Багато дослідників вважають, що останнім часом з’явилася в пресі цифра про 2 млн. згвалтованих німкень недостовірна. Це практично кожна 8 доросла жінка країни. Викликає сумнів як фактологія, так і методи узагальнень. Навіть непосвяченому людині може здатися дивним те, що він прочитає в щоденниках тих нібито учасників та очевидців подій.
Щоденники «забезпечених» німкень – улюблений аргумент прихильників тези про «Червоної армії ґвалтівників»
Габріела Кепп у 15 років. За її словами, фраза «Фрау, ком» («Жінка, пройдіть»), яку казали радянські солдати, була дуже страшною для німкень того часу./Фото: babr.ru
Зарубіжні дослідники, які намагаються провести об’єктивне розслідування злочинів Червоної армії, як правило, спираються на відомості зі спогадів сучасників та учасників подій. Але ж це не самий достовірний історичний джерело – він може страждати суб’єктивізмом, реваншизмом або бути прямою фальсифікацією. Швидше – це мало захищений від маніпуляцій і підтасовувань джерело.
Але найцікавіше, всі ці спогади наринули на німкень не раніше, не пізніше як тепер. Якась колективна спалах пам’яті. 80-річна німкеня Габріела Кепп видає книгу «Чому у мене не було сексу» і стверджує про звірства Радянської Армії у Берліні, то спостерігається сплеск інтересу до раніше виданої анонімно книзі Марти Хіллерс.
Хто така Березня Хіллерс?
Березня Хіллерс, автор книги «Жінка в Берліні». /Фото: filed18-29.my.mail.ru
Березня Хіллерс – автор книги «Жінка в Берліні». Нібито звичайна німецька жінка, що пережила страшний час окупації міста радянськими військами. В анонсі до книги налаштовують читача таким чином: «Щоденникові нотатки, які стали згодом цією книгою, написані молодою німкенею, яка поділила жахливу і трагічну долю багатьох жінок, що стали здобиччю «переможців» у зруйнованому Берліні в самому кінці Другої світової війни. Рідко на сторінки книги потрапляє таке болісне і правдиве свідоцтво з глибин пекла».
Насправді Березня Хіллерс зовсім не рядова німкеня. Ще в юності вона була близька до комуністів, полягала в Союзі німецьких письменників, куди її рекомендував делегат Другого Конгресу Комінтерну і член компартії Макс Бартель. Але обидва вони зробили зигзаг в бік нацистів. Бартель написав для фашистського лідера книгу «Безсмертний народ», а Марта стала справжнім гітлерівським пропагандистом. Коли вперше було видано щоденникові записи «Жінка в Берліні», автор не вказувався. Адже тоді відразу було б все зрозуміло. Хто б повірив офіційно працювала на гітлерівську пропаганду журналістці?
«Мільйони згвалтованих німкень» у західній пресі
Кадр з фільму «Безіменна — одна жінка в Берліні». /Фото: multikino.com
Німецькі засоби масової інформації зразка 1945 року порівнювали масштабний наступ радянських військ з «навалою монголів, гунів і татар колишніх епох», прогнозували відповідна поведінка – нікого не пощадять, знищать і т. п. Німецька пропаганда намагалася підняти хвилю народного опору, щоб допомогти своїй ослаблій армії, що цілком зрозуміло. На верхній сходинці «хіт-параду» – німецька публіцистка Керстін Бишль. Темою її дослідження є сексуальне насильство Червоної армії в Німеччині на кінець другої світової війни. Досить сказати, що в ньому вона наводить цифру – 2 мільйони постраждалих німкень. А адже її праця оцінюється західними фахівцями як серйозний науковий внесок!
Кадр з фільму «Безіменна — одна жінка в Берліні». /Фото: images.telemadrid.es
А ось у книзі британського військового історика Макса Хейстингса (Хастингса) «Друга світова війна. Пекло на землі» представлені дуже «цікаві» факти: «Занадто вільне поводження зі зброєю призводило до того, що багато російських вбивали один одного в нападі гніву або з необережності; натиснути на курок їм було так само легко, як їх західним колегам плюнути або вилаятися». Далі автор зазначає досвідченість командирів Червоної армії у військовій справі і дивується, що при цьому вони залишаються «ордою варварів», «яка домоглася того, чого могли досягти тільки варвари». Яке «тонке розуміння психології радянської людини зі зброєю! І понеслося: звірства, насильство над німкенями, та якби тільки над звільненими з трудових таборів полячками, росіянами, українками.
У книзі Ентоні Бивора «Падіння Берліна. 1945» стверджується, що Берії та Сталіну регулярно доповідали про те, що відбувається на захоплених радянськими військами територіях, що «багато німці заявляють про насильствах над жінками, що залишилися в російському тилу». І звичайно – подробиці. А це спроба психологічного аналізу: «…зґвалтовані у Східній Пруссії жінки були в основному жертвами помсти за ті злочини, які вчинили німці на окупованій території СРСР». А трохи пізніше, в період битви за Берлін, німкені для червоноармійців вже об’єкт видобутку, а не помсти: «Солдати продовжували принижувати жінок, але це приниження було, скоріше, наслідком негуманного поводження радянських командирів зі своїми підлеглими». І знову в анотації до книги нас переконують, що вона заснована на реальних фактах і свідченнях очевидців. І ось ще один «перл» з цієї книги: «…більшість радянських солдатів не мали необхідного сексуального освіти і просто не знали, як правильно поводитися з жінкою».
