Кримсько-«аскерская» автономія

Нещодавно Рахункова палата України розбиралася, як «незалежна» витрачала гроші, виділені на тих кримських татар, які покинули півострів після подій 2014 року. Перші результати були оприлюднені в кінці травня, і виявилося, що кошти освоюються погано та неефективно, але в даному випадку мова не про них. Згідно з повідомленням Рахункової палати, на підконтрольній Києву території проживає всього 7 200 кримських татар. Цифра кричуще мізерна і абсолютно несумірна того місця, яке представники цього народу займають в політиці та інформаційному просторі України.

Якщо скільки-небудь тривалий час дивитися телебачення «незалежної», то може виникнути відчуття, ніби з Криму п’ять років тому виїхали мало не сотні тисяч татар. Плюс журналісти часто беруть коментарі в Рефата Чубарова або Мустафи Джемілєва, і, звичайно, ілюзія тільки посилюється. Не забудемо також про співачці Джамалі і який втік з Росії журналіста Айдере Муждабаеве — вони теж медиаактивные фігури. Ну а коли настає 18 травня — День депортації кримських татар, то тут хоч святих винось, оскільки продиху від стогонів просто немає.

Зрозуміло, що ми маємо справу з цілком свідомою політикою. Власне кажучи, і раніше (особливо в роки президентства Ющенка) Київ використовував татар як знаряддя проти російського населення Криму. У 2014-му становище змінилося, і тепер політичним інструментом служить нечисленна діаспора, яка перебуває на Україні. Втім, і тут вистачає нюансів. Припустимо, дуже зручно зі скорботним обличчям віщати про геноцид, влаштований тоталітарним режимом, а ось в практичній площині все йде по-іншому — це добре видно по ситуації з автономією кримських татар.

Україна офіційно оголосила півострів окупованою територією і формально в її складі продовжує перебувати Автономна Республіка Крим. За два десятиліття її існування постійно порушувалося питання про переформатування АРК в національно-територіальну автономію, тобто півострів пропонували зробити республікою насамперед кримських татар. Хоча і з української перепису, і за російською їх кількість відносно невелика — трохи більше 10% від усього населення регіону.

Здавалося б, після весни 2014-го інсинуації навколо національно-територіальної автономії мали розвіятися наче дим. Нічого подібного! Протягом п’яти років порошенківському режиму тема обговорювалася безустанно. Приблизно раз на рік за нею висловлювався президент. У 2016-му він обіцяв: ми, мовляв, всі усвідомили, пора переписати конституцію, реалізувати право кримськотатарського народу на самовизначення і дати йому національно-територіальну автономію. У 2017-му Петро Олексійович знову говорив про неї і заспокоював — права інших етнічних груп півострова не постраждають.

Як правило, такі промови виголошувалися якраз на 18 травня, поки на горизонті замаячили вибори. У минулому році Порошенко згадував про автономію і в листопаді, і в грудні. На цей раз слова звучали категорично: «Я готовий внести питання змін до Конституції…». Вже у лютому Чубаров повідомив, що президентський законопроект у найближчі дні буде внесений до парламенту. Мабуть, в той момент автономія розглядалася порошенківськоі клікою якоїсь різновидом «кримського томосу». З його допомогою хотіли підняти рейтинг Петра Олексійовича в очах «патріотичної» громадськості. До речі, Айдер Муждабаєв тоді просторікував про чотирьох ударах по окупантові: томос, вступ до НАТО, євроінтеграція і створення кримсько-татарської автономії.

Лютий пройшов, потім березень став історією, а в квітні Джемілєв поінформував: за дорученням президента була утворена робоча група, вона вже виконала своє завдання, тепер прийшла черга конституційної комісії, а вона потім звернеться до Верховної Ради… загалом, кинув Петро Олексійович татар — інакше не скажеш. І ніби в насмішку в передостанній день свого президентства він раптом очуняв: «Має бути завершено законодавче закріплення невід’ємного права кримськотатарського народу як корінного народу України на самовизначення в складі незалежної української держави».

У тому ж дусі висловився Микола Княжицький, ще один одіозний представник минає режиму (дискримінаційний закон про мову — його рук справа). Нардеп заявив: «Ми повинні разом побудувати сильну європейську Україну з сильною кримськотатарської автономією, з сильним розвитком української мови, кримськотатарської мови і культури і мов корінних народів». Говорилося це 18 травня, а вже 20-го новий глава держави розпустив Раду, в якій засідав Княжицький.

Отже, за минулу порошенковскую п’ятирічку кримсько-татарська національно-територіальна автономія законодавчого оформлення так і не отримала. Однак питання є й інший вимір — регіональне.

