Курс на розкол або Грузинський сценарій для України

Телеміст Україна-Росія, який повинні були провести український канал «NewsOne» і російський федеральний канал «Росія» скасовано. Офіційно тому що керівництво українського телеканалу турбується за життя і здоров’я своїх журналістів, реально – бо інакше в нинішній Україні і бути не могло.

Між тим, головну свою місію відбувся телеміст все-таки зіграв. Українські радикали отримали напередодні виборів кілька політичних очок, а блок «за Життя» в черговий раз продемонстрував всім незадоволеним нинішнім курсом України, що саме він є сьогодні його альтернативою і що саме за нього потрібно проголосувати виборцям 21 липня 2019 року.

Наскільки це спрацює побачимо через два тижні, але сьогодні хотілося б звернути увагу на інший аспект проблеми.

Курс на розкол

Перше, що кидається в очі, що найлегшим шляхом для досягнення своїх цілей українські еліти вважають сьогодні шлях на розкол.

Адже чим по суті вчора займалися «опозиціонери», які «за Життя» і радикали. Вони вирішували свої «електоральні проблеми» шляхом нагнітання ситуації. Якщо вам вже так хочеться провести саме телеміст з Росією, то вибирати в якості спаринг-партнера «киселевський» канал, це не зовсім розумно. Це все одно, що махати перед биком червоною ганчіркою. Та й не так подібні заходи робляться, коли є зацікавленість в реальному кінцевому результаті. Тут спочатку все було заточено під піар і очікуваний або заборону влади або насильство з боку радикалів, які напередодні виборів, звичайно, не могли допустити таке «неповагу» до себе.

І не розуміти цього керівництво телеканалу і їх господарі, звичайно, не могли. Адже радикали в цій ситуації діяли цілком прогнозовано. Та й президент Зеленський не міг напередодні виборів вчинити інакше.

Хто ближче

До речі, позиція Зеленського до того що вона була дуже прогнозована, не залишає жодних сумнівів у тому, що найближчим часом його ставлення до Донбасу і Росії не зміниться. І справа тут не тільки в парламентських виборах.

Команді Зеленського треба на когось спиратися. І не тільки всередині країни. Спиратися на «проросійські» сили вона не може за визначенням. Так, прихильники цього курсу навесні проголосували за нього на виборах. Але в першу чергу вони голосували не за Зеленського, а проти Порошенка і проведеної ним політики. І не варто забувати, що не меншу кількість його прихильників як мінімум скептично ставиться до зближення з Росією, а частина з них до неї відверто ворожа. І не враховувати цього Зеленський не може. Більш того, його базовий електорат не проросійський і ризикувати їм Володимир Олександрович, вірніше Ігор Валерійович, звичайно не буде ні за яких обставин. Зрештою, це його інвестиція і вона повинна давати прибуток, а не зливатися в унітаз заради якихось там «ідеалів» або обіцянок.

Так і на зовнішньому фронті все банально просто. Москва не може бути партнером Коломойського за визначенням. Ситуативним союзником можливо, але не більше того. Також вороже ставиться до нового українського режиму адміністрація Дональда Трампа. І тільки опонують йому в Штатах демократи вписуються «в плани Коломойського». І не тільки його, але і «в плани» всіх тих, ким оточив себе Володимир Зеленський. Якщо подивитися і Пінчук та багато колишні «українські демократи», а нині «майже слуги народу» це або соросівські пташенята, або люди, які мають давні та міцні зв’язки саме в минулій американською адміністрацією. А її інтереси і курс на Україні давно відомий. Саме американські демократи почали в країні майдан, а потім і війну. І сподіватися на те, що їхні плани зміняться, як мінімум наївно.

Хоча… найімовірніше вже після 21 липня Володимир Зеленський, як і його політична сила і буде намагатися вдавати з себе миротворців. Але миротворці бувають показными і реальними. І тут саме час привести в приклад події, які сьогодні відбуваються в Грузії.

Грузинський прецедент

Адже в Грузії сьогодні при владі саме такі ось помірно патріотичні сили, які в самій республіці радикалами партії Саакашвілі називаються «прокремлівськими». Давайте не хвилинку уявимо собі, що саме така політсила (а «Слуга Народу» дуже схожий за своїми світоглядними поглядами на нинішню грузинську владу) взяла повний контроль над країною.

Що вона буде робити далі? Дрейфувати в бік Росії? Не смішно. Як показали останні події в Тбілісі, в країні, де переміг радикалізму, з непропорційним реальності почуттям національної величі, це завжди закінчується черговим «розгулом демократії» з очевидним результатом для влади. Таким чином, радикали (вірніше ті, хто їх контролює), які формально при владі не перебувають, можуть абсолютно спокійно керувати внутрішньою і зовнішньою політикою держави.

А якщо при цьому і влада, і радикалів контролюють одні і ті ж люди (як це, за великим рахунком, відбувається і в Грузії, і в Україні), то зумовленість результату буде 100%. Чи розуміють це в Росії? Судячи з дій її керівництва, розуміють. Хоча і не можуть поки цього нічого крім санкцій протиставити. А значить, з урахуванням однакової рефлексії на однакові подразники потрібно очікувати, що рано чи пізно (скоріше рано) можна очікувати, що Росія піде по шляху подальшого посилення санкцій, і перш за все в газовому питанні. Тим більше, що саме це питання для Росії є і геополітичним питанням.