурзьке Миколаївське кавалерійське училище. З 1891-го Маннергейм проходив військову школу в рядах Кавалергардського полку, а в 1897-му його перевели в конюшенну частина придворного полку. Йому призначили 300-рубльовий оклад і виділили казенні квартири в Санкт-Петербурзі і Царському Селі. На початку 1902-го по протекції генерала Брусилова Маннергейм перевівся в офіцерську кавалерійську школу, а ще через рік його зарахували в Петербурзьке офіцерське кавалерійське училище. Так легендарний фінський фельдмаршал і став командиром зразкового ескадрону.

Далі були успіхи на Далекому Сході в ході російсько-японської війни і розвідроботу в Маньчжурії. У лютому після зіткнення з японським ескадроном Маннергейм дивом залишився живий завдяки допомозі свого жеребця. Після повернення в Санкт-Петербург Карлу Густаву довіряють посаду командира базувалася у Варшаві Окремої гвардійської кавалерійської бригади, де він і зустрів Першу світову. У 1914-му він відзначився в обороні польського Красника, звернувши у втечу значні ворожі сили і взявши в полон понад 250 австрійців. Наступним успішним кроком стала операція по прориву з щільного оточення під селом Грабука. Свої орієнтири Маннергейм змінив з приходом більшовиків, коли після арешту офіцерів з його частині він покинув російську армію і повернувся у вже незалежну Фінляндію.

Сербські королевичі Карагеоргиевичи, одержували військовий досвід в Росії

Олександр Карагеоргієвич, представник правлячої сербської династії./Фото: slovoslovlje.org

Спадкоємці Косівського заповіту Карагеоргиевичи правили Сербією з 19 століття. Старший син засновника княжого роду Карагеоргия служив поручиком у російської гвардії. Справу батька продовжив і Георгій Карагеоргієвич, отримавши досвід служби в Преображенському полку російської армії. Військової справи в Росії вчився і князь Олександр, молодший син Карагеоргия. Після повернення в 1839-му в Сербію його направили в Головний штаб сербської армії. І, до речі, освіта регулярної сербської армії спиралося на російський військовий досвід, отриманий під час проходження служби.

Генерал російської служби і учасник Наполеонівських воєн Леопольд I, що став королем Бельгії

Бельгійський монарх Леопольд Перший./Фото: img-fotki.yandex.ru

Головний тріумф Леопольда Сакс-Кобург-Готського прийшов до нього разом з довіреною бельгійським престолом. Але до цього моменту майбутній король пройшов непростий шлях становлення військового в рядах російської армії, куди він потрапив завдяки сімейним зв’язкам. Леопольд був братом дружини російського спадкоємця князя Костянтина Павловича. З дев’ятирічного віку майбутній бельгійський правитель перебував у лавах Лейб-Гвардії Ізмайловського полку, в якому до 1803 році став генерал-майором. При цьому рідного Кобурга Леопольд не залишав. Але попереду його чекало участь у гремевшей загальноєвропейської війни після сходження на трон Наполеона.

В 1805-му Леопольд в імператорській свиті стоїть під Аустерліцем, а у 1807-му бере участь у важкій битві під Фридландом. Пізніше в чині бригадного командира він відзначився у битвах під Лейпцигом, Кульмом, Фер-Шампенуазом, зустрівши фінал війни вже генерал-лейтенантом і командиром дивізії. А в липні 1831-го генерал російської армії Леопольд Сакс-Кобург-Готський в королівській короні приносить присягу народу Бельгії.

Грузинські царевичі у воєнних кампаніях Російської імперії

Вахтанг VI, у свиті якого в Росію прибутку грузинські царевичі-добровольці./Фото: upload.wikimedia.org

З-за непростої політичної ситуації на початку 18 століття в Картлі грузинський цар Вахтанг VI виїхав у супроводі численної свити в Росію. Уряд Російської імперії визначило всім членам царського оточення гідне утримання, завдяки чому більшість приїхали мали можливість служити в тутешній армії. Серед осілих грузин виявилися царевичі Панас і Георгій Багратионы – молодший брат царя Вахтанга і син монарха. Вже з 1720 року грузинські царевичі брали найактивнішу участь в безлічі військових кампаній. Афанасій дослужився до генерал-аншефа, а в 1761-му був призначений московським комендантом. Цей чин був у підсумку присвоєно і його племіннику Георгію, який відзначився у російсько-шведській війні.

Як Наполеон ледь не став російським прапорщиком

Молодий Наполеон Бонапарт./Фото: turkcetarih.com

До кінця XVIII століття російська армія могла поповнитися вельми перспективним офіцером, який в майбутньому став одним з найкращих світових полководців. Коли молодий генерал-корсиканець подав прохання про зарахування в імператорську армію Росії, ніхто і не припускав, що через 15 років він піде на Росію з війною.

У серпні 1787 року чергова російсько-турецька війна обіцяла затягнутися. Російські підрозділи на кордоні були нечисленними і неготовими до наступальної операції, турецька армія також не відрізнялася достатньою підготовкою і потужним озброєнням. Росія користувалася вже відпрацьованою стратегією набору іноземних фахівців – європейських військових офіцерів. Цей вектор був заданий Петром Першим, але максимальне число іноземців перебували на російській службі в кінці 18 століття. При Катерині II в сухопутних військах і на флоті служили німці, французи, іспанці, англійці.

У 1788 році імператриця доручила генералу Заборовському організувати новий набір іноземців на государеву службу для участі в російсько-турецьких кампаній. Причому наголос робився на південноєвропейських офіцерів – войовничих албанських, грецьких і корсиканських добровольців, які мають досвід зіткнень з османцами.

Корсиканська дворянин Наполеона Буонапарте, закінчив Паризьку військову школу, намірився йти по військовому шляху. Його мати рано залишилася вдовою і жила дуже бідно, з-за чого відправляв їй свою платню Наполеон існував буквально впроголодь. Таке становище і штовхнуло честолюбного лейтенанта-артилериста подати прохання про службу в російській імператорській армії. Участь у російсько-турецьких битвах іноземцям гідно оплачувалася, тому Наполеон планував добре розжитися. Але незадовго до цього російське уряд постановив занижувати військове звання надходять на службу іноземних офіцерів. Така картина не влаштовувала амбітного француза, і він навіть намагався вплинути на ситуацію при особистій зустрічі з Заборовським, що відповідає за добровольців. Але назустріч невідомому французу ніхто йти не став, і на цьому спроби стати російським офіцером Наполеон Бонапарт завершив.

Адже буквально одна помилка могла коштувати кожному правителю престолу, честі і навіть життя.