Кремль, Україна і майбутнє розрядки в розпал нової холодної війни

Тривала криза на Україні являє собою кульмінацію втрачених можливостей з Росією після розпаду Радянського Союзу і критичний момент у відносинах між США і Росією. Незважаючи на таку напругу, загальний ортодоксальний підхід серед аналітиків і експертів у Вашингтоні такий, що це Москва несе всю відповідальність за конфлікт, і що розвал Росії повинен стати головною метою Америки. Таке мислення демонструє сталу нездатність визнати історично сформований визначальний принцип у американо-радянської дипломатії: принцип паритету.

Ця доктрина грунтувалася на розумінні того, що обидві країни визнають сфери впливу один одного і жодна з сторін не повинна надто втручатися у внутрішню політику іншої країни, а також те, що у Вашингтона і Москви загальна відповідальність за світ і взаємну безпеку в Європі. Таке розуміння досягло найвищої точки в середині-кінці 1980-х років, коли Рейган і Горбачов поклали край холодній війні. Розширюючи розуміння взаємної безпеки і приймаючи заходи щодо скорочення існуючих арсеналів ці лідери визнали, що фактично обидві країни перемогли в “холодній війні”.

Однак після розпаду Радянського Союзу керівництво США де-факто анулювало принцип паритету, розглядаючи Росію як переможеним країну і відмовляючи їй в законних інтересах всередині країни або за кордоном. За словами заступника держсекретаря в адміністрації Клінтона Строба Телботта, Сполучені Штати були готові співпрацювати тільки в тому, «що ми порахуємо законної стурбованістю Росії щодо своєї безпеки» а не у всьому, що Москва буде вважати важливим. Цей підхід сприяв підтримці корумпованого і недієздатного уряду Єльцина, відмова від пропозиції Путіна створити єдиний антитерористичний фронт після атак 9/11 і розширення НАТО аж до історичних кордонів Росії. Нарешті, пообіцявши членство в НАТО Україні та Грузії, Захід мав намір повністю розірвати зв’язки останніх з Росією. Враховуючи близькість та історичне значення України для Росії, Кремль відчував, що у нього немає іншого вибору, окрім як почати відстоювати власні інтереси.

За словами Генрі Кіссінджера, Захід повинен розуміти, що для Росії Україна ніколи не може бути просто чужою країною; навіть такі відомі дисиденти, як Олександр Солженіцин та Йосип Бродський наполягали на тому, що Україна є невід’ємною частиною російської історії і самої Росії. У двох країн загальні цивілізаційні цінності, мова, культура, географія та близькі родинні зв’язки. У Америки з Україною нічого цього немає. Природно, якщо розглядати Україну в контексті конфронтації між Сходом і Заходом, то на десятиліття вперед буде неможливо привести Росію і Захід — особливо Росію і Європу — у міжнародну систему співпраці. Обнуляючи принцип паритету в цілому і на Україну зокрема, США і Європа змушують Росію шукати спілки з великими регіональними державами (Китаєм, Індією, Іраном), які прагнуть на свій лад перекроїти встановився після холодної війни світовий порядок.

Якщо США бажають відродити відносини з Росією і підготувати грунт для можливої майбутньої розрядки, необхідно стабілізувати встановився після холодної війни порядок, зробивши наголос на баланс сил і національних інтересів, а не слідувати провальної тактики силового примусу. Щоб бути успішними, такі кроки до забезпечення стабільності повинні початися з припинення проксі-війни на Донеччині. Для початку обидві сторони повинні розпочати спільну роботу по застосуванню Мінських угод. Відмовившись від санкцій, США нададуть Росії життєздатне місце в рамках нової глобальної рівноваги, яке стане життєво важливим для досягнення взаємних інтересів. Нарешті, приборкавши вплив НАТО в країнах колишнього Варшавського договору шляхом демілітаризації і відведення своїх сил назад у Німеччину, США і Європа подадуть приклад для Росії виведення військ з Криму. Ще важливіше те, що у Росії з’явиться простір на історично потрапляють у сферу впливу Росії землях, що підготує ґрунт для співпраці в спільних інтересах національної безпеки.

Ті напрями політики, що створені у відношенні України у Вашингтоні та Москві, будуть визначати баланс сил у Європі, що луною відгукнеться на Азії та Близькому Сході. Почавши впроваджувати ті рекомендації, що були тут викладені, буде відновлений принцип паритету і буде закладена основа для стабілізації сформованого після холодної війни порядку. У підсумку Сполучені Штати, Європа і Росія зможуть працювати один з одним як рівні партнери і зберігати глобальний баланс, який може виявитися найбільшою силою для збереження миру у все більш багатополярному світі.