Катастрофа Зеленського: США в будь-якому випадку покарають Україну

Найбільш впливове видання США, The New York Times, повідомляє про те, що перед президентом України Зеленським поставлено завдання, яке принципово неможливо вирішити так, щоб залишитися цілим і неушкодженим. В американське инфополе потужно повертається тема, яка здавалась забутою: “Украинагейт” буквально переслідує президента Зеленського і не просто спливає в самі невідповідні моменти, але і серйозно псує дипломатичні перспективи офіційного Києва в плані відносин з адміністрацією Трампа.
На “Украинагейт” треба дивитися одночасно з двох боків, тому що в захоплюючій грі “хто сильніший налякає адміністрацію Зеленського?” беруть участь два сильних суперника з діаметрально протилежними інтересами. Спочатку надамо слово журналістам The New York Times:
“Через місяці після відмови від поїздки на Україну на тлі критичних коментарів, що він змішує внутрішньополітичну ангажованість з зовнішньою політикою, Рудольф Ст. Джуліані, особистий адвокат президента Трампа, відновив свої зусилля, спрямовані на примушування українських властей провести розслідування стосовно політичних опонентів пана Трампа.

Протягом останніх декількох тижнів містер Джуліані говорив по телефону і провів особисту зустріч у Мадриді з головним представником нового президента України, закликавши його адміністрацію активізувати розслідування з двох питань, що становлять великий інтерес для містера Трампа. По-перше, зробили українські чиновники кроки для нанесення шкоди виборчої кампанії Трампа під час виборів 2016 року. По-друге, чи було що-то “недоречне” в збігу дипломатичних зусиль колишнього віце-президента Джозефа Байдена на Україні і посади його сина (української. — Прим. ред.) газової компанії”.

Тепер подивимося на ту ж саму ситуацію очима особистого адвоката Трампа і нью-йоркського екс-прокурора Рудольфа Джуліані:

“The New York Times нападає на мене за те, що я роблю роботу, яку слід було б робити їм, щоб викрити історію сім’ї Байденов, яка отримала мільйони доларів, продаючи посадові можливості Джо (Байдена. — Прим. ред.), — це чиста погань. Мільйони від українських злочинців, мільярди китайських інвестицій синочку Байдена, по мірі того як Джо Байден стелився перед Китаєм. Правда переможе. Я вважаю, що The New York Times нападає на мене, тому що я можу вказати на їх лицемірство в приховуванні prima facie (тобто має достатні докази для продовження судового розгляду або судового рішення. — Прим. ред.) хабара Байдена, спрямованої на колишнього президента України. Також не повідомляється про єдиний доведений втручання іноземців в вибори 2016 року в рамках кампанії Клінтон — що трапилося на Україні. The New York Times приховує справжній скандал”, — написав він у власному твіттері.

Не можна не помітити, що з усієї цієї історії Зеленському і його команді неможливо виплутатися таким чином, щоб не нажити собі дуже серйозних ворогів у Вашингтоні. І, за великим рахунком, вибір, який стоїть перед ним і перед його командою, полягає в тому, кого він вирішить перетворити у своїх “політичних кровників” — команду Дональда Трампа або лідерів Демократичної партії США. До речі, судячи з інформації від високопоставлених ів нью-йоркського видання, демократи не пускає ситуацію на самоплив і конгресмен Хойєр, лідер демократичної більшості в конгресі, вже особисто повідомив представникам команди Зеленського, на яких тисне Джуліані, що вони не мають з ним співпрацювати.

Настільки активні закулісні маневри пов’язані з тим, що ставка в цій політичній грі дуже і дуже висока: Джо Байден — лідер за популярністю серед демократичних кандидатів у президенти, він цілком може виграти праймеріз Демократичної партії, і він же (на думку дуже багатьох американських політологів) — один із тих небагатьох кандидатів-демократів, які можуть залучити на свою сторону нейтральні або вагається виборців. Якщо Рудольф Джуліані принесе Дональду Трампу політичний скальп Джо Байдена, то це стане вагомим чинником у перемозі Трампа на виборах 2020 року. Вихід Байдена з гонки і загальний іміджевий збиток, який буде завдано Демократичної партії розвитком “Украинагейта” (благо тему неприпустимість зовнішнього втручання у вибори розгойдали самі демократи на прикладі “Рашагейта”), дадуть чинному президенту таку електоральну фору, яку буде дуже складно відіграти. Всі ці міркування очевидні не тільки для Джуліані, але і для демократичного істеблішменту, який робить закулісні і медійні спроби саботувати розслідування “українських пригод” Байдена.

Природне, можна сказати, традиційне для української політичної еліти рішення полягає в тому, щоб “пограти в багатовекторність” і спробувати затягти вирішення питання до виборів в США, коли стане зрозуміло, туфлі якогось американського політика потрібно протерти українським прапором і кому присягнути на вічну вірність до наступних виборів. Проблема такого підходу лише в тому, що обидві сторони вашингтонського протистояння не відрізняються терплячістю і ввічливістю, а по мірі наближення виборів тиснути на Зеленського все сильніше і сильніше. Причому якщо продовжувати “гратися в багатовекторність”, то політичні та дипломатичні синці під оком його команда (і Україна в цілому) може отримати відразу і від республіканців і демократів, бо американські політики не будуть намагатися спокусити Зеленського подарунками та обіцянками (на щастя, від таких непродуктивних способів взаємодії відмовилися і в Росії, а в США його взагалі ніколи не практикували), а вже зараз переходять до погроз, які вони не посоромляться виконати. Зі статті The New York Times можна навіть приблизно скласти список больових точок, на які можуть різною мірою натискати демократи і республіканці: блокування військової допомоги Україні, скасування зустрічей на високому рівні (наприклад, особистий візит Зеленського до Трампу цілком може не відбутися, якщо не буде продовжено “справа Байдена”), позбавлення дипломатичної підтримки в “мирних переговорах” по донбаському кризи.

Як говорить сам Рудольф Джуліані, а він, як і багато американські прокурори, що спеціалізуються на роботі з мафією”, перейняв від своїх підопічних вміння формулювати загрози так, щоб за них не треба було відповідати в суді: “Коли перед вами таке рішення, ви в будь-якому випадку. — Прим. ред.) кого-то розсердите. Так що ви могли б прийняти правильне рішення, вірно?”

Проблема в тому, що по-справжньому вірне рішення вже прийняти не можна: час, коли Україна ще могла сподіватися на отримання політичної суб’єктності і на незалежність від внутрішньополітичних інтриг американської імперії, вже пішло.