Корупція в Росії була завжди, як і боротьба з нею./Фото: islinovko.ru
Корупціонери в Росії були завжди. Від зловживань громадян не відлякувала навіть найвища міра покарання. В радянському суспільстві, де все апріорі були рівні, обов’язково знаходився хто-то бажає виділитися. І навіть якщо влада демонструвала політичну волю в прагненні викоренити хабарництво і побори, корупціонери починали діяти як справжня банда, покриваючи один одного, підкуповуючи суддів і слідчих. І нехай не карали всіх, а найгучніші процеси були скоріше показовими, періодично распутывались досить хитрі корупційні ланцюжки.
Найстрашніше покарання для партійного корупціонера
Після Сталіна чиновники відчули себе привільно, чого не скажеш про простих громадян./Фото: news.sarbc.ru
Після Сталіна рівень радянської корупції збільшився кратно. Тепер корупціонерів вже не відправляли в табори, а максимум що їм загрожувало – відлучення від годівниці. Сановні корупціонери ризикували лише зняттям з посади або виключенням з партії. І то лише в крайніх випадках. В таких тепличних умовах партійні номенклатурники мало-помалу присвоїли собі привілей недоторканності, ставши практично неосудними. Доходило до того, що без відмашки згори співробітники правоохоронних органів не мали права порушувати проти злочинців з керівної ланки кримінальні справи.
Боротьба з корупцією в державі регламентувалася виключно партією, унаслідок чого логічно набула ознак компанейщины. Країну розділили на сфери впливу за принципом розподілу дефіцитних товарів. Саме у той період сформувався підхід: «гроші є, а купити нічого». У такому вигляді він проіснував до «шокової терапії» уряду Гайдара, змінившись іншим: купити можна все, але немає грошей».
Відсутність покарання для корупціонерів спостерігалося до середини 60-х рр. Центральні влади, навпаки, використовували цю ситуацію як інструменту для підтримки покірності. У будь-яку хвилину можна було ініціювати антикорупційне справу по відношенню до відбився від рук сатрапу. Таким чином дефіцит перетворився на спосіб заробітку, а хабарництво і кумівство – у знаряддя лояльності.
Брежнєвські ініціативи
Брежнєв угледів у сформованій системі хабарників серйозну загрозу цілісності держави./Фото: kramola.info
Почалися ближче до 1970-м гучні антикорупційні процеси швидше нагадували укладене в рамки закону усунення неугодних і гру м’язами. Подібним чином виглядало, наприклад, «трикотажне справа» за Хрущова, коли перший керівник націлився одним махом налякати всіх радянських тіньовиків. В результаті арештів, які почалися в 1961-му, за грати потрапили 700 осіб, у яких під час обшуку вилучили мільярди. 28 із затриманих засудили до смертної кари, п’ятьох з яких надалі помилували.
У той же період пролунало гучне викриття московської групи на чолі з Коршиловой, директором столичного універмагу. Слідчі оприлюднили інформацію про те, що за 5 років нею було викрадено держмайна на суму понад 2 млн руб. Ця сума вважалася «розстрільною». Але заступництво відомої міністра Фурцевої позбавило Коршилову від відповідальності, а через короткий час коррупционерша вже очолювала інший великий московський магазин. Менше пощастило двом її спільникам, які були розстріляні.
Більш рішучу протидію радянським корупціонерам зробив Брежнєв. Він вважав сформовану тенденцію небезпечною. Корупція до того моменту вийшла на новий, республіканський рівень. Національні партеліти сплелися в напрацьованих корупційних схемах з торговельно-промисловими колами настільки, що наростала загроза утворення окремих політичних об’єднань аж до розпаду Союзу.
Схеми розкрадань республіканського масштабу
Корупційні схеми в республіках вражали масштабами збитків./Фото: newizv.ru
Коли повсюдно поширена в азербайджанській республіці корупція стала загрожувати настільки цінується союзної стабільності, на чолі Азербайджану був поставлений генерал держбезпеки Алієв. Після масової чистки кадрів він зняв з робочих місць до 2000 чиновників, частина з яких заарештували. Така картина на час надала прогнивающей партійної влади моральну привабливість. При цьому корупційні масштаби в республіці не скоротилися. Відбулася лише зміна еліт і перехід найважливіших посад з доступом до скарбниці до іншого клану.
Нове керівництво наслаждалось життям дужче. Все продавалося і купувалося не тільки в Азербайджані. У 1982-му на ім’я Генпрокурора СРСР надійшла заява першого секретаря Хорезмського обкому партії Худайбергенова, в якому він зізнавався в дачі хабара в сумі 1,5 млн рублів першого секретаря компартії Узбекистану за обіцяне присвоєння звання Героя Соцпраці. А заступник міністра внутрішніх справ Узбекистану Кахраманов так і не зміг пояснити на допиті, як він, що народився в 1940-му, став володарем медалей за участь у ВВВ та обороні Халхін-Гола. Але наймасштабнішим справою того викривального періоду стало «бавовняне».
Державі щорічно «здавалися» понад півмільйона тонн неіснуючого бавовни — можна тільки уявити, скільки грошей було вкрадено з держскарбниці. На ці кошти узбецька еліта могла дозволити собі солодке життя, охоче ділячись краденим зі столичним керівництвом. Місцеві партийщики, встановивши чи не феодальний режим, розпоряджалися селянами як власністю. А міліція з прокуратурою були ручними. Місцеві керівники володіли дорогими авто і багатими особняками. При цьому сотні тисяч одних тільки жителів Ташкента животіли в напівземлянках без каналізації і водопроводу. За результатами завершеного в 89-му розслідування було порушено 800 справ по розкраданню і хабарам, засуджено близько 4 тис. осіб. Але Карімов, який у 1991-му президентом Узбекистану, прийняв рішення помилувати всіх причетних до справи і які відбувають покарання в межах республіки.
Андропов і термін для зятя генсека
Спроба «зачистки» управлінського апарату СРСР «андроповскими бригадами» не врятувала радянську владу./Фото: s16.stc.all.kpcdn.net
Прийшов до влади Андропов зосередився на боротьбі з торговою мафією. Одного з перших за хабар заарештували директора першого Єлисеєвського гастроному. Незважаючи на правдиві свідчення та сприяння правоохоронцям, йому присудили вищу міру. За цим арештом пішли тисячі інших. Всього до відповідальності притягнуто близько 15 тисяч осіб зі сфери торгівлі.
Але самий відчутний суспільний резонанс викликали викриття найближчого оточення перших керівників. Геннадій Боровин, секретар «дорогого Леоніда Ілліча», отримав за зловживання 9 років в’язниці. За ним, наче простий смертний, пішов Юрій Чурбанов – заступник міністра внутрішніх справ і за сумісництвом зять Брежнєва. З приходом до влади Горбачова держава призупинила чуйну боротьбу з корупцією, а пізніше й саме своє існування.
У царській Росії активніше всіх з корупцією боровся Петро Великий, і з цих причин він не зміг довести розпочате до кінця.
Thanks!
Our editors are notified.