Як було насправді?
Війна закінчилася: червоноармійці і німкені радо розмовляють на вулиці Берліна./Фото: realtribune.ru
Досить правдиво і точно змальовує психологічний стан радянських солдатів в різні етапи війни (на основі архівних матеріалів) Сенявская Е. С. у своїй книзі «Психологія війни в ХХ столітті: Історичний досвід Росії». На початку війни німецька армія вселяла жах: «Це була вимуштрувана, що володіла бойовою технікою військова машина, якої, мабуть, не було, — так, не мабуть, а просто не було рівної в світі…». Радянські війська відчайдушно чинили опір, але страшні котли, величезна кількість потрапили в полон, нескінченне відступ призвели до тягостному станом духу воїнів. Перелом стався під час контрнаступу під Москвою. Радянські воїни зрозуміли, що фашиста можна перемагати, він вразливий. Чим далі просувалися війська Червоної армії, тим більше солдати бачили наслідки звірств, скоєних нацистами на окупованих територіях. Тепер фашист сприймався як «лютий звір — сильний, жорстокий, небезпечний».
Чим більше людського горя бачили наші солдати, тим сильніше ставала їх ненависть до ворога, тим завзятіше ставало опір йому. Воїни билися вже не держава, а народи, що населяли країну. Війна набула характеру національно-визвольний. Це була смертельна сутичка за виживання з обох сторін.
І, нарешті, радянські війська на підступах до Берліна. Воїнів охоплює азарт переможців, їм хочеться швидше поставити красиву крапку в цій чотирирічній війні. І разом з тим їм прикро тепер помирати – близький кінець війни. Ненависть до ворога допомогла їм пережити всі фронтові труднощі та небезпеки. У багатьох з них, які втратили своїх близьких, бачили, що творили на їх землі фашисти, є пекуче бажання помсти ворогові. І ось вони вступили на територію ворога. Звичайно ж, були акти помсти, психологічні зриви. Але це були лише окремі випадки. Насправді ж радянські солдати виявили великодушність переможців.
Сенявская наводить слова Д. Самойлова: «… народ Німеччини міг би постраждати ще більше, якби не російський національний характер — незлобливость, немстительность, чадолюбие, сердечність, відсутність почуття переваги, залишки релігійності і интернационалистического свідомості в самій товщі солдатської маси. Німеччину в 45-му році пощадив природного гуманізм російського солдата».
На завершення свого міркування про психологію радянського солдата під час другої світової війни автор книги наводить слова французького історика М. Ларана: «…самовідданість, яку у війні проявили радянські люди, гідна самого щирого захоплення. Духовно вони виявилися незмірно вище свого ворога».
Немає сумнівів, що окремі акти зґвалтувань відбувалися солдатами армій-учасниць антигітлерівської коаліції і в Європі, однак на відміну від аналогічних дій фашистської армії вони не мали масового і систематичного характеру.
З доповіді Військової Ради 1-го Білоруського фронту № 00384 про зміну ставлення до німецького населенню відомо: «….загальна кількість зґвалтувань німецьких жінок — 72, грабежів — 38, вбивств — 3, інших порушень закону— 11» (за станом на 5 травня 1945 року). Тобто на території, на якій були присутні близько 1 млн. солдат, за 14 днів зафіксовано 72 зґвалтування.
У листопаді 1945 року Відділ Комендантській служби провінції Мекленбург видав звіт, в якому вказувалося, що за місяць було зафіксовано 14 зґвалтувань. При цьому враховувалися злочини, вчинені не тільки військовими, але й штатскими.
Не рідкістю були і такі випадки, коли німкені пропонували організувати борделі для радянських солдатів. Реакція командирів частин була гнівною – пропозиції такого роду відкидалися.
Порнохаус на колесах — завжди з вами, завжди задовольнить. /Фото: szeretlekmagyarorszag.hu
Крім того, не варто забувати, що ніколи керівництво СРСР або воєначальники не заохочували безчинств на захоплених німецьких територіях, навпаки, за цей солдатам загрожувало суворе покарання. Тоді як фашисти на радянській землі могли дозволяти собі все, що заманеться, за що не понесуть ніякого покарання – така була директива їх вищого керівництва. Причина цього в тому, що виховані німці були фашистською ідеологією, тому сприймали себе як расу панів або «сверхчеловеков», а інші народи для них були неповноцінними, недолюдьми.
Тут же зібрані фотографії жінок, які служили в рядах фашистської армії і у допоміжних службах.
Thanks!
Our editors are notified.