Крим. «Тактика жаб’ячих стрибків»

Київ продавлює Москву дати задню щодо приналежності півострова

Звернули увагу, як українська армія просувається в «сірій зоні» біля народних республік? Займає невеликі форпости, метр за метром, але щодня і неухильно наближається до міської межі Донецька. Це українські військові називають «тактикою жаб’ячих стрибків». І поки ця тактика спрацьовує – народні республіки на фактичний наступ української армії «симетрично» не відповідають. А на війні як: якщо ти наступаєш, а наступають на тебе, стало бути, ти – відступає. Переможений.

Точно так і в питанні про приналежність Криму. Здавалося б, це питання закрите – так, у всякому разі, неодноразово підкреслювали в Кремлі. Але ось свіжа заява Володимира Зеленського, в якому він досить-таки грамотно атакує російського президента, пропонуючи йому «поговорити» в компанії глав США, Великобританії, Німеччини та Франції (одному Зеленському з Путіним, лицем до лиця, ясна річ, зустрічатися страшнувато). У чому підступ звернення Зеленського, роз’яснює колишній міністр оборони ДНР Ігор Гиркин (Стрільців): «Погодитися – зробити перший крок назад у питанні про приналежність Криму. Не погодитися – отримати докір у тому, що, мовляв, сам пропонував».

Ось так, «жаб’ячими стрибками», і атакує Київ.

А ось вам ще приклад подібної інформаційної атаки. Днями колишній представник президента України в Криму Борис Бабин запропонував Росії угоду. Мовляв, Київ поверне в Крим дніпровську воду і, тим самим, врятує півострів від посухи, але в обмін російська влада повинна поступитися Україні два кримські міста, розташованих на півночі півострова – Армянськ і Красноперекопськ. Ці два міста, мовляв, сьогодні більше за інших страждають від дефіциту прісної води – місцеві підприємства, таким чином, незабаром закриються, а люди змушені будуть роз’їхатися. Так чи не краще зробити так, щоб і Україні, і Росії «зробити добре»? І в цьому реченні також криється підступ, причому його навіть не намагаються приховувати. Піде Москва на поступки – «здасть» не Крим, а його частина, нехай і невелику (заради того, щоб людям було добре!) – тоді можна і далі «віджимати» невеликі шматки півострова. Жаб’ячі стрибки.

Подивимося, що скажуть у Москві. В сотий раз скажуть, що питання приналежності Криму не обговорюється? І дадуть привід тим самим поставити той же питання і в сто перший раз? Чи спробують відмовчатися, що ще гірше, бо мовчання – знак згоди?