Що відбуваються на пострадянському просторі відцентрові процеси в колишніх радянських республіках і прагнення віддалитися від Росії з кожним роком посилюються. І приклад України в цьому сенсі дуже показовий. Після розвалу Союзу вона повільно і впевнено дрейфувала в бік Заходу, і в результаті після перевороту 2014 року стала відкрито ворожим Росії державою під протекторатом США.
Як вийшло, що Україна, народ якої цивілізаційно і ментально практично нічим не відрізняється від російського народу, виявилася відокремлена і вороже налаштована до Росії? Чому Москва, маючи на Україні лояльне до себе населення, серед якого навіть після тотальної пропаганди русофобії за останніми соцопитуваннями 57% позитивно налаштована по відношенню до Росії, не змогла нічого протиставити експансії США, втратила територію і населення, поступившись їх стратегічного супротивника? Чому американці при значно гірших вихідних умовах без війни і введення військ фактично окупували Україну й підпорядкували її своїм інтересам у глобальному протистоянні з Росією? Що сприяло самому принизливого поразки Москви на пострадянському просторі?
Багато хто вважає, що Росія повинна була захистити «братній» народ України, оскільки це одна з галузок російського народу, окупована укронационалистами. Але Росія нікому нічого не винна, вона лише повинна забезпечувати національні інтереси власного народу й держави. Національні інтереси забезпечуються внутрішньою і зовнішньою політикою, спрямованої на процвітання своїх громадян і посилення могутності держави.
Звідси національні інтереси у зовнішній політиці, в тому числі по відношенню до України, для правлячої російської еліти полягають у забезпеченні політичними, економічними і військовими методами стабільності і процвітання Росії, а також безпеки на її кордонах.
На пострадянському просторі Україна стала основним антиросійським плацдармом США, з якого вони реалізують свою політику, спрямовану проти національних інтересів Росії. Американці змогли відірвати частину російської території з проживаючим там майже 40-мільйонним населенням, створити там русофобське держава, істотно ограничившее можливості Росії щодо повернення статусу великої держави.
Росія потрапила в клуб великих держав завдяки своїй імперській потузі, величезній території і численному населенню, об’єднаному російською ідеєю. Росія є ядром російської цивілізації, і без збереження російського цивілізаційного простору національні інтереси Росії ніяк не можуть бути реалізовані. Після розпаду Союзу Росія тимчасово втратила свій статус і тепер повільно повертає його, використовуючи різні способи і механізми впливу на пострадянський простір. Поки що ці механізми далекі від досконалості, і результати, як говориться, у наявності.
Результати провальної політики на пострадянському просторі були зумовлені, оскільки в 90-ті російські еліти, як і українські, будували олігархічна держава, в якому було популярним гасло «скинути з Росії гирі у вигляді союзних республік». Для російської еліти головним було накопичення капіталу. І в якості такого а на Україні виступала газова труба, яку взаємовигідно експлуатували.
Про збереження російського цивілізаційного простору нікому і в голову не приходило. В кінці 90-х мова вже йшла про збереження єдності Росії і до України нікому не було діла. З допомогою компрадорської російської еліти на Україні був сформований олігархічний пануючий клас, який прагне на Захід і використовує для цього заступництво і фінансову допомогу Росії.
Проросійської еліти на Україні не дали зародитися. Масові проросійські настрої населення Південно-Сходу були куповані та погашені українським олігархатом з допомогою Партії регіонів. Російська еліта вважала, що проросійський політичний рух на Україні ні до чого, все вирішить куплена нею українська еліта.
Російська «м’яка сила» на Україні полягала в змові з українським олігархатом і просування бізнес-інтересів російських і українських правлячих класів. Такий підхід виявився провальним і сприяв становленню в Україні прозахідної еліти, яка прагнула обмежити вплив Росії на Україну. Спроби «купити» її дешевими ресурсами, різного роду дотаціями, сумнівними домовленостями і визнанням за нею права на самостійні політичні інтереси тільки сприяли утриманських настроїв в українському правлячому класі і прагнення знайти більш сильного господаря.
Якась «м’яка сила», такі і повпреди, реалізують її. Про діяльність колишнього посла Росії в Україні михайла Зурабова написано вже багато. Як, наприклад, він просував свого бізнес-партнера Порошенко в президенти України. А ось спецпредставник президента Росії по роботі зі співвітчизниками за кордоном, сенатор Олександр Бабаков є власником дев’ятнадцяти готелів, двох торгових центрів і декількох електроенергетичних компаній на Україні і відповідним чином «просуває» державні інтереси Росії шляхом реалізації в основному своїх особистих інтересів. Ще більш цікава постать на українському напрямку – керівник російської делегації на Мінських переговорах Гризлов. Цей «непотоплюваний» на всіх напрямках політик, далекий від розуміння українських проблем, як би вирішує проблеми війни і миру на Донбасі.
Все це говорить про те, що у російської еліти не існувало і не існує стратегії на тривалий період по відношенню до України з метою реалізації російських національних інтересів. Немає системної роботи з населенням, елітами і бізнесом щодо залучення України в євразійський простір. Жалюгідні потуги восени 2013 року зупинити шляхом введення санкцій підписання Україною угоди з Євросоюзом закінчилися провалом і госпереворотом на Україні.
Якоїсь стратегії по відношенню до України ні до перевороту, ні після ніяк не простежувалося, є тільки реакція на нав’язану США порядку, за винятком спонтанного та вимушеного приєднання Криму. Стратегічно Росія програла США політичне поле України, не зумівши вирішити ні одного завдання щодо захисту своїх національних інтересів. В політичному плані Україна стала інструментом проведення політики США, у військовому плані Україна зафіксувала вступ в НАТО і провокує Росію на військовий конфлікт на Донбасі, в економічному – розірвала зв’язки з Росією і закрила свої ринки.
