Як в одній картині про маленького хлопчика вмістилася жорстокість і несправедливість світу: «Савояр» Перова

При першому погляді на цю картину напевно виникнуть найніжніші і сентиментальні почуття. Особливо цей згаслий і вже занадто дорослий погляд хлопчаки… так і хочеться пожаліти маленького героя, неодмінно допомогти йому і вберегти від життєвих негараздів. Василю Перову вдалося створити жалісливий сюжет картини, яку він написав під час своєї паризької поїздки.

Поїздка в Париж

Василь Перов – позашлюбний син тобольського прокурора, представника давнього прибалтійського дворянського роду барона Р. К. фон Криденера (Крюденера). Хоч і шлюб був укладений після народження хлопчика, прізвище батька той так і не отримав. Майбутній художник довгий час значився в документах як Васильєв, на прізвище хрещеного батька. Прізвище Перов пішла від прізвиська, даного хлопчикові його викладачем за витончений почерк.

Василь Перов
У 1862 році Академія мистецтв нагородила Василя Перова золотою медаллю і правом на оплачувану поїздку закордон. В цей період він відвідує Західну Європу, кілька німецьких міст і Париж. Крім того, Перов побував у багатьох музеях Берліна, Дрездена і Парижа і вивчив роботи старих майстрів. Так, художник багато і старанно працював, але на чужині натхнення ніби покинуло його. Кожен мазок давався важко. Перову закордоном було нудно. Збереглося навіть лист, в якому він звертається до Академії з проханням про дозвіл повернутися достроково:
«Насмілююсь просити Раду дозволити мені повернутися в Росію. Причини, що спонукають просити мене про це, я постараюся тут представити: живучи за кордоном майже два роки і, незважаючи на все моє бажання, я не міг виконати жодної картини, яка була б задовільна, – незнання характеру і морального життя народу робить неможливим довести до кінця жодної з моїх робіт… Присвятити ж на вивчення чужої країни кілька років я знаходжу менш корисним, ніж по можливості вивчити і розробити незліченну багатство сюжетів як міської, так і сільської життя нашої вітчизни. Маю на увазі кілька сюжетів з російського життя, які я б виконав з любов’ю та співчуттям і, сподіваюся, більш успішно, ніж з життя народу мені мало знайомого…».

Портрет і картини Перова на марках
Росія була йому необхідна для натхнення, для втілення ідей, для життя. При всьому при цьому, опинившись далеко від Батьківщини, художник намагався вивчити місцеві звичаї і звичаї. Він часто буває на ярмарках і святах. Під час своєї закордонної практики, художник опановує мальовничим тоном, що надає його роботам глибоку емоційно-психологічну виразність, у них зникають жорсткість контурів, ізольованість фігур і предметів, властиві раннім творам. Перов зображує вуличних героїв і площі, шарманщиків і мандрівних жонглерів, акробатів і танцюристів, а ще…йому довелося зобразити глибоко емоційний образ савояра.

Хто такий савояр?

В паризький період Перов створює образи знедолених і пригноблених, намагаючись привернути до них суспільну увагу і викликати до них гаряче співчуття. Під час однієї з цих вуличних робіт художникові на очі попався маленький савояр.
Савояры — діти бідняків, яких батьки в голодні роки відправляли в багату Німеччину бродяжити і заробляти на прожиток, показуючи фокуси з дресированими тваринами, які вміють ворожити, витягуючи записочки зі «щастям». Савояры подобалися жінкам, що мріють отримати «записку щастя» від вуличного хлопчака, але в плату за це «щастя» юні волоцюги отримували лише дрібні монети, кинуті з вікна. Але життя савояров, як і будь-безпритульників, була нелегкою: вони жили на вулиці, часто об’єднувались у групи чи прибивалися до циганського табору. Від особи савояра виконувалася пісня Бетховена на вірші Гете «Бабак».

У 1805 році Людвіг ван Бетховен поклав вірші на музику. І народилася класична пісня «Бабак» (фр. Marmotte), яка нам відома в кількох варіантах перекладу. Ось один з них:
По різним країнам я бродив
І мій бабак зі мною,
І веселий, і щасливий був,
І мій бабак зі мною!
Приспів:
І мій завжди, і мій скрізь,
І мій бабак зі мною.
І мій завжди, і мій скрізь,
І мій бабак зі мною.
Савояров любили зображати художники, їх можна знайти на картинах таких живописців XVIII—XIX століть, як А. Ватто, А. Ван Дейк, В. М. Х. Лейбль, Дж.Е.Фрімен, В. Джонсон, К. Е. Маковський. Одним з найбільш зворушливих картин з савояром є, звичайно, робота російського живописця Перова.

Образ савояра на картинах художників (Флегг, Бонифаци, Маковський)

Картина Перова

На полотні Василя Перова зображена саме життя у всій її непривабливою жорстокій правді: безпритульний хлопчисько, покинутий у величезне місто і наданий самому собі. Художник зобразив хлопчика в момент сильної втоми, з виснаженим, дорослим, досвідченим багато особою як у старця. На його лобі (це найяскравіша пляма на картині, до речі) можна прочитати історію про нелегку долю. З особливою ретельністю був написаний зовнішній вигляд волоцюги: пошарпані штани, поношене взуття, згаслий погляд, брудні руки і волосся. Капелюх, призначена більше для збору милості, порожня – ще один сумний ознака в ситуації трагедії. Все це змушує серце глядача розриватися від співчуття і біль за долю хлопчика в жорстокому світі.

Василь Перов «Савояр»
Художнику вдалося передати крайній ступінь виснаження дитини, складну долю і трагедію самого життя. Фон майстерно переданий з урахуванням сюжету: темний фон і обшарпані стіни. Потужні покриття і високі перекриття підкреслюють крихкість і беззахисність савояра. В руках у нього зламана флейта – результат зіткнення з місцевими конкурентами за місце на вулиці. Вірний дружок хлопчика – бабак, голодний, зі скуйовдженою шерстю і виснажений не менше, ніж господар, чіпляється за хлопчика, щоб хоч якось зігрітися. Він – його вірний супутник, єдина жива істота, яка поділяє неблагополучну життя хлопчика.

Таким чином, Василю Перову – значною фігурою у живописі XIX століття – вдалося створити глибоко емоційний образ хлопчика-волоцюги. Щемливим сумом пронизаний образ хлопчика-савояра на картині, изобличающей рівень бідності в суспільстві і соціальну проблему дитячої праці. Маленький «Савояр» Перова розповів велику історію про несправедливості, жорстокості сучасного світу. Чи зможе суспільство сприйняти авторський посил? Чи зможуть люди оживити свої черстві серця при вигляді дитячих страждань? Дуже сподіваюся, що в найближчі роки живопис буде покликана зображати прекрасне, позитивне, хвалебне, а сумним і похмурим сюжетів місця не буде.