Київ чекає, коли Путін приползет до нього на колінах

В уряді Зеленського назвали три умови примирення України з Росією

Президент Росії повинен схилити голову перед монументом героям АТО, тільки тоді у Москви з’явиться можливість відновити повноцінні відносини з Україною. Відповідну заяву зробив віце-прем’єр українського уряду Дмитро Кулеба — той, що зовсім нещодавно закликав покінчити з «русским миром» назавжди.

Чиновник, уповноважений займатися в кабміні питаннями європейської та євроатлантичної інтеграції, дав інтерв’ю «Радіо Свобода» і висунув три умови, які необхідно виконувати Росії, щоб світ з Києвом відбувся. Перші два звично співзвучні заклинань, які після Майдану на Україні повторюють, як мантру, всі провладні політики і чиновники, які називають себе патріотами — «деоккупация Донбасу і повернення Криму».

«Для мене не важливо, скільки років триватиме анексія Криму, я абсолютно переконаний, що Крим буде звільнений, історичні обставини складуться так, ми будемо допомагати того, щоб вони так склалися, і Крим повернувся в Україну», — цитують віце-прем’єра українські ЗМІ.

Що стосується третьої умови, то тут Кулеба, треба сказати, проявив просто феноменальні здібності виходу зі світу реального у патологічний. Він на повному серйозі вважає, що президент Росії повинен приїхати на Україну і схилити голову перед монументом героям АТО або ООВ». І тільки тоді, за його словами, відкриється «шлях від офіційного світу до реального примирення між народами України і Росії».

Поки ж, за словами чиновника, «мета росіян — розігрувати такі комбінації, щоб Україна вибухнула не з-за зовнішньої агресії, перед якою ми встояли, а вибухнула зсередини з-за внутрішніх чвар і конфліктів».

Зрозуміло, що Кулеба — політик нового покоління (йому 38 років), вихований на постулатах нашумілої свого часу книги Кучми «Україна — не Росія». Але він — не продукт вулиці. Його батько — Іван Кулеба — почав дипломатичну кар’єру ще в СРСР і дослужився до посади заступника міністра закордонних справ. Кулеба-молодший пішов по стопах батька-дипломата. Закінчив київський Інститут міжнародних відносин за спеціальністю «Міжнародне право». Отримав, до речі, ступінь кандидата юридичних наук. По кар’єрних сходах піднімався швидко — і при Януковичі, і після його повалення.

У команді Клімкіна спеціалізувався на організації стратегічних комунікацій МЗС України і впроваджував у роботу українських дипломатів сучасні технології і методи роботи. У 2016-му був призначений постійним представником в Раді Європи. А з приходом до влади президента Зеленського отримав посаду віце-прем’єра з питань європейської і євроатлантичної інтеграції в новому уряді Гончарука.

Тобто, це — не козак Гаврилюк, перетворив себе в живу вишиванку, і не майданний сотник Парасюк, глумильника над російським прапором… Кулеба, можна сказати, інтелектуал. Але чомусь у нього в кожній фразі — діагноз? Як інакше пояснити, що він, будучи дипломатом, висуває Росії отакі-то умови? Причому — явно неприйнятні?

Ну, якщо ви, хлопці, хочете світу, як той же Зеленський заявляв неодноразово, припиніть займатися містифікацією і спустіться на землю. Є мінські домовленістю, є «формула Штайнмайера» — там все розписано поетапно, кожен крок. Виконуйте. Ні, виповзає який-небудь Кулеба або Клімкін, або ще хто-небудь з так званої нової української політичної еліти… І хочеться покликати санітарів…

— Знаєте, коментувати цей божевільний будинок, в який перетворилася Україна, просто немає сил вже, — зізнається голова фонду «Народна дипломатія», публіцист Олексій Кочетков. — Думаю, Кулеба, просто вирішив, як зараз кажуть, хайпануть.

Вся ця команда, яка прийшла разом із Зеленським, вони, в будь-якому випадку, мені здається, заручники. Не ситуації, а того українського мейнстріму, який зараз диктує кожному політику якісь правила поведінки. Вони заручники вулиці. Вони бояться цієї вулиці.

Зеленський та його партія «Слуга народу» йшли на вибори з одними гаслами і обіцянками. А в підсумку політика, яку вони зараз проводять, нічого спільного з цими гаслами не має.

— Справа навіть не в гаслах, а в повній відсутності реалізму в українській політиці сьогодні.

