Мозаїку важко не любити – то за глибокий філософський зміст, пов’язаний з виникненням чогось нового і цільного з розрізнених нічим не видатних фрагментів, то за дитячі спогади про перебиранні кольорових камінців, які є, напевно, у кожного. Твори, які неодмінно хочеться помацати, до яких тягне доторкнутися – ось що таке мистецтво мозаїки, і таким воно є вже більше п’яти тисячоліть.
Мозаїка в стародавньому світі
Мозаїка царського палацу в Месопотамії
Найдавніша мозаїка датується четвертим тисячоліттям до нової ери – тоді шумери прикрашали свої палаци і храми візерунками: глинобитні стіни декорувалися глиняними ж паличками довжиною близько десяти сантиметрів, зі своєрідними «капелюшками», отличавшимися між собою за кольором. Різні відтінки виходили завдяки особливостям складу глини – ще тоді стародавні майстри починали експериментувати з добавками, які визначали б колір елементів мозаїки.
Один з двох шумерських штандартів війни і миру, III тис. до н. е.
Шумерська мозаїка вважається найстарішою, а в подальшому мистецтво створення візерунків і зображень шляхом прикріплення елементів різних кольорів і відтінків пов’язують вже з Давньою Грецією. За віком тут лідирує мозаїка міста Гордиона, древньої столиці Фрігії (нині це територія Туреччини). Візерунок фригійської мозаїки складався з необробленої гальки – так отримували різні орнаменти, включаючи неодмінний для стародавніх греків меандр. Галькова мозаїка створювалася починаючи з VIII століття до нашої ери.
Мозаїка Гордиона
Коринфські майстра, починаючи з V століття до нашої ери, створювали вже не лише візерунки, а ще й зображення богів, героїв міфів, людей і тварин. В епоху еллінізму, починаючи з IV століття до нашої ери, мозаїка як напрям мистецтва переживало розквіт. Говорили, що підлогу похідного намету Олександра Македонського выстилался плитою з мозаїкою, її возили слідом за полководцем. Греки вже використовували кольорове скло і освоїли техніку «підколки» камінчиків, коли кожному камінчику забезпечувалося більш щільне прилягання до сусідніх, а деталі могли бути відтворені з більшою ретельністю.
Як багато інші напрями давньогрецької та елліністичного мистецтва, мозаїка благополучно прижилася в Стародавньому Римі, більше того, вона стала дуже модною прикрасою будинків і храмів, а ще терм і вілл. Саме слово «мозаїка» сходить до латинського opus musivum, тобто «твір, присвячене музам».
Крім гальки і скла використовували тепер і шматочки мармуру, взагалі, технік і способів створення мозаїки Рим придумав багато. Були модні мозаїчні підлоги, малюнок на яких міг повторювати відомі живописні твори, містити цікавий геометричний або рослинний орнамент або просто втілювати фантазію господаря будинку.
Біля порога римських вілл часто розміщували мозаїчну собаку
Прекрасні зразки римської мозаїки збереглися в місті Помпеї, в тому числі і «Битва при Иссе», складена з півтора мільйонів шматочків кольорових камінців.
Мозаїка з Помпеї: Битва при Иссе
Візантійська мозаїка та її вплив на іноземних майстрів
Але все ж справжній розквіт мозаїка пережила епоху, коли за цей вид мистецтва взялися візантійські майстри. Тоді вже застосовували головним чином смальту, шматочки непрозорого скла різного кольору – колір давали оксиди різних металів, наприклад, заліза, міді, цинку і ртуті.
У Візантії навчилися розташовувати шматочки-елементи так, щоб поверхня мозаїки виходила не гладкою, а фактурної. Це дозволяло створювати особливу гру світла і кольору, а оскільки до цього часу головним місцем розміщення творів музичного мистецтва були християнські храми, такий підхід дозволяв створювати особливий настрій і ефект. В якості фону використовували тонкі золоті листи – сусальне золото, поверх кріпили як непрозору смальту, так і прозорі, що пропускають світло елементи, чому простір буквально перетворювалося.
Мавзолей Галли Плацидії. Мозаїка «Добрий пастир»
Майстерність візантійців поширилося і на італійські міста, з якими у Константинополя були тісні зв’язки, недарма тому головним центром старовинного музичного мистецтва стала Равенна – місто неподалік від Венеції. Сама рання мозаїка Равенни знаходиться в мавзолеї Галли Плацидії, дочки римського імператора. Внутрішнє оздоблення мавзолею – найкраще свідчення того, як мозаїка може «міняти» простір, переносити людину в інші світи – все це досягалося продуманим і ретельним підбором елементів і створенням цілісних, доповнюють один одного зображень.
