Конкурс на більше чудовисько

У справі Владислава Синиці, який закликав викрадати і вбивати дітей силовиків, найбільше дивують, м’яко кажучи, його захисники. Їх головний аргумент — не можна садити за твіт. Мовляв, це всього лише роздуми. Але більшість злочинців, перш ніж здійснити протиправну дію, теж розмірковують. Вони виношують і обмірковують свої майбутні дії. І це ніякі не роздуми, а самі що ні на є наміри.

З Синицею все більш ніж прозоро. В його словах є і заклик, і наміри. Які очевидні для будь-якого нормального людини. Для нормального.

Для ненормального члена суспільства міркування про насильство над дітьми є «просто твітів». «Роздумом». «Відповіддю на провокацію». За які не можна засуджувати і тим більше судити. 5 років в’язниці вони вважають «жахливої» несправедливістю.

А що ж тоді справедливо? Випустити на свободу істота, яка марить насильством щодо дітей? Дозволити йому і далі безкарно поширювати свої нездорові і злочинні фантазії? Може, йому ще ефір на «Ехо Москви» надати і бложік на «Медиазоне» виділити, де він буде «думати», уявляючи себе Ганнібалом Лектером? І обов’язково надавати йому слово на всіх мітингах опозиції, щоб він навчав «революціонерів» мистецтва правильного тиску на силовиків. Щоб ці самі силовики, перш ніж відправити в автозак чергового бузотера, пам’ятали про те, що виконання професійних обов’язків ставить під загрозу безпеку і життя їх власних дітей.

Мабуть, саме ці мотиви ховаються за показним обуренням «несправедливим» покаранням для Синиці. Бо повірити в щирість тих, хто на блакитному оці заявляє, що Синиця «ні в чому не винен» — я не можу.

Власне, на Синицю як такого їм плювати. Його справа їх цікавить виключно як інструмент пропаганди, тези якої знайомі кожному. Тільки на цей раз все подається під гаслом «5 років за твіт».

При цьому їх абсолютно не хвилює потенційна небезпека для суспільства як самого Синиці, так і його «роздумів», які можуть спровокувати когось на насильство. Їх хвилює тільки одне — оперативно відпрацювати тему, вичавивши з нього по максимуму.

Історія, загалом-то, вже майже банальна. Але все одно — повчальна. Ступенем викликається огиди. І мені зараз важко сказати, хто є великим чудовиськом і загрозою для суспільства: той, хто «роздумує» про насильство над дітьми, або той, хто цього «мислителя» виправдовує.

Юлія Витязева