12 січня 1943 року радянськими військами була розпочата деблокирующая ленінградська операція «Іскра». Після потужного артилерійського вогню пішли в атаку ударні загони Волховського і Ленінградського фронтів, 2-а, 67-а армії. До 18 січня блокада Ленінграда була прорвана, що стало переломним моментом у великій битві за місто. Але сьогодні все частіше звучить думка, що ціна цієї перемоги виявилася занадто велика.
Поки тримається Ленінград – тримається весь фронт
Радянські розвідники в перший день «Іскри»./Фото: s00.com
На початку 1943 року положення взятого в кільце німцями Ленінграда виглядало дуже складним. Ленінградський фронт і Балтійський флот залишалися ізольованими від інших червоноармійських сил. У 1942 році здійснювалися спроби розблокувати місто допомогою наступальних Любанського і Синявинской операцій. Але ніяких успіхів ці дії не принесли. Території між Волховського і Ленінградським фронтами займали гітлерівські частини. На вулицях другий радянської столиці, як і раніше рвалися снаряди і бомби, гинули люди, руйнувалися будівлі. Місту постійно погрожували авіанальоти і артилерійські обстріли. У результаті високої смертності, евакуацій та армійських закликів населення Ленінграда за рік зменшилася на 2 млн осіб і становила лише 650 тисяч.
Відсутність сухопутного сполучення з підконтрольною територією СРСР викликало серйозні труднощі з підвезенням палива, сировини для підприємств, продуктів харчування та предметів першої необхідності для цивільних. В таких умовах необхідно було діяти швидко і результативно. Втрата Ленінграда означала б моральний крах усього фронту. Тому командування прийняло рішення готуватися до наступу. 2 грудня 1942-го була затверджена наступальна операція «Іскра».
Прорив – справа честі
Бійці Волховського фронту в наступі під час прориву блокади Ленінграда./Фото: skurkis.com
До участі в «Іскрі» планувалося залучити Ленінградський і Волховський фронти, які поділяв примикає до Ладозькому озеру коридор в 15 км. Загальний контроль операції від Ставки покладався на Маршала Ворошилова і на той момент ще генерала армії Жукова. До речі, звання маршала він отримав у розпал «Іскри». За групою Волховського фронту закріплювався головний удар у напрямку селища Синявино з проривом фашистської оборони і з’єднанням з Ленінградської групою. Остання, у свою чергу, повинна була наступати назустріч, прориваючи оборону по лінії Дубрівка – Шліссельбург.
Всі дії забезпечувалися авіаційної підтримкою повітряних військ, а артилерійської – з боку Ладозької військової флотилії спільно з Балтійським флотом. Загальна кількість учасників операції «Іскра» становило понад 300 тисяч осіб живої сили, до 5 тисяч гармат, понад півтисячі танків і 800 літаків. Військово-автомобільний шлях з озерного льоду і перевалочні прибережні бази прикривалися від ймовірних ударів люфтваффе сполуками Ладозького ППО.
Особливу увагу до підготовки в умовах підвищеної секретності
Схема операції «Іскра». /Фото: mtdata.ru
Підготовка до проведення операції «Іскра» велася з грудня 1942-го по початок січня 1943-го. Всі задіяні угруповання були стовідсотково укомплектовані особовим складом, необхідною кількістю бойової техніки, знарядь і боєприпасів. Залучені інженерні війська звели безліч колонних шляхів та переправ, що призначалися для перекидання підкріплень. У ході підготовки особлива увага приділялася навчанню військовослужбовців. Активно велася повітряна розвідка з фотозйомкою, що дозволяло складати максимально точні карти. При цьому робота йшла в умовах підвищеної секретності.
Рокіровка частин проводилася лише в нічний час доби або в поганих погодних умовах, що забезпечувало безпеку від можливого виявлення радянських угруповань ворожою авіацією. Розвідка була активізована по всій прифронтовій лінії, ворог не повинен був розгадати наміри радянського командування. Так і обізнаних про самому плані операції було небагато, «Іскра» розроблялася суворо обмеженим колом штабних працівників. Але в січні 1943-го, незадовго до початку наступальної операції, противнику стало відомо про повну готовність радянських військ до атаки. Але відомості про час і місце проведення операції до останнього моменту залишалися для гітлерівського командування загадкою. 10 січня 1943 року, перед початком «Іскри», в місцевий штаб прибув Жуков, який побажав особисто переконатися в достатній готовності на всіх рівнях. Жукова ознайомили з положенням справ в ударних арміях, за його наказом усунулися останні виявлені недоробки. В ніч на 11 січня 1943 року війська зайняли вихідні позиції.
Масштаби битв і перелом фронту
Захоплені після прориву трофеї./Фото: waralbum.ru
Загриміли найпотужніші бої. На кону у Червоній армії стояв не тільки найбільший радянський місто, але й честь усього фронту. Не можна було здаватися і німцям. Після складних атак і неймовірних втрат опівночі 18 січня радиодиктор оголосив, що військова блокада прорвано. Ленінградські вулиці і проспекти накрило загальне тріумфування. Не стримуючи емоцій, ленінградці невпинно дякували військових за прорив блокади. Звичайно, досягнутий результат загальновійськових масштабах виглядав досить скромно, адже ширина утвореного коридору становила від сили 11 км. Основна суть полягала в символічному значенні прориву. Покращився і матеріально-технічне постачання міста. Оперативно були прокладені нова залізнична лінія, автомагістраль і кілька переправ через Неву. Вже 7 лютого Фінляндський вокзал зустрів перший поїзд з так званої «Великої Землі».
У Ленінграді почали діяти загальнодержавні норми продовольчого постачання, що різко поліпшило життя ленінградців і положення військ Ленінградського фронту. Після прориву в ході операції «Іскра» зникла можливість штурму міста німецькими військами – вогнева ініціатива по Північно-Західному напрямку остаточно відійшла радянським військам. Таке положення справ дозволило не просто розвивати досягнутий успіх, але й здійснити більш масштабний наступ, повністю снявшее блокаду Ленінграда. Спільні військові втрати в операції «Іскра» з 12 по 30 січня склали більше 33 тисяч убитими, понад 4 десятків танків, понад 400 гармат і мінімум 40 літаків. Окремі історики заперечують офіційні дані, приводячи багато разів більші цифри. Майже 20 тисяч бійців і командирів удостоїлися високих нагород, а 25 осіб отримали звання Героя Радянського Союзу.
А ці факти про війну трохи змінять звичну нам картинку.
Thanks!
Our editors are notified.