Курс «сильний Путін» отримує своє кадрове забезпечення

Козак-Бабич-Глазьєв: в уряді Росії напередодні трансферу формується реальний противагу ліберальному клану

З 2008 року, впродовж дев’яти років безрезультатної боротьби ліберального клану з економічною кризою, стало ясно, що уряд не здатний подолати кризу, а суспільство не здатне здолати лібералів. Будь-які спроби зайти в лоб і якось змінити поведінку і мислення ліберального блоку в уряді, відповідального за економіку, не дають успіху.

Замість коригування курсу і виходу з економічної піку відбувається консолідація системних і несистемних лібералів і наростає тиск на президента, в тому числі, шляхом бажання осідлати Нацпроекти з їх величезними бюджетами, зійшовши на посаду віце-прем’єра з їх реалізації.

Всі ці роки Президент демонстрував чудеса терпимості – дозволяв лібералам керувати економікою і не втручався в діяльність економічного блоку уряду і Центробанку. Замість усього цього ліберали спочатку влаштували саботаж, потім спробували підставити голову держави з невирішеними питаннями до кінця пенсійною реформою (хоча самі й були її авторами – пташенята гнізда Кудріна), в результаті чого Володимир Путін змушений був особисто її продавлювати, втрачаючи рейтинг, вистражданий країною у вигляді Кримського консенсусу, «Безсмертного полку» і так далі.

Але цього лібералам виявилося замало. Зараз вони стали відкрито грати проти країни, оголошуючи національні проекти утопією і покладаючи на главу держави провину за свою кричущу нездатність працювати.

На додаток до відкритої обструкції, яку системні ліберали влаштували президенту, до відкритого попередження про те, що ніякі нацпроекти виконані бути не можуть і взагалі ніякого результату не дадуть, ліберали почали потужну хвилю закулісного надування вуличного протесту, благо антинародних рішень вони наприймали більш ніж достатньо. Керовані лібералами ЗМІ відкрито всю провину за ситуацію покладають на президента, а самі ліберали виходять сухими з будь брудної води.

Стало ясно, що ніякі спроби змінити дії ліберальних міністрів неможливі, тому що вони, по суті, просто депутати від ключових економічних груп, що сформувалися з часів приватизації, коли старі та нові клани просто поділили сфери впливу. При цьому в Росії знаходиться тільки верхівка айсберга цих еліт, тоді як вся величезна частина йде своєю підставою до еліти світового глибинного держави, з яким зараз ведуть війну і Сі Цзіньпін в Китаї, і Дональд Трамп в США.

Це об’єктивно глобалистское крило в російській еліті, плоть від плоті транснаціональних еліт, які сприймають країни свого перебування виключно як дійних корів, неважливо Росія, США чи Китай.

Однак настав момент, коли далі миритися з таким положенням справ президент об’єктивно не може. Перед країною стоїть низка серйозних завдань розвитку. В економіці та фінансах – створення незалежної фінансової системи, робота національного капіталу на інтереси Батьківщини, а не на рахунку світових фінансових кланів, інфраструктурна реваолюция і так далі.

В політиці – нова партійна система, яка відповідає інтересам сучасного розвитку країни, нова кадрова політика («Росія-країна можливостей»), нова політика у сфері інформаційного забезпечення зовнішньої і внутрішньої політики російського керівництва. Про це на прикладі необхідність зміни акцентів щодо братнього народу України днями говорив і сам Володимир Путін.

І так далі, і тому подібне – який напрям не візьми – на будь-якому з них країна потребує кардинального і системному ривку або стрибок, як кому буде зручно.

Так як зайти на такий курс в рамках ліберальної кадрової парадигми неможливо – не потягнуть сислибы якісний стрибок у рамках курсу «сильний Путін», прийнято рішення перевести управління процесом на інший, більш високий рівень.

Якщо судити з кадрових перестановок останніх кількох місяців, то можна впевнено припустити, що Володимир Путін заходить на реформування економічного блоку уряду з боку того кадрового забезпечення, яке у нас проявлено у вигляді блоку жорстких державників. І зараз цей блок починає формуватися на наших очах.

Цим блоком стає зв’язка Дмитро Козак – Михайло Бабич – Сергій Глазьєв.

Дмитро Козак в статусі віце-прем’єра прийняв під своє кураторство інтеграційну тематику. Його успіхи у розв’язанні молдавського та українського кризи дали президенту підстави поставити Козака на цей напрямок. Козак оптимально поєднує жорсткість з дипломатичністю і здатний бути реальним організатором інтеграційних процесів. Але крім зовнішньої складової, на рахунку Дмитра Козака рішення і серйозних внутрішньоросійських питань, зокрема, вирішення питання із зростанням цін на бензин.

Істотне посилення інтеграційного вектора сталося з призначенням Михайла Бабича першим заступником міністра економічного розвитку, а днями з його підвищенням до статусу першого заступника міністра Мінекономрозвитку. Нагадаємо, що кілька років тому (при Улюкаеве) це було ключове російське економічне міністерство. І недалекий той час, коли воно поверне свій функціонал на внутрішньому полі.

Після того, як його підходи показали свою ефективність у братській Білорусі, Бабичу дали карт-бланш на розробку системного підходу з усіма колишніми союзними республіками. І Україна, і Білорусія, і країни Азії і Закавказзя – всі вони потрапляють під кураторство Бабича. Але знову-таки – він буде займатися не тільки зовнішньою сферою, але і контролем за реалізацією Нацпроектів.

Конфлікт Глазьєва з урядовими лібералами робив скоєно неможливою ніяку конструктивну роботу академіка на посаді радника президента. Положення Глазьєва змінено, його перевели на посаду міністра з інтеграції до євразійської економічної комісії, але так, що він при цьому зберіг статус радника президента, тобто зберіг свої позиції в адміністрації президента. Це не послаблення, а посилення апаратного ваги Глазьєва. Путін зробив це зовсім не випадково.

Тобто, на напрямку ЄАЕС стягуються всі ті сили, яким належить «поставити лібералів в коробочку», говорячи сленгом старих апаратників.

Якщо врахувати, що інтеграційна тематика – це в сучасних умовах головний напрям забезпечення національних інтересів Росії, то всі інші кроки повинні бути так чи інакше цього напряму підпорядковані. Від Росії потрібно все більш сильна політика, і ця сильна політика набуває все більш сильне кадрове забезпечення. Ліберального блоку в уряді на іншому, більш високому поверсі влади формується сильний організаційний противагу, який поступово перехоплює як зовнішню, так вже і частково внутрішню порядку денного.

І це закономірно. Продовження курсу «сильний Путін» має формуватися вже зараз – і концептуально, і кадрово. Тим більше що і концепції, і люди у нас в країні такі є.