— На Україні всяке може бути. І з моменту проголошення незалежності в 1991 році, там різна публіка попадалася, в тому числі і на державних посадах. Але, я не впевнений, звичайно, що Кулеба — божевільний (хоча всяке може бути). Це, скоріше, продовження того спектаклю, який почався в 2014 році.

Що тут говорити, якщо у них офіційні особи — представники Міністерства оборони — заявляють на брифінгу, що «сьогодні російські війська обстріляли вісім разів позиції збройних сил України. І ВСУ були змушені відкрити вогонь у відповідь, в результаті чого постраждали мирні жителі». Зауважу — на території ДНР. Це ж теж якийсь паноптикум. Адже виходить, що у них в Міноборони люди знаходяться під впливом якихось хімічних речовин — не інакше.

Які збройні сили РФ? По кому вони там відкрили вогонь? Маячня ж… Але при цьому люди, яким довірили зброю, які носять погони, постійно роблять подібні заяви. Так і з цим віце-прем’єром, який, начебто, має дипломатичну освіту. Вони грають у якусь гру, зрозумілу тільки їм і їхнім сьогоднішнім співвітчизникам. Решті світу (здебільшого) ця гра абсолютно незрозуміла. І, мені здається, нецікава.

— Навіть коли вони дозволяють собі виходити за рамки пристойності?

— Гірше інше. Подібні заяви свідчать лише про одне — ніякої «формули Штайнмайера» реалізовано не буде. І жодних домовленостей досягнуто не буде. Представники України обмінялися з представниками ЛДНР заявами, порадивши, кожен один одному, саморозпуститися.

І все це, я думаю, закінчиться розпадом держави під назвою Україна. Хоча вона в повній мірі і державою на сьогоднішній день не є, раз вже у неї такі дипломати, такі військові і такі віце-прем’єри.

Весь цей «цирк», як у старому анекдоті, закінчиться тим, що з’явиться якийсь лісник, і всіх прожене. Але хто цим лісником буде? Поки що питання залишається відкритим.

— Куди ж уся ця «еліта» розбіжиться, якщо постане питання харчевания?

— Історія, як відомо, повторюється багаторазово те, як фарс, то, як трагедія. І в даному випадку вже були приклади в недавньому минулому України з політиками Директорії УНР — вони ж з них беруть приклад.

Всі ці люди рано чи пізно опиняться там, куди вони так прагнули відтягнути свій народ по безвизу. Тобто, вони поїдуть на Захід і будуть реалізовуватися там по мірі своїх можливостей — хто посудомийками, хто доглядальницями, хто — прибиральниками. Але в будь-якому випадку, майбутнє їх, я впевнений на сто відсотків, ніяк не пов’язано з тією територією, на якій вони зараз намагаються зображати з себе міністрів оборони, закордонних справ, прем’єр-міністрів чи президентів.

— Сумна доля країни…

— Це просто відчуття таке. Знаєте, ще в 30-ті рр. минулого століття дуже відомий польський політичний діяч, мислитель, практично засновник Другої республіки (Незалежна Польща 1918-1939 — ред.) Роман Дмовського писав про те, що чекає Україну без Росії. Він писав, що якщо Україна отримає можливість будувати свою незалежну державу на позиціях, на яких стояло керівництво Української Народної республіки (тобто — на антиросійських, спираючись на підтримку Європи), то це буде притулок авантюристів усіх мастей. Які з’їдуться на цю територію, щоб урвати якомога більше, а потім швидко-швидко звідти виїхати.

Власне кажучи, так воно і відбувається. Практично вісімдесят з гаком років пройшло з тих пір, як Дмовського це написав — все сталося з точністю до деталей. І авантюристи з усього світу з’їхалися в «незалежну». І власні шахраї повыползали з усіх щілин. І все це супроводжується грабунками, вивезенням цінностей, втечею населення.

— Чим все це закінчиться, він не передбачив, випадково?

— Взагалі, Дмовського був дуже цікавим мислителів. Незважаючи на те, що він, скажімо так, був польським патріотом до глибини душі, він дуже сильно критикував Пілсудського. І завжди виступав за добросусідські, нормальні, людські відносини з Росією.

До революції, до речі, двічі обирався в Державну думу і навіть очолював там польське коло — групу польських депутатів. Дмовського був як раз прихильником тієї ідеї, що Польща може бути самостійною, суверенною державою, але їй ніколи не вдасться знову стати імперією. Тому краще на те, що «ти переварити не в змозі, не замахуватися». Це стосувалося й України.

Він бачив майбутнє України тільки з Росією. Або як таке своєрідне «Гуляй-поле», яке буде подразником і осередком нестабільності для Центральної та Східної Європи.