Кому вигідно оприлюднювати імена вбивць рейсу МН17?

Ця людина є, і його знають всі

У світі все взаємопов’язане, тому почну здалеку. Як тільки пристрасті навколо «Північного потоку-2» пішли на спад, перемістившись у вузькі і малоцікаві околиці строків його запуску (зрушаться або не зрушаться? — ось в чому питання), увагу перевозбужденной європейської громадськості просто зобов’язана кудись перейти, причому на не менш масштабні міжнародні процеси.

У зв’язку з цим, якщо не сильно розтікатися думкою по древу, ідеально підходить перевірений метод «два пишемо, три в умі», бо в голову приходять саме три майбутні події, у багатьох відносинах вкрай цікавих як самі по собі, так і за своїми наслідками: 1. Брексит; 2. Нормандський формат; 3. Завершення розслідування загибелі МН17 і планований в березні 2020-го року міжнародний суд у Гаазі.

Що стосується Брексит, то тут все буде так, як буде, Росії цей спектакль стосується поки що лише опосередковано, а там поживемо — побачимо. Так що, писати тут поки що нема, є специ солідніше, вони нехай і пітніють.

Нормандський формат нам (мені-то точно), звичайно ж, набагато ближче і про нього трохи детальніше.

Є певна впевненість, що збіговисько це таки станеться, причому навіть у цьому році. Очікування та надії великі, але не у всіх. Найбільші — у президента незалежної, бо для нього, як ні для кого іншого, це сама, що ні на є, доля і можлива суть того, що буде записано про його доленосної діяльності на скрижалях історії.

Тільки у випадку удачі, нехай навіть умовною, він зможе без особливих катаклізмів дотягнути до виборів 2020 в США, щоб вже далі (в залежності від результату виборів), коригувати свою сценічну роль президента. Той же «Північний потік» — очевидний мінус, насамперед, Зеленському, чого він і не зміг приховати: «Це питання геополітичний. Я вам скажу відверто, що це посилює Росію і послаблює Європу».

Віддамо належне: «не лох», нарешті, трохи підріс політично, принаймні, в риториці, на час припинивши говорити нісенітниці. І хоча банально поплутав економіку з геополітикою, але дипломатично делікатно і твердо зумів натякнути Європі, що Україна все ще це Еуропа, а Данія підставила в особі України як раз-таки всю європейську братію, потратившую даремно чимало сил і коштів на своїх підопічних.

І ось тут ми переходимо до загибелі рейсу МН17, на який нас виводить саме Данія, героїчно тримала оборону кілька років і раптом сломавшая всі надії прогресивної громадськості.

Яка тут зв’язок? – справедливо запитаєте ви і будете у своєму сумніві праві на всі сто. Моє ж завдання показати приховану суть, хоча б і шляхом натягування сови на глобус, що іноді не так уже й безглуздо, як може виглядати на перший погляд. Тим більше, що Die Welt логічно легко і невимушено пройшла ту ж операцію, оголосивши датську підставу перемогою саме України.

Проте всі ці та їм подібні інтерпретації важливі лише з тієї точки зору, щоб показати безпорадність логіки як науки, яка «що дишло, куди повернув, туди і вийшло».

Тому продовжу не зовсім логічно і для початку спробую поставити діагноз рішенням Данії: Дональд Трамп — ось, з моєї точки зору, найбільш правильний діагноз. Той самий Трамп, який нагинав Європу своїми газгольдерами і в результаті своєї нестриманості (на межі дурниці) креативно перекреслив не тільки перспективи заокеанського газового шантажу, але і наочно показав справжнє ставлення США до Старого Світу.

Думаю, нагадувати тут намір обкласти санкціями причетні до російського газу європейські концерни, зайве. Тим більше, зайво розглядати під лупою цинічне намір подумати про покупку Гренландії…

Рухаємося далі.