Про стратегії по відношенню до України досить показово висловився голова комісії з інформаційної політики Ради Федерації Пушков. На питання в одній з телепередач, яка стратегія Росії по відношенню до України, він відповів, що стратегія буде визначатися після виборів президента України! Яка стратегія, такі і «стратеги».
Звичайно, можна стверджувати, що Росія, програвши американцям на українському фронті, бореться за Україну на глобальних фронтах з участю США, ЄС і Китаю. Але коли і чим закінчиться ця боротьба, далеко не відомо, а Україна вже зараз стає русофобским нацистською державою, яка не так-то просто буде повернути в сферу інтересів Росії.
На відміну від Росії, США успішно проводять свої інтереси по всьому світу і показово продемонстрували це на Україні. Американці діють зовсім по-іншому, вони не тільки приваблюють еліти, але й управляють ними через створення та вміле спрямування в потрібне русло криз там, де їм потрібно підпорядкувати собі державу або групу держав.
Створивши проблеми для правлячих еліт, американці виступають в ролі їх рятівників, маніпулюють ними і підкоряють своїм інтересам. Тут використовується все: корупція, підкуп і залякування провідних політиків та бізнесменів для перетворення їх в агентів впливу, а також серйозна обробка громадської думки в потрібному напрямку. Така підготовка ведеться роками, і в потрібний момент запускається кризовий механізм.
Американська стратегія неодноразово виправдовувала себе, і під неї в кожному конкретному випадку використовується певний набір тактичних прийомів і механізмів як «м’якої сили», так і в разі необхідності силового тиску. За допомогою такої технології без військового втручання вони повністю окупували Україну і створили з неї антиросійський плацдарм. Яка б там зараз влада встановилася, вона буде діяти у фарватері США.
При цьому американці майстерно підходять до використання прийомів і механізмів впливу, швидко реагують на зміну обстановки і запити «клієнта». На Україні їх ставленик Порошенко зайшов занадто далеко в створенні під себе корумпованої системи влади, нагнітанні націоналістичної істерії і насильства по відношенню до будь-якого інакомислення, чим створив загрозу існуванню там проамериканського режиму.
Для виключення такої загрози американцям потрібно без зайвого шуму замінити персоналії в української влади і зберегти режим. Таку можливість вони побачили в разючого зльоті Зеленського в передвиборчій гонці і миттєво відреагували на це, по всій видимості, вирішивши використовувати його для задоволення запиту суспільства на прихід у владу поміркованих політиків, здатних заспокоїти озлоблена і зубожіле населення і при цьому зберегти проамериканський курс України.
Президентські вибори співпали з дозріванням у американських кураторів і в українському суспільстві необхідності зміни та ротації дискредитували себе еліт. США в цілях успішної реалізації своїх інтересів, по всій видимості, готові піти на заміну покоління еліти від «сохи і підворіття», убогих і недалеких «порохоботов» і вуличних радикалів, на помірних технократів, здатних на створеному Порошенко фундаменті русофобії витончено вбивати в голови населення ворожість до Росії і необхідність інтеграції в євроатлантичні структури. Цей процес буде протікати під повним контролем і керівництвом США, вони будуть визначати структуру майбутніх українських еліт, хто яке місце займе, і яку роль буде грати.
За непрямими ознаками вони вже зробили ставку на Зеленського, здатного забезпечити ротацію еліт. Він виховувався у професорській сім’ї, а не на «скотному дворі», як багато представників йде еліти, і в стані під «мудрим» керівництвом американців виконати таку місію. Представники йде еліти ще не усвідомили, що їх час залишати політичне поле вже настав. Вони ще намагаються щось з себе будувати, не розуміючи, що, навпаки, ними грають і скоро вони будуть скинуті з цієї дошки. Не дуже поки розуміють своєї ролі і стоять їм на заміну, вважаючи себе стратегами майбутнього України.
Російській еліті в цій грі відведена роль стороннього спостерігача. Вона сама поставила себе в такі умови, не вживаючи ніяких дій на випередження. Американці грамотно попрацювали з Зеленським, який серйозно сплив тільки в січні цього року. Зустрівся з ним і переговорив представник США Волкер. Тепер Зеленський словами Волкера говорить про Росію як країну агресора і підтримує окупаційний план примирення на Донбасі. А що варто було тим же Суркову або Гризлову поїхати до Зеленському і поговорити з ним, може бути, його риторика не була б такою русофобської? Замість цього кремлівські куратори зустрічаються з віджила своє і виведеної в тираж українською елітою в особі Медведчука і Бойко, продовжуючи стару пісню про ” газову «трубу» і обіцяючи всіх купити низькими цінами на газ. Убогість і неефективність російської «м’якої сили» очевидна. У Москві ніяк не хочуть засвоїти американські уроки і сподіваються на спрацювання застарілих технологій.
На Україні розпочинається новий політичний цикл. Американці роблять ставку на більш тонкі і витончені методи тиску на Росію руками іншого покоління українських еліт, для чого починають формувати нову конфігурацію української влади. Що вона з себе буде представляти, скоро стане зрозуміло. Протистояння Росії та США буде тільки посилюватися, і Україна продовжить грати тут одну з визначальних ролей. Від того, наскільки серйозно російська еліта змінить своє ставлення до української кризи та способів його вирішення, настільки у фарватері інтересів Росії або США залишиться ця територія.
Юрій Апухтін
Thanks!
Our editors are notified.