Люди, про яких пишуть книги і знімають фільми, яким ставлять пам’ятники і ім’ям яких називають вулиці і міста, найчастіше бувають скромними особистостями і не замислюються про те, що за подвиги їх чекає нагорода. Ті «подарунки», які один з найрезультативніших розвідників Великої Вітчизняної війни отримував за життя, більш слабкої людини могли б зломити – несправедливі звинувачення, катівні НКВС, життя під чужим ім’ям у мирний час… і посмертна нагорода, гідна його подвигу.
Микола Кузнєцов був тим самим самородком, на які так багата наша земля. Народився він у 1911 році в глухому селі Зырянка Пермської губернії в родині звичайних селян. Ні одну з найскладніших дисциплін, які потім так були потрібні йому для виживання та виконання бойових завдань, він не вивчав системно, в основному був самоучкою.
Як все починалося
Першим талантом, проявився в ньому з дитинства, була неймовірна здатність до освоєння іноземних мов. Першою удачею при цьому можна вважати вчительку німецької, яку доля закинула в пермську глибинку. Ніна Автократова була чудово утворена і багато років прожила в Швейцарії. Так почалися його «університети». Такими вчителями талановитого хлопчини стали місцевий аптекар, австрієць за походженням, і лісник – колишній полонений німецької армії, не повернувся до фатерлянду і залишився в Росії. У них майбутній розвідник набрався першого досвіду в освоєнні різних діалектів німецької мови – тим, що буде потім одним з найважливіших його переваг. Так і розмовної лексики, якої не знайдеш у підручниках, звичайно, він теж почерпнув чимало. Надалі він самостійно опанує есперанто, польським, комі, українським і шістьма діалектами німецької мови.
Микола Кузнєцов, 1920-ті роки
Юність Миколи Кузнєцова являє собою дивну суміш успіхів і невдач: він влаштовується в Талицкий лісовий технікум, але вчиться там недовго, потім працює в земельному управлінні, їздить по селах, займається колективізацією, однак при цьому двічі виявляється звинувачений і виключається з комсомолу – за «білогвардійсько-кулацкое походження» (дивний факт, враховуючи його явно селянські коріння) і за розкрадання на виробництві, про які він сам же і повідомив. У будь-якому випадку, на молоду людину, ідеально освоїв складну мову комі і не втрачає при нападі (під час рейдів всяке траплялося), звертає увагу ОГПУ, він стає співробітником органів держбезпеки, допомагає у ліквідації банд і створює свою першу агентурну мережу.
Перші успіхи радянського розвідника
Микола Кузнєцов в молодості
Далі молодого талановитого чекіста переводять у Свердловськ, де він виявляє прихованих агентів між іноземними працівниками заводу «Уралмаш». Серед них було багато німців, і Ковалів саме тут навчився за першими ж словами співрозмовника визначати, з уродженцем яких місць він розмовляє, і переходити на його рідний діалект. Працює контррозвідник досить успішно, однак Радянська держава знову «нагороджує» свого героя звільненням і кількома місяцями в’язниці. Звільняється він тільки завдяки своєму куратору, який зумів відбити підопічного у НКВС.
За що радянський розвідник потрапив у застінки НКВС
У 1938 році молодого агента представляють приїхав ленінградському великому партійному чиновнику Журавльову. Рекомендації прекрасні: «Сміливий, спритний, ініціативний. Досконало володіє німецькою, польською, есперанто, мовою комі. Виключно результативним». Поговоривши з Кузнєцовим буквально кілька хвилин, Журавльов передзвонює заступнику ГУГБ НКВС Райхману: «Леонід Федорович, є тут людина — особливо обдарована агент, його треба взяти в Москву». Як раз в цей момент в кабінеті столичного начальства перебував досвідчений розвідник, який багато років пропрацював в Німеччині. Райхман просить його поговорити по телефону з одним молодим чоловіком. Після кількох хвилин розмови німецькою, розвідник перепитав: «Це дзвонили з Берліна?».
Так Кузнєцов потрапив ГУГБ НКВС. Правда, біографія агента до цього часу виявилася настільки зіпсована – дві судимості, двічі виключений з комсомолу, що йому вирішили змінити ім’я і видали новий паспорт. Так в своїй країні майбутній розвідник став жити під чужим ім’ям Рудольфа Вильгельмовича Шмідта.
