У театрі імені Вахтангова Галину Коновалову називали легендою, адже саме сюди вона прийшла молоденькою дівчинкою надходити в студію, тут зустріла свою долю і звідси її проводжали в останню путь. Вона все життя була на друге й навіть на третіх ролях, по-справжньому її талант розкрився вже в 90 років завдяки новому художньому керівникові. Своє власне особисте щастя актриса змогла по-справжньому оцінити лише після того, як його втратила.
Маленька Грета Гарбо
Галина Коновалова. / Фото: www.vakhtangov.ru
Вона з’явилася на світ у 1916 році в Баку, а коли Галині було сім років, батьки перебралися до Москви, а потім у Таллінн, куди був відряджений глава сім’ї. Саме там, в манірною Естонії, Галина почала ходити в кінотеатри. І раптом виявила власну схожість з неповторною Гретою Гарбо.
Пізніше вона навряд чи б могла пояснити, в чому саме полягало це подібність, однак тоді вона бачила в дзеркалі не велику рум’яну дівицю, а зовсім навіть неземну і величаву актрису. І твердо вирішила поступати в театральний.
Галина Коновалова з сестрою Тамарою. / Фото: www.7days.ru
Після повернення в Москву, а потім і закінчення школи Галина Коновалова вирушила підкорювати Щепкінське училище, однак зазнала невдачі. Вона навіть не встигла особливо засмучуватися, тому що по дорозі додому зустріла подружку, яка запропонувала їй спробувати поступити в училище при театрі імені Вахтангова.
Змінивши височенні підбори і зухвало червону блузку на парусинові тапочки і просту білу сорочку, вона змогла успішно витримати вступні випробування і стати студенткою. Саме з тих самих пір і бере свій початок взаємна любов актриси Галини Коновалової і театру імені Вахтангова.
Щастя, оцінене після втрати
Галина Коновалова, 1940 рік. / Фото: www.vakhtangov.ru
Вона була молода і красива, а ще палко вірила у свою щасливу зірку. І кожну роль сприймала, як подарунок долі, навіть якщо їй належало з’явитися на сцені всього на півхвилини. Юна актриса готувалася до свого виходи дуже ретельно: гримувалася і одягалася години дві, а після швидкоплинного появи в постановці відправлялася викриватися і знімати грим.
Володимир Осенев. / Фото: www.vakhtangov.ru
Шанувальників у неї було достатньо, але вона закохалася в одного відомого артиста, ім’я якого вважала за краще не називати. Він був вільний, але навіть після розлучення зовсім не квапився покликати молоду актрису заміж. Залицяння Володимира Осенева, який на той час вже був провідним актором Вахтанговського театру, вона спочатку всерйоз не сприймала. А після оголосила про свій намір вийти за нього заміж, маю лише одну мету: змусити іменитого коханого ревнувати і зробити їй пропозицію.
Галина Коновалова. / Фото: www.timenote.info
В один прекрасний день вона чепурилася перед дзеркалом, а на запитання мами про те, куди вона збирається, байдуже ответствовала, що йде на власне весілля. Після було знайомство з мамою новоявленого дружина, яка переплутала невістку з її подругою і кинулася цілувати Галину, коли Володимир Осенев вказав матері на помилку.
В той момент Галина Коновалова навіть і уявити собі не могла: абсолютно дурне одруження переросте в 40 років чудовою сімейного життя. Володимир Осенев виявився ідеальним чоловіком і батьком для своєї дочки Олени, яка з’явилася на світ у 1940 році.
Галина Коновалова і Володимир Осенев з дочкою. / Фото: www.7days.ru
Вони переживуть важкі голодні роки в евакуації в Омську, куди відправляться практично без речей, свято вірячи в близьке закінчення війни. Разом з ними буде жити мама Галини Львівни, яка до того часу вже не піднімалася з ліжка через інфекційний поліартрит. Володимир Осенев доглядав за нею, носив на руках і сколотив для неї тапчан з ящиків з-під дріжджів.
Він жив для сім’ї і ніколи не скаржився, хоча саме Володимиру Івановичу доводилося всіх містити. Він тягав воду з Іртиша, не звертаючи ніякої уваги на власну астму, стоїчно переносив капризи важко хворий тещі і радів кожній миті поруч зі своєю коханою дружиною.
Галина Коновалова і Володимир Осенев на вечорі пам’яті Анатолія Горюнова в СОТ, 1962 рік. / Фото: www.vakhtangov.ru
Згодом вони знову повернулися в Москву, жили в квартирі батька Галини Львівни. Про те, щоб просити квартиру для їх сім’ї, не могло бути й мови: Володимир Іванович був справжнім безсрібником. Він щиро вважав, що театру можна тільки віддавати, брати у нього нічого не можна.