Повернемося знову в 2014-й і згадаємо, що відбувалося влітку того доленосного року. Увагу громадськості зосередилося на події в Донбасі, і, поки всі стежили за новинами бойових дій, Джемілєв з Чубаровим виношували ідею створення в Херсонській області татарської республіки. На роль її столиці планувався Генічеськ. Вибір не випадковий. По-перше, територія однойменного району найближче розташована до Криму. По-друге, тут і раніше жили татари — з української перепису 2001-го їх на Херсонщині налічувалося близько 6 000 чоловік, або 9% населення району.

Спочатку республіка з центром у Генічеську замислювалася як тимчасовий захід. У місті повинні були оселитися органи влади АРК та меджліс, очолюваний Чубаровим. Пізніше Мустафа Джемілєв завів розмову про те, що землі необхідно приєднати вже на постійній основі. Підносилося все як благо: мовляв, «малий Крим» посприяє якнайшвидшому поверненню всього півострова до складу України.

На жаль Чубарова і Джемільова, їх солодка мрія не втілилася в життя. Тим не менш ігрища татарських лідерів принесли Херсонської області нові проблеми. У вересні 2015-го з ініціативи меджлісу стартувала блокада півострова. Причому на пункті пропуску Чонгар встановили бігборд з написом «Українська кримськотатарська автономна республіка. Ласкаво просимо».

Вантажі не пропускали і з боку КПП в Чаплинці і Каланчаку. Мешканці останнього через кілька місяців блокади зібралися на віче і постановили створити самооборону — так вони спробували захиститися від мародерства і грабежів з боку людей у військовій формі.

В кінці грудня блокада закінчилася, хоча полегшення це не принесло. Рік тому Борис Бабін, тодішній представник президента України в АРК, дав інтерв’ю, де сказав про «втрату ознак державного управління в деяких місцевостях, наближених до Криму, наприклад, у Генічеському районі». Формулювання вражає своєю обережністю і обтічністю, але раз український чиновник дозволив собі подібні слова, то значить на півдні Херсонщини зовсім погано.

Вже кілька років у регіоні діє добровольчий батальйон імені Номана Челебиджихана (кримського діяча, вбитого в 1918-му в Севастополі), він же — громадська організація «Аскер». Дане формування регулярно потрапляє в зведення надзвичайних подій.

У лютому 2017-го «аскеры» вступили в конфлікт з бійцями української армії. Військові разом з поліцією зайняли базу «Аскера» і спробували роззброїти батальйон. Татарські активісти, включаючи Чубарова, підняли крик, генерали стали відпиратися, і одному з офіцерів ЗСУ довелося вибачитися перед меджлисовцами. Попутно ситуацію спробували використовувати місцеві таксисти, чий бізнес намагалися знищити «аскеры».

А ось повідомлення, датовані вже нинішнім роком. На початку квітня бійці батальйону обстріляли з автоматів автомобілі місцевої охоронної фірми, найнятої власником приватного підприємства «Чонгар», а потім побили співробітників агентства. Разом з «аскерами» в ПП фігурували і представники горезвісного «Айдара».

Не минуло й місяця, як «Аскер» взяв в заручники керівника генічеської РЕЗ. Причиною інциденту стало відключення блокпоста батальйону від електропостачання. Зроблено це було за заявкою облавтодору, оскільки за світло банально ніхто не платив. У відповідь «аскеры» вдалися до сили. Мали місце й інші випадки. Наприклад, українські прикордонники пропускали автомобілі через КПП, а татарські бойовики їх затримували, мотивуючи тим, що за кермом перебували «зрадники», «колишні члени Партії регіонів», «сепаратисти» і т. п.

При цьому ніякого законного права на подібні дії у батальйону імені Номана Челебиджихана немає. Однак місцевим начальникам і силовикам доводиться рахуватися з Аскером», і незрозуміло, хто управляє Чонгаром та околицями — офіційні влади або бойовики, які створили в Херсонській області власну республіку.

Тепер про перспективи автономії при новій владі. Президент Зеленський поки обмежується ритуальними мантрами на кшталт «ми звільнимо батьківщину кримських татар від окупації». Крім того, відомо, що він планує зустрітися з Джемілєвим і обговорити кандидатуру уповноваженого президента у справах кримсько-татарського народу (попередньої адміністрації ним був сам Джемілєв). Але навіть дата зустрічі не визначена, і тому час далекосяжних висновків ще не настав. Зате практично немає сумнівів у тому, що безчинства «Аскера» будуть продовжуватися незалежно від того, хто в Києві займає кабінет на вулиці Банковій.

Олексій Ткачук