У XVIII столітті було дано поштовх для розвитку державної допомоги дітям – сиротам. З 1715 р. відповідно до указу Петра I почали відкриватися виховні будинки і госпіталі для незаконнонароджених немовлят, що мати могла здати маляти, зберігаючи анонімність – через вікно. Боровся цар-реформатор і з таким масовим соціальним явищем, як бідність, яка і була однією з причин зростання кількості безпритульних дітей. Часто ці два явища об’єднувалися в одну проблему – серед жебраків просили милостиню і діти.
Чому в часи Петра I зріс відсоток безпритульності
Зростання числа безпритульних став наслідком створення регулярної армії і введення Петром I довічної рекрутчини. Така система комплектування армії різко збільшила число чоловіків, які не перебувають у шлюбі./Фото: avatars.mds.yandex.net
Петро I – цар нової формації: колишні царі рідко відлучалися з Москви, «все робилося з доповіді великому государю», а Петро I, занурений у свою преобразовательскую діяльність у Москві не сидів і скрізь був присутній особисто, де того вимагала ситуація. Він створював нове царство, для чого йому доводилося ламати стародавні підвалини. Перетворення торкнулися всі сфери життя країни. «Ліс рубають – тріски летять». Важко давалися царські нововведення народу – на них потрібно нескінченно багато людських ресурсів і грошей. Особливо великі зусилля потрібні для створення флоту і для участі у війні. Сильне невдоволення викликали подушний податок, рекрутчина і наплив іноземних фахівців.
Посилюється гомін виливався в бунти, але благо, що навколо перетворювача-царя зосередилися кращі люди, які пеклися про благо країни так само, як і він. Сильний рух захоплювало за ними і інших, заважаючи нехорошим задумам. Всі ці преобразовательские зусилля і війна не проходили дарма: робилося справу велике, але нищать народ, залишалися сиротами діти, збільшилося число незаконнонароджених і кинутих дітей.
Як Петро I вирішував проблему дитячої безпритульності і чому вжиті заходи були малоефективними
Петро I – цар-реформатор, з 1721 року – Імператор Всеросійський./Фото: mtdata.ru
Відправною точкою у вирішенні питання про долю безпритульних дітей стали зусилля новгородського митрополита Іова, який в 1706 році за власною ініціативою і на свої особисті кошти відкрив при монастирі заклад для прожитку і виховання сиріт. Його вихованці ставали потім служивими або посадскими людьми, а деякі – церковнослужителями. Згодом Петром I був запущений процес підпорядкування церкви державі і проникнення держави у сфери, які раніше займалася в основному церква, в тому числі і сферу піклування незаможних і малолітніх дітей, які залишилися без опіки. Цар спробував перетворити і соціальну сферу. Але масштаби проблеми і відсутність можливості повноцінного фінансування (левова частка державного бюджету витрачалася на армію і її переозброєння, плюс низка глобальних перетворень в інших областях) не дозволили цим зусиллям стати успішними.
Однак Петру I вдалося змінити ставлення до дітям-сиротам – їх піклування перестало бути справою приватної особи, які піклуються через справи милосердя про спасіння своєї душі, або тільки справою церковною, про них піклуватися на державному рівні. Питання було поставлено так, що тепер виховання і освіту таких дітей – необхідне і корисне для держави справу. Реформа передбачала встановлення піклування над такими дітьми та їх подальшу соціалізацію. Налагоджувалося пристрій сиріт в сім’ї, або годувальницям, отримували за це платню, а від них – у виховні будинки, організовані при храмах чи монастирях, де повинні були виховувати дітей до 7 років, а потім посилати в різні школи (ремісничі, церковні та інші).
За призначення опікунів і спостереження за ними відповідали магістрати – органи не церковні, а державні. В указі 1715 року цар розпорядився, щоб в Москві та інших російських містах влаштовували госпіталі «для зазорных немовлят» (тобто незаконнонароджених) з метою врятувати якомога більше їх від незавидної долі бути умерщвленным чи покинутим. Був організований їх анонімний прийом у ці шпиталі. Забезпечення таких закладів здійснювалося за рахунок не лише церковних пожертвувань та внесків приватних осіб, а за рахунок міських доходів.
Як з’явилися аліменти в Російській імперії
Винний народження позашлюбної дитини «для утримання матері і дитини» повинен був заплатити штраф «за змістом немовляти» і «зверх того тюрьмою і церковним покаянням..»./Фото: slavmir.tv
Петро I закріпив міри покарання тим, хто жив цивільним шлюбом з жінкою та не забезпечував матеріально народжених спільних дітей («хто буде з дівкою, і вона народить від нього»). Такої людини зобов’язували виплатити штраф на утримання матері та немовляти (прообраз аліментів), крім того йому навіть загрожувало тюремне ув’язнення, за яким слід було церковне покаяння. Ці заходи закріплювалися спеціальними артикулами в Статуті військовому (1716) і Морський статут (1720). Вони скасовувалися у разі, якщо винний одружується на матері дитини.
Незважаючи на всі видані укази і робляться реальні кроки ситуація з жебраками, волоцюгами і безпритульними не вирівнювалася. Для успішного проведення соціальної реформи потрібно краще фінансове забезпечення, чого на той момент було неможливо добитися.
Куди Петро I велів «прилаштувати» безрідних немовлят
У 1718 році Петро Олексійович наказав «малолітніх і жебраків хлопців» приписувати до сукняним та іншим мануфактурам./Фото: ds05.infourok.ru
У зв’язку з масштабними перетвореннями робочих рук у країні не вистачало, тому до сиріт ставилися як до майбутніх працівників. Віддаючи на піклування безпритульну дитину у приватні руки або в виховний будинок, держава дозволяло безкоштовного використання дитячої праці. Оскільки число безпритульних дітей постійно збільшувалася, Петро I видав указ, в якому повелевалось неповнолітніх хлопчиків посилати для роботи на мануфактури, а тим, кому виповнилося десять років, відправляти в матроси.
Тим не менш, опіка над безпритульними, покинутими дітьми поступово піддається більш детального врегулювання з правової точки зору. Більш чітко почав позначатися коло осіб, які можуть бути опікунами (близькі родичі, вітчим). За опікуном закріплюється обов’язок бути представником інтересів дитини. А обов’язок повертати опікуваної дитині його майно по досягненні повноліття останнього з моральної площини переходить в юридичну. В епоху Петра I все більше прав, обов’язків і повноважень у сфері піклування неповнолітніх отримують органи міського управління.
Буде цікаво також дізнатися, як з’являлися на світ і діти росли в сім’ях кріпосних селян.
Thanks!
Our editors are notified.