Театр не був для них храмом або другим домом. Він був їхнім життям. Тут, у театрі імені Вахтангова, Галина Коновалова вперше вийшла на сцену, пізнала гіркоту розчарувань і щастя перемог, познайомилася зі своїм єдиним чоловіком. Володимир Осенев і помер тут, на сцені. 1 квітня 1977 року він відправився на виставу, під час якого впав замертво.
Володимир Осенев. / Фото: www.discogs.com
Він був не тільки талановитим актором, він був абсолютно дивним людиною. Його недарма називали совістю театру, а Галина Коновалова багато років після відходу чоловіка зізнавалася: вона не розуміла, наскільки унікальний її чоловік. Лише після його раптового відходу вона раптом зрозуміла, що втратила…
Життя після щастя
Галина Коновалова. / Фото: www.vakhtangov.ru
Дні після смерті Володимира Осенева проходили для Галини Коновалової як в тумані. Вона зовсім втратила всякий сенс життя і мріяла померти. Людмила Целіковська, що прийшла відвідати вдову Осенева, переживала за те, як тепер буде жити Галина Львівна. Адже вона навіть в магазині практично не бувала, все необхідне набував чоловік. Вона практично перестала їсти і пити, загриміла в лікарню, де її приводили до тями лікарі, і вийшла з стаціонару з вагою 40 кг
Галина Коновалова і Володимир Зельдін. / Фото: www.tvc.ru
Галина Коновалова сподівалася навчитися жити без чоловіка, але виходило у неї погано. Колеги підтримували актрису, на гастролях водили в цирк і в кіно, а вона злилася з-за власної безпорадності. Пізніше їй запропонували стати завтруппой, а на її відмову В’ячеслав Шалевіч і Михайло Воронцов досить жорстко нагадали їй, що особливих ролей у неї в театрі немає, а на посади завтруппы вона зможе принести хоч якусь користь рідному театру. І Галина Львівна здалася. Вона завжди була общественницей, а на цей раз додаткове навантаження просто врятувала їй життя.
Галина Коновалова і Рімас Тумінас на репетиції. / Фото: www.7days.ru
Їй було вже 90 років, коли в театрі з’явився новий художній керівник Рімас Тумінас. Він заново відкрив талант Галини Коновалової, вона грала провідні ролі в трьох спектаклях і у відповідь на стогони молодих колег, сокрушавшихся про те, що у них до 30 років немає головних ролей, іронічно ответствовала: «Я до 90 років нічого особливого не грала, а у вас ще все життя попереду!»
Галина Коновалова в ролі няні Марини у виставі «Дядя Ваня». / Фото: www.vakhtangov.ru
До кінця днів актриса не тільки зберігала здоровий розум, але виходила на сцену, літала з театром на гастролі в різні країни, вела рубрику «Легенди театру» на сторінках журналу «Театрал». Вона була гостра на язик і навіть свій творчий вечір зуміла перетворити на веселе дійство, супроводжуючи кожну хвалебну оду на свою адресу іронічними репліками. А в кінці розкрила секрет свого творчого довголіття: виявляється, протягом усього життя у неї був коханий, який її підтримував і ніколи не відпускав. Принишклі колеги приголомшено мовчали і лише Володимир Етуш зажадав негайно розкрити його ім’я. І Галина Львівна назвала його: театр імені Вахтангова.
Галина Коновалова в ролі актриси імператорського театру у виставі «Пристань». / Фото: www.vakhtangov.ru
У 98 років, перебуваючи в лікарні, лежачи під крапельницею або страждаючи від болю, диктувала відсутні глави для своєї книги, в яку повинні були увійти спогади про справді легендарних акторів театру імені Вахтангова. Втім, вона й сама до того часу вже була легендою.
Галина Коновалова в ролі московської кузини у виставі «Євгеній Онєгін». / Фото: www.vakhtangov.ru
Вона категорично заперечувала свою причетність до звання «найстарішої актриси Москви», бо відчувала себе все тієї ж дівчинкою, яка колись мріяла відправитися на візнику в далеку даль…
Галина Коновалова пішла 21 вересня 2014 року, на 99-му році життя. Можливо там, в кращому зі світів, вона зустріне свого чоловіка і зможе сказати, нарешті, як багато значив у її житті.
Писала Галина Коновалова і про самої загадкової актриси російської сцени Юлії Борисової, ім’я якої мало відомо широкому загалу, що присвятила все життя Театру ім. Вахтангова. У кіно вона зіграла всього 3 ролі і категорично відмовлялася від інтерв’ю, пояснюючи це тим, що все необхідне сказала на театральній сцені. Драматурги писали п’єси спеціально для неї, глядачі приходили на вистави виключно заради того, щоб побачити її блискучу гру, але сама вона завжди воліла залишатися в тіні.
Thanks!
Our editors are notified.