У Трампа вже фактично розпочалася передвиборча кампанія, де йому життєво необхідно звалити Байдена і всю цю демократичну зграю-лійку. Особливо в ситуації, коли суперники чудово розуміють ставки і різко мобілізують варіант з імпічментом, навіть при відсутності для цього підстав. Для Трампа розслідування махінацій українських суперника — аргумент, але, чесно кажучи, рідкуватий.

У всякому разі, епізод, поставив усю Україну в ситуацію тривожного очікування підсумків виборів і можливого імпічменту), для США майже нічого не значить і, отже, потрібна набагато більш вагома порядок. Така, щоб наповал і не тільки Байдена, але і всю попередню адміністрацію, реально натворившую справ на купу довічних.

І тут порядок, аналогічна висмоктаним з пальця порожнім аргументів демократів, навіть якщо на цій порожнечі спонтанно нагромаджується імпічмент, не годиться. Трампу потрібен асиметричну відповідь, який, на мій погляд, якраз знаходиться в обставинах загибелі рейсу МН17.

Тут варто розуміти: ніякої таємної таємниці у збитому Боїнгу немає і не може бути. Всі, кому належить, в курсі справжніх причин і справжніх винуватців. Тут навіть не варто говорити ні про німецькому романі Йозефа Рі, ні про фільм журналіста Крістофа Леманна, ні про позиції Малайзії, ні, тим більше, про листуванні і фотографіях з соцмереж на тлі безпрецедентної політизації даного питання, аналогічної політизації «Північного потоку-2». Вся ця суєта меркне на тлі демонстративного мовчання Росії, навіть не заинтересовавшейся покупкою якихось доказів Реша.

Повторю: всі, кому треба, все знають і мають на руках і супутникові знімки, і записи розмов, а також імена замовників і виконавців. Рано чи пізно все буде викладено на стіл, в потрібному місці і в потрібний час. Питання лише в тому, хто це зробить і які з цього будуть наслідки.

Для Росії не має значення, чи сама вона виправдається і назве винних, або це зробить хтось інший. Результат передбачається однаковий: визнання невинності і оголошення винних. Однак оскільки тема набула геополітичну забарвлення, слід розуміти, що для США, взагалі, і для Трампа, зокрема, це питання надзвичайно важливе.

В цілому, визнання невинності Росії і за ініціативою Росії, звичайно ж, це або пряме, або непряме визнання винуватості США, яким доведеться спихати провину виключно на Україну, що вони неодмінно і зроблять. Однак це, як мінімум, потужний репутаційний удар, причому багато в чому незворотний як для всієї Америки, так і для її президента, незалежно від його особистої непричетності.

З іншого боку, якщо докази оприлюднить сам Дональд Трамп, то тим самим він гарантовано звалить скопом всіх своїх суперників на майбутніх виборах, поховає їх мрії про імпічмент і знову тріумфально в’їде в Білий дім на білому коні. А заодно декого ще й відправить за грати на довічне, тим самим мінімізуючи репутаційні втрати, які, звичайно ж, будуть, але в більш м’якій формі.

Саме другий варіант, безумовно, вигідний обом сторонам, як Росії, так і США (включаючи особисто Трампа), які покажуть всьому світові, як треба визнавати помилки і очищатися від них перед усім світом. Тим більше що матеріальні витрати у вигляді майбутніх компенсацій, для друкарського верстата США нічого не значать, а неухильно їх виплата лише піднімуть авторитет.

P. S.

Звичайно, я розумію досить ідилічний характер описаного сценарію, цілком усвідомлюючи його імовірнісний характер. Однак у мене при цьому є і запасний вагомий козир — це крайня непередбачуваність президента США, який у якому-небудь мерехтливому стані раптом візьме і з розмаху наступить на мозоль або Нідерландам (як він це зробив з Данією), або всьому ЄС в цілому.

Після чого ті справедливо обуряться і приймуть, нарешті, рішення припинити приховувати таємницю загибелі рейсу МН17. Або, що більш імовірно, пустять його по новому колу, щоб зберегти обличчя, допустивши до розслідування Малайзії і, можливо, Росію. Для Росії підходить будь-який варіант.