Паспорт, виданий Миколі Кузнєцову на чуже ім’я
Як розвідник Кузнєцов став обер-лейтенантом Паулем Зібертом
З початку війни Кузнєцова відразу зарахували в «Особливу групу при НКВС СРСР» і під ім’ям німецького обер-лейтенанта Пауля Зіберта відправили в один з підмосковних таборів для військовополонених. Там він сидів кілька тижнів, граючи свою роль. Це був своєрідний іспит і додаткова практика для розвідника, який далі повинен був починати працювати на ворожій території.
Фотографії Миколи Кузнєцова в німецькій формі. Спочатку його хотіли зробити офіцером люфтваффе, але пізніше «перевели» в піхоту.
Влітку 1942 року в рейхскомісаріаті України, який розташовувався в місті Рівному, з’явився німецький офіцер Пауль Зіберт з документами співробітника німецької таємної поліції. Він постійно спілкувався з офіцерами вермахту, спецслужб, вищими чиновниками окупаційних властей. За півтора року роботи нашого розвідника він особисто ліквідував 11 генералів і високопоставлених чиновників окупаційної адміністрації нацистської Німеччини, зміг передати відомості про нову ставку фюрера «Вервольф», інформацію про підготовку німецького наступу на Курській дузі і про операції «Довгий стрибок» – запланованого замаху на лідерів «Великої трійки» на Тегеранській конференції.
При цьому російський розвідник, ні разу не бував у Німеччині, показував настільки глибокі знання чужої культури і традицій, що ні один з німців, з якими він щодня спілкувався, не запідозрив його.
Провалилися плани
Однак така робота в тилу ворога не могла тривати вічно. Під час безлічі акцій, в яких він особисто брав участь, його особистість все-таки поступово розкривалася. В одному випадку стало відомо його звання, в іншому – залишилися свідки і повідомили прикмети. Розвідник і два його товариша вирішили піти в партизанський загін Дмитра Медведєва, з яким він постійно підтримував зв’язок або пробитися до лінії фронту. Однак цей план не вдався. 9 березня 1944 року Микола Кузнєцов, Іван Бєлов і Ян Камінський в селі Боратин нарвалися на загін УПА (української повстанської армії) і загинули в бою. У листопаді 1944 року за виняткову мужність і хоробрість Микола Іванович Кузнєцов був посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Посмертна слава
Місце, де герой прийняв смерть, не було відомо до 1959 року. Може бути, його так і не знайшли, якби не Микола Струтинський. Всі ці 15 років він продовжував шукати останки свого бойового товариша і нарешті знайшов їх в урочищі Кутыки. Струтинський домігся перепоховання Миколи Кузнецова у Львові на Пагорбі Слави. Треба сказати, що якщо за життя Микола Кузнєцов не часто отримував від своєї країни заслужені нагороди, то після смерті його ім’я дійсно стало легендою і хрестоматійним прикладом для молодих фахівців спецслужб майбутніх поколінь.
Цю людину вважають самим високопрофесійним розвідником, які працювали на чужій території. Про життя прославленого героя написані близько двох десятків романів та зняті художні фільми та телесеріали: «Подвиг розвідника» (збірний образ, чудово зіграний Павлом Кадочниковим, це в основному саме Н.Кузнєцов), «Сильні духом» (1967), «Загін спеціального призначення» (1987), телесеріал «По лезу бритви» (2014 рік); також встановлено кілька пам’ятників і створено десятки музеїв. Його іменем названі парки, пансіонати, навчальні заклади, безліч вулиць, пік на Памірі і навіть одна мала планета. З 1977 року ім’я носило місто Кузнецовськ Рівненської області України.
Пам’ятник Миколі Кузнецову в Єкатеринбурзі
Дуже сумно, що зараз, на хвилі політичних розбіжностей, пам’ять про героїв війни стає просто розмінною монетою. Ці люди боролися за щастя всіх жителів нашої країни, незалежно від того, до якої республіці вони тоді належали, тому демонтаж пам’ятників Миколи Кузнєцова в Рівному і у Львові в 1992 році, викликав у багатьох законне обурення. У 2016 році місту Кузнецовськ було повернуто назву Вараш. За ці роки вандали неодноразово оскверняли могилу героя, останній випадок стався 6 травня 2019 року.
Могила Миколи Кузнєцова на Пагорбі Слави у Львові
Thanks!
Our editors are notified.