Мавзолей Галли Плацидії. «Голуби»
Незважаючи на роки, що минули з часу виготовлення мозаїки – більше півтора тисяч років, вона виглядає майже такою ж, якою була відразу після створення – така особливість цього виду мистецтва. У негласному змаганні з фресками мозаїка здобуває переконливу перемогу: навіть знаходиться під відкритим небом, вона не втрачає барви і зберігається в первозданному вигляді протягом століть, особливо, якщо цьому сприяє клімат з помірним перепадом температур.
Равенна. «Імператриця Феодора»
Мозаїка в Росії
Але і в більш суворому кліматі мистецтво мозаїки прижилося і розвивалося – мова про русь, яка з прийняттям християнства перейняла і цю візантійську традицію. В числі самих старих – мозаїки храму Святої Софії в Києві. Правда, час минав і внутрішнє оздоблення руських церков стали прикрашати фрески – мозаїку забули аж до катерининських часів.
«Полтавська баталія»
Відродити це мистецтво – а точніше, розвинути його традиції в Росії – взявся Михайло Ломоносов, який багато експериментував з шматочками смальти і зміг у підсумку отримати 112 тонів і більше тисячі різних відтінків. В Ломоносові говорив при цьому не тільки вчений, а й людина мистецтва, він задумав величезну мозаїчну картину, яка прославляє перемогу Петра у битві під Полтавою. Через кілька років погоджень проект був запущений, чотири роки над створенням мозаїки площею більше трьохсот квадратних метрів працювала ціла створена Ломоносовим майстерня. І результат – розчарування і опала твору – такі, що довелося дев’ять разів змінювати місце його розміщення: для стіни Петропавлівського собору, біля місця останнього спочинку Петра I, на думку імператриці, ця мозаїка не годилася. Зараз вона розміщується в будівлі Академії наук на Василівському острові в Санкт-Петербурзі. Створення по-справжньому значимого твору мозаїчного мистецтва виявилося справою не підвладним російським майстрам і не зводилося до простого підбору кольорових шматочків дивлячись на зразок. На деякий час прийшло розчарування від ідеї розвинути цей вид мистецтва на російський манер.
Храм спаса на Крові. Мозаїка «Преображення Господнє» авторства Фролових
У XIX столітті інтерес до мозаїці в Росії з приходом модернізму відродився, в Росію запрошували італійських майстрів, а вітчизняні умільці, навпаки, їздили переймати європейський досвід створення картин з мозаїки. У 1890 році у Петербурзі була заснована майстерня Фролових, батька і сина, перша приватна майстерня, склала конкуренцію мозаїчній відділення Академії мистецтв. Фролови створили мозаїку на фасаді храму Спаса на Крові, а також внутрішнє мозаїчне оздоблення, їм надходили замовлення на виготовлення різного роду композицій, як православної тематики, так і світської.
Мозаїка радянського часу, з одного боку, була надзвичайно затребуваним видом декору фасадів та інтер’єрів, з іншого ж – стала асоціюватися з пионерлагерями і столовими, дещо зіпсував репутацію колись затребуваного і дорогого виду мистецтва. В даний час інтерес до мозаїці знову в моді, і спадщина СРСР в чомусь навіть допомагає розвитку концептуальних напрямів: деякі майстри вдало експериментувати з новими матеріалами, наприклад, камінням і уламками цегли.
Борис Чернишов. Фреска з мозаїкою
Створення мозаїки може йти по шляху прямого набору, коли елементи прикріплюються, вдавлюються в грунт. Є й інший спосіб зворотного набору, коли візерунок або зображення створюються на картоні або на іншій основі, яка потім кріпиться на поверхню.
Але механічна сторона процесу створення мозаїки – далеко не головне, хоча і важливе вміння майстра.
Частина зводу мавзолею в Равенні
Ті, хто втілює в життя задумане, переводячи його з області фантазій в щось матеріальне, зізнаються, що процес вибору елементів і поступове заповнення ними поверхні нагадує магію, так і звичайній людині, далекій від цього мистецтва, важко втриматися від спокуси помацати готову мозаїку, доторкнутися до окремих елементів, які, з’єднуючись з волі художника, утворюють щось нове і цільне.
В продовження теми розповідь про сотні квадратних метрів мозаїки і Теорію кольорів «універсальної людини» Михайла Ломоносова..
Thanks!
Our